Презентація до Дня пам'яті жертв депортації кримських татар

Міністерство освіти і науки України ВСП “Скадовський аграрний фаховий коледж ХДАЕУ”Підготувала голова циклової комісії гуманітарних та соціально – економічних дисциплін, викладач історії Чорна Ірина Вікторівна

Вступне слово «Корінними народами України, які сформувалися на території Кримського півострову, є кримські татари, караїми, кримчаки. Корінні народи України мають право на самовизначення в Україні, встановлюють свій політичний статус у межах Конституції та законів України, вільно здійснюють свій економічний, соціальний та культурний розвиток» Закон України «По корінні народи України» Європейський Союз і міжнародні групи корінних народів також визнають кримських татар корінним народом Криму.

Крим – це земля кримських татар

Хвилинка історії Першими жителями Криму були кіммерійці, які в VІІ ст. до н.е. створили свої поселення. Також в цей же час тут перебували таври, які і залишили давню назву Криму – Таврія або Таврида. В VІ-V ст. до н.е. узбережжя заселили греки, які і побудували тут міста-колонії (Херсонес, Пантикапей та інші). В І ст. тут з’явилися римляни і з ними почало поширюватися християнство. Початок VІІІ ст. ознаменувався розподілом Криму між Візантією і Хазарією. Розпад Орди в 1441 році призвів до розподілу Криму між Кримським ханством, князівством Феодоро і генуезькими колоніями. З 1478 року Кримське ханство входить під протекторат Османської імперії.

Кінець османського панування в історії Криму поклала російсько-турецька війна (1768-1774 рр.) За Кючук-Кайнарджийським мирним договором турки відмовились від претензій на півострів. В 1783 році Катерина ІІ видала маніфест про прийняття Криму до складу Російської імперії, з 1796 року – до складу Новоросійської губернії. У 1802 році Новоросійську губернію було поділено на Миколаївську, Катеринославську й Таврійську. Таврійська губернія охоплювала весь Кримський півострів (5 повітів: Євпаторійський, Перекопський, Сімферопольський, Феодосійський та Ялтинський) та частину Степової України (Бердянський, Дніпровський, Мелітопольський повіти). Адміністративним центром було місто Сімферополь.

Перша хвиля депортації кримських татар В умовах розрухи, голоду, епідемії чуми, жорстокої військової диктатури, встановленої владою російської імперії, яка повинна була «цивілізувати місцеве дике населення», стихійно виникла татарська еміграція, яка призвела до скорочення населення на 75%. У січні 1787 р. за наказом Г. Потьмкіна з Криму вигнали всю татарську адміністрацію. Останній кримський хан Шагін-Гірей виїхав до Туреччини. «З Бельбека, Качі, Суваші, Судака, Старого Криму й з гір випускати всіх…», - наказував Г. Потьомкін барону Ігельстрому. Крим знелюднів. У місцевих жителів відбиралася земля, а натомість запроваджувалося кріпацтво.

Тільки факти Улітку 1799 року 12 сіл Байдарської долини Криму були оточені царськими солдатами, які наказали жителям негайно покинути свої будинки, адже ця територія належить новому російському володарю – графу Мордвінову. Такі дії мали місце по всьому півострову. У 1802 році у Феодосійському повіті судовий розгляд між поміщиком Граматиковим і татарською общиною закінчився рішенням про виселення 124 татарських родин із власних сіл. Землі, відібрані у татар, розділялися серед російських поміщиків та переселенців, а також серед численних спекулянтів землею та нерухомістю. Вони передавалися новим власникам майже безкоштовно, або за символічну платню: 1 рубль за 6 десятин землі.

Кримський півострів почав масово заселятися російським населенням, переважно відставними солдатами, які наділялися землею. Нові володарі Криму, які не мали жодного розуміння в тому, як її обробляти і не знали особливостей південного сільського господарства, за декілька років зруйнували економіку краю. Також вони докладали зусиль, щоб викорінити все місцеве. За словами радянського історика С. Бахрушина, переможці «спустошили країну, вирубали дерева, зламали помешкання, зруйнували громадські будинки, знищили водопроводи, пограбували мешканців, поглумилися над татарським богослужінням, викинули з могил тіла їхніх предків і перетворили гробниці у корита для свиней, знищили пам’ятки старовини».

Друга хвиля депортації кримських татар Друга хвиля еміграції розпочалася після закінчення Кримської війни. Імперський уряд був зацікавлений в тому, щоб кримські татари видїжджали з кримської землі. Це підтвержує висловлення генерал-губернатора Г. Жуковського, який в одному з своїх звітів писав: «що Государю Імператору незручно утримувати кримських татар і що Його Величність вважає дивитися на їх виселення як на факт сприятливий, тому, що вони не здатні до землеробства.» 1860 рік Кримськотатарське населення змушене було знову покидати власну батьківщину – Крим. З 1860 по 1862 роки емігрувало 192 тисячі кримських татар.

Історична довідка 18 травня 1944 р. – день початку депортації є днем трауру в історії кримськотатарського народу і днем пам’яті в Україні. Депортація кримських татар  - це геноцид, складовою частиною якого було насильницьке виселення кримськотатарського народу з його історичної батьківщини - Криму, здійснене упродовж 18 - 21 травня 1944 року, один із злочинів радянського тоталітарного режиму. Етнічну чистку було здійснено відомством держбезпеки СРСР за наказом Й. Сталіна і постановою Державного комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 р. Усього, згідно з офіційними даними, у віддалені регіони Радянського Союзу – від північного Передуралля до республік Середньої Азії – було депортовано 191 044 кримських татар.

