Меланезія(із грец. — чорні острови) — група відносно великих островів у західній частині Тихого океану, але в Південній півкулі (включає 4 суверенні держави Океанії: Вануату, Папуа-Нову Гвінею, Соломонові Острови та Фіджі, а також ряд залежних територій, найбільша з яких Нова Каледонія: їхня площа - 969 тис. км2, з якої 6/7 припадає на Нову Гвінею). Жителі Меланезії відрізняються темним кольором шкіри. Звідси й назва субрегіону.
ПРИРОДНІ УМОВИ Рельєф Нова Гвінея та інших островів Меланезії переважно гірський і високогірний, дуже розчленований. Окраїнами островів Гової Гвінеї простягаються низовинні рівнини. Кліматичні умови Океанії пов´язані передусім з її місцезнаходженням у тропічному поясі. Тільки Нова Зеландія розташована в субтропічних та помірних широтах. На клімат Океанії значно впливають пасати та пануючі у Південній півкулі (південніше 40° пд.ш.) протягом усього року вітри західних напрямків. Повітря прогрівається до +26…+27°С. пасати і західні вітри приносять рясні опади (не нижче 1000 мм, а у західній частині – 2000 мм). Частими бувають зливи.
ПРИРОДНІ РЕСУРСИРегіон багатий на природні ресурси, але їх численні корисні копалини ще недостатньо розвідані. У Новій Гвінеї на шельфі виявлено родовища нафти, на самому острові – мідь, залізна руда, марганець, платина, срібло. На Вануату є срібло. Тут є кам´яне вугілля, срібло та золото. На численних біогенних островах значні запаси фосфатної сировини, найбільші з них – на острові Науру. Головне багатство Меланезії – агрокліматичні ресурси, сприятливі для цілорічного землеробства. Крім того, її багатством є тропічний ліс. Особливо цінується порода дерева «агатис» на Соломонових Островах, у Новій Каледонії. Середня лісистість регіону становить – 49%.
НАСЕЛЕННЯЗагальна чисельність населення – 6,5 млн. осіб, з них 2,8 млн проживає в Папуа-Новій Гвінеї. Для всіх країн регіону характерним є високий показник природного приросту населення – 15-20‰, середня тривалість життя – 65-70 років. Більшість аборигенного населення належить до австралоїдної раси. Внаслідок змішання океанців з європейцями утворився численний прошарок населення - метисів. Більше половини (52%) жителів Меланезії - християни (методисти - 37%, католики - 9%). Також тут сповідують індуїзм (38% населення), іслам (близько 8%) та інші релігії. Також досить сильні старі тотемические вірування фіджійцев, здебільшого злилися з християнськими або индуистскими канонами.
МЕЛАНЕЗІЯУсі держави є молодими і здобули незалежність на хвилі деколонізації у ХХ ст. Населення регіону становить 6,5 млн. осіб. В Новій Каледонії сконцентровано 25 % світових запасів нікелю. Найшвидше зростає населення Соломонових Островів (20 ‰) та Вануату (19,5 ‰). Традиційним промислом є рибальство. Туризм є найбільш динамічною сферою.
