Презентація а тему: "Виховання чуйного серця і мудрої думки в родинному колі та в стінах рідної шкли"

«Виховання чуйного серця та мудрої думки в родинному колі та в стінах рідної школи»Підготувала вчитель початкових класів Орловецької загальноосвітньої школиІ – ІІІ ступенів Білушенко Леся Олександрівна

Ш. Амонашвілі говорить: Нехай учитель поспішає до дітей, радіє кожній зустрічі з ними, тоді й діти поспішатимуть у школу і щиро радітимуть кожній зустрічі зі своїм учителем.

Справжній педагог це той, хто прагне зрозуміти кожну дитину, розібратися в її темпераменті, можливостях

Багато педагогів стверджують, що нинішні діти змінилися, причому не на краще.

Зараз до школи приходять зовсім інші діти. Вони дуже різні: вразливі, тривожні і ніби байдужі, впевнені і налякані, щирі і злі, трохи егоїсти, конфліктні, самостійні і не дуже, контактні і замкнуті, доглянуті і покинуті, нещасні і щасливі.

Два підходи у вихованні особистості: Значний внесок щодо обґрунтування особистісно-гуманного підходу до виховання дітей і підлітків вніс Ш. Амонашвілі, чий багаторічний досвід науково-педагогічної діяльності призвів до переконання, що для вирішення виховних завдань є два підходи - імперативний і гуманістичний.

Імперативного характеру виховання набуває, коли вибудовується без врахування особистісних особливостей і потреб дітей. Педагог у цьому випадку впевнений, що дитина обов'язково буде чинити опір виховним діям, а отже необхідно її примусити суворими вимогами.

Гуманістичний підхід полягає в тому, що вихователь оптимістично мислить про дітей, ставиться до них як до самостійних суб'єктів, здатних діяти за власним вибором, бажаннями, переконаннями

На думку Ш. Амонашвілі, виховувати дитину гуманно, це, по-перше, створювати найкращі умови для її цілеспрямованого особистісного, соціального і педагогічно значущого розвитку, виховання, збагачення знаннями і досвідом, по-друге, керувати цим процесом у злагоді з потребами міцніючих внутрішніх сил, враховуючи позиції самої дитини, її інтересів.

Сучасні учні більш комунікабельні, практичні, менш боязкі і, разом з тим, конфліктніші, ніж їхні попередники, не мають навичок спільної роботи.

Сім’я – один із головних виховних інститутів, значення якого у формуванні особистості дитини важко переоцінити.

Як два крила у птаха, що допомагають йому вільно літати в безмежному просторі, так сім’я і школа створюють оптимальне навчальне середовище для вільного та повноцінного розвитку особистості школяра.

Слід активно використовувати різні формати публічних звітів про досягнення учнів із залученням батьків; практикувати навчальні завдання, в яких можуть бути використані родинні перекази, історії, реліквії, досвід старшого покоління родини.

Пасивність поведінки маленьких учнів наразі досить часто пояснюється малим досвідом спілкування, невмінням звертатися до дорослого, побоюванням отримати негативну оцінку своєї поведінки чи діяльності.

Грубість, приниження з боку дорослого глибоко ранять душу дитини та блокують розвиток її якостей.

На думку Шалви Олександровича педагог повинен їх змінювати не тільки тоді, коли до цього спонукає ситуація, а бачити характери своїх вихованців і в даний момент, і в перспективі, потрібно вміти випереджувати події, тобто, вчитель повинен бути «оптимістичним і випереджаючим дорослішання дітей».

Обов’язок вчителя – дати радість пізнання.

Учитель – творець, який дозволяє дитині відкрити самого себе. Він віддається безкорисливо, щоб продовжити себе у своїх вихованцях, дати їм крила для польоту у життя.

Тому необхідно, переконані педагоги-гуманісти, спеціально продумувати, як розширювати і збагачувати взаємодію вчителя з дітьми й учнів одне з одним."Даруй себе дітям! Будь терплячим і будь готовим до зустрічі з ними в дитинстві." Ш. Амонашвілі.

Отже, співпраця родини і школи має ґрунтуватися на взаємоповазі, рівноправному партнерстві.