Говорять цифри

Ешелони смерті Під час головної хвилі депортації виселено близько 200 тисяч кримських татар, для перевезення яких було використано 70 ешелонів. Останній ешелон з депортованими прибув до Узбекистану 8 червня, частина кримських татар в дорозі загинула. 4 липня 1944 року, НКВС офіційно поінформував Сталіна про те, що спецоперація “переселення кримських татар” завершена.

Ті, що втратили батьківщину

Спогади очевидців. Усніє Чолпан згадувала ранок 18 травня 1944 роки так: «Рано-вранці в будинок увірвалися радянські солдати: «Збирайтеся! Вас, зрадників, виселяють». Куди? Навіщо? Чому? Розгублені, перелякані, не розуміючи, що сталося, маленькі Урмус, Леніє, Сеїтджеліл, Сундус плакали. Взяла в першу чергу Коран, потім пательню та джезве. Коли нас вивели, навколо всі плакали й кричали». Разом з іншими співвітчизниками-кримськими татарами їх посадили в машини й повезли на станцію Сюрень. Людей повантажили у вагони. Усніє їхала з дітьми та племінниками. Їх привезли в Узбекистан. Незабаром, як і багато інших виселенців, вони захворіли на малярію, дизентерію. Усніє хворіла важко, думали, що не виживе. Дітей, Сундус та Урмус, забрали до дитячого будинку. Усніє все-таки видерлась і відразу ж забрала дочок з дитбудинку.  «Жили в землянці. Через якийсь час приїхали узбеки, з жалості забрали нас до себе. Давали коржі й воду. Так минув перший рік вигнання», ‒ розповідала Усніє.

Спогади очевидців. Сім'ю Таїра Халілова депортували в Макар'ївський район Костромської області. Як згадує Халілов: «Поселили в почорнілих дерев'яних бараках, що кишіли клопами й тарганами, в них до нас жили зеки. Але ув'язнених хоч якось годували, а нас ні. Працездатних юнаків і дівчат, практично підлітків, погнали на лісоповал, тому що чоловіки воювали на фронті». Виснажені від голоду, хвороб, лютих морозів, кримські татари помирали цілими сім'ями. Померли старша сестра Таїра Зейнеп, її чоловік Сеїтумер та їхній трирічний син, через рік померла і його мама Фатіме. Таїр теж захворів на тиф, але дивом вижив. Залишився без батьків, його забрали до дитячого будинку: «Позбавивши Батьківщини, убивши батьків, уцілілих дітей взяти під свою опіку! Що може бути мерзенніше за це! У дитячому будинку щовечора на лінійці ми дружно співали: «3а дитинство щасливе наше спасибі, рідна країно!» Через багато років Таїр Халілов напише пронизливу повість «Батьківщина, яку забрали», в якій осмислить трагічний досвід вигнання свого народу.

Спогади очевидців. Расіму Юнусову на момент депортації було майже шість років. 18 травня 1944 року на світанку в їхній будинок голосно постукали. На порозі стояли озброєні радянські солдати. Вони щось кричали й виганяли їх з будинку на двір, підштовхуючи прикладами. У метушні мати дала в руки Расіму торбу з горіхами та Коран. Солдат зауважив це й вирвав їх із рук хлопчика, горіхи розсипалися на всі боки. З речей не дозволили брати нічого, тільки те, що одягли на себе, і вузлик з дитячим одягом. Один із військових з пістолетом в руці щось кричав і тикав зброєю в обличчя батькові. Під'їхала вантажна машина, вже повністю завантажена людьми. Расім Юнусов згадує: «Нас привезли до ешелону, що стояв у полі, і стали вантажити у вагони для худоби, де не було чим дихати від смороду й такої кількості людей. Люди напівсидячи дрімали на голих дошках, лежати місця не було. Туалету в вагоні не було. Воду для пиття набирали на зупинках, якщо встигали... Люди помирали дорогою, нам, дітям, щоб ми не злякалися, говорили, що не потрібно дивитися на небіжчиків».

Рівно 78 років тому у Радянському Союзі розпочалася примусова депортація кримських татар з їхньої історичної батьківщини – Криму. І про це є тільки один художній фільм "Хайтарма", режисер Ахтем Сеітаблаєв, Україна, 2013 рік.

Щоб пам’ятати. Пам’ятний комплекс “Сюрень”

Пам’ятники та пам’ятні знаки жертвам депортації у Криму

Злочини продовжуються 20 лютого 2014 року Верховна Рада України оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя. Кримські татари знову почали зазнавати переслідувань з боку російської влади. У 2016 р. так званий “Верховный суд Крыма” заборонив діяльність Меджлісу кримськотатарського народу. Від початку окупації і до сьогодні з’являються випадки насильницьких зникнень кримських татар – активістів і всіх незгодних з новим режимом. Те, що триває зараз в Криму спрямоване на знищення кримськотатарського населення. Анексія Криму РФ активізувала проблему боротьби кримських татар за свої права.

Дякую за увагу!