Держави МеланезіїСоломонові Острови. Столиця — Хоніара(на о. Гуадалканал, 30,5 тис. чол., 1985). Протяжність — 1550 км. Площа — 29,8 тис. км². Вища точка — г. Попомансо (2331 м). Населення — 286 тис. чол. (1985). Офіційна мова — англійська вживається піджин і місцеві мови. Свята: 7 липня — День незалежності. Острови заселені вихідцями з Нової Гвінеї. Еспорт: копра, риба, деревина, какао-боби, пальмова олія. Острови відкрив в 1568 р. Менданья де Нейра, північну частину — в 1768 р. відкрив Луї Антуан де Бугенвіль. З 1885р. острови недовго знаходилися під управлінням Німеччини, в 1893 островами оволоділа Велика Британія, окрім островів Бугенвіль і Бук. Ці острови після другої світової війни відішли до Австралії. У 1978 р. Соломонові о-ви отримують незалежність.https://tsikavi-fakty.com.ua/40-tsikavyh-faktiv-pro-solomonovi-ostrovy/
Більшість з 552 438 осіб (2006 р.) на Соломонових Островах етнічними меланезійцями (94,5 %). Дві інші великі групи — полінезійці (3 %) і мікронезійці (1,2 %). На островах розмовляли 74-ма мовами, але чотири з них вимерли. Англійська мова є державною мовою, але нею говорить лише 1-2 % населення; лінгва франка — соломонський піджин. Чисельність населення — 515 870 осіб (Перепис 2009 року). Річний приріст населення — 2,3 % (перепис 2009 року). Народжуваність — 26,9 на 1000 (фертильність — 3,4 народжень на жінку)Смертність — 3,7 на 1000. Середня тривалість життя — 71 рік у чоловіків, 76 років у жінок. Етнічний склад: меланезійці — 95,3 % (491 466 осіб), Полінезійці — 3,1 % (15 911 осіб), Мікронезійці — 1,2 % (6446 осіб), Китайці — 0,1 % (654 особи), європейці — 0,1 % (721 особа), інші — 0,1 % (672 особа) (за переписом 2009 року). Міське населення — 19,7 % (101 798 містян) (Перепис 2009 року).
Основа економіки країни — сільське господарство, рибальство, лісозаготівля. Три чверті робітників зайняті в сільському господарстві, а також у сфері рибальства і лісозаготівель. У промисловому секторі (обробка риби, лісоматеріали) зайнято 5 %, у сфері обслуговування — 20 %. ВВП на душу населення (у 2009 році) — 2,5 тис. дол. (177-е місце у світі). Культивуються какао, кокоси, рис, картопля, овочі, фрукти. Розводять худобу. З кустарних промислів найбільш розвинені різьблення по дереву, виготовлення виробів з перламутру, циновок, кошиків і човнів. Острови багаті мінеральними ресурсами, такими як свинець, цинк, нікель і золото. Більшість промислових товарів і нафтопродукти імпортуються. До 1998 р., коли світові ціни на тропічні лісоматеріали різко впали, лісоматеріали були головним експортним продуктом островів, ліси Соломонових Островів були небезпечно вирубані. Інші важливі урожаї й експорт включають копру й пальмову олію. 1998 року австралійська компанія почала добування золота на Золотому Хребті на острові Гуадалканал. Геологічні дослідження тривають в інших областях. Проте після етнічних заворушень у червні 2000 р. експорт пальмової олії й золота припинився, а експорт лісоматеріалів упав. Експорт — 0,24 млрд дол. У 2008 році — ліс, риба, копра, пальмова олія, какао. Основні покупці (у 2009) — Китай 54,1 %, Південна Корея 6,2 %, Філіппіни 6 %. Імпорт — 0,26 млрд дол. У 2008 році — продовольство, промислові товари, паливо, хімічні продукти. Основні постачальники (у 2009) — Сінгапур 24,7 % , Австралія 23,1 %, Нова Зеландія 5,2 %, Фіджі 4,5 %.
Вануату — архіпелаг Нові Гебриди, включає 80 островів. Вища точка — 1879 м на о. Еспіріту-санто. Населення — 185 тис. чол. (1998). Столиця — Порт-віла (24 тис. чол.). Офіційні мови: біслама, англійська, французька. Релігія — протестантизм. Першим європейцем побачив ці острови Педро де Кирос, назву їм дав Кук в XVIII ст. З 1887р. — співволодіння Франції та Велико Британії. З 1980 р. незалежна республіка.https://tsikavi-fakty.com.ua/50-tsikavyh-faktiv-pro-vanuatu/
За етнічним складом 94 % населення країни складають корінні мешканці Вануату — ні-вануату. Решта: 4 % — європейці, 2 % — інші народи Океанії та Азії. У Вануату все ще активно розмовляють 113 мовами корінних народів. Щільність мов на душу населення є найвищою серед будь-якої нації світу, в середньому 2000 носіїв на одну мову. Усі ці народні мови належать до океанічної гілки австронезійської родини. Є три офіційні мови: англійська, французька та бісламська. Біслама — це мова підгін, яка по суті поєднує типову меланезійську граматику з переважно англійською лексикою. Це єдина мова, якою може розмовляти більшість населення Вануату (82 %). Кількість населення на 2005 рік — 211000 чол. Очікувана тривалість життя у Вануату становить 67 років для чоловіків і 70 років для жінок. Вануату має тропічний клімат, і понад 80% населення проживає в сільських ізольованих селах, які мають доступ до власних садів і продовольства. Витрати на охорону здоров’я на душу населення становлять близько 139 доларів США на рік, що менше чверті середнього по регіону західної частини Тихого океану, що становить 4,2% ВВП. Дуже не вистачає кваліфікованих медичних працівників. За оцінками ЮНЕСКО рівень грамотності людей у віці 15–24 років становить близько 74%.
Основа економіки — сільське господарство (кокоси, кава, какао) і виробництво копри. Розвинуте рибальство і тваринництво. З 1961 року іде видобуток марганцевої руди. Основними продуктами експорту є: копра, морожена риба, кава, марганець, деревина, м'ясні консерви. Грошова одиниця — австралійський долар і новогебридський франк. Національна валюта — вату.108,2 вату = 1 дол. (травень 1987 року)
Па́пуа Нова́ Гвіне́я — держава Океанії, у південно-західній частині Тихого океану. Займає східну частину острова Нова Гвінея, Адміралтейські острови та частину Соломонових островів. Папуа Нова Гвінея має сухопутний кордон лише на заході з Індонезією, на півдні країна омивається водами Коралового моря, з півночі та сходу — водами Тихого океану. Столицею держави є місто Порт-Морсбі. За формою державного устрою Папуа Нова Гвінея є парламентською конституційною монархією на чолі з британським монархом, представленим генерал-губернатором.https://tsikavi-fakty.com.ua/tsikavi-fakty-pro-papua-novu-gvineyu/
Папуа Нова Гвінея є аграрною державою: понад 85 % населення країни зайнято у сфері сільського господарства. Основними продуктами аграрного сектора є кава, какао, копра, пальмова олія, каучук, чай тощо. Промисловість в Папуа Новій Гвінеї представлена переважно гірничою промисловістю. На території держави зосереджено родовища золота, міді, молібдену, нафти та природного газу. Грошова одиниця — кіна. Папуа Нова Гвінея є членом низки міжнародних організацій, зокрема ООН, МВФ, АТЕСтощо.
Респу́бліка Фі́джі — країна, що складається з 322 островів Меланезії в південно-західній частині Тихого океану, близько 110 островів — населені; площа 18 333 км²; столиця Сува; найбільші острови Віті Леву (10 338 км²) і Вануа Леву (5550 км²), гористі, вулканічного походження, покриті тропічним лісом; політична система — суверена демократична республіка; експорт: цукор, кокосова олія, деревина, консервована риба, золото,важливе джерело доходу — туризм; населення 758 тис. (1989) (46 % фіджійців, що мають 80 % землі, і 49 % індійців, привезених у 19 столітті для роботи на цукрових плантаціях); мови: англійська, фіджійська, фіджійська гінді.http://riara.com.ua/tsikavi-fakty-pro-fidzhi/
Згідно з останнім переписом 2007 року (дані Департаменту статистики Фіджі), чисельність населення країни становила 837 271 особу. Темпи приросту населення у Фіджі є відносно низькими - 1,4 %. Великі діаспори вихідців з Фіджі є в Новій Зеландії, Австралії та США. Національність населення Фіджі: згідно з переписом 2007 року, майже 57,2 % жителів (475 739 осіб) були фіджійцями, представниками корінного народу архіпелагу, і 37,5 % (313 798 осіб) — фіджі-індійцями. Решта народи: 1,2 % (10 335 осіб) — ротума, 1,8 % (15 311 осіб) — вихідці з інших островів Тихого океану, 1,3 % (10 771 осіба) — нащадки змішаних шлюбів з європейцями, 0, 6 % (4704 людини) — китайці-хань.
Економіка Фіджі будується на сільському, лісовому господарстві, рибальстві, видобутку та експорті золота, а також на туризмі. Переробна промисловість: харчова, легка, ремесла та ін. Зовнішня торгівля країни: експорт цукру, текстилю, золота, риби; імпорт промислових товарів, палива, продовольчих товарів, хімікатів. За даними МВФ, ВВП на душу населення у 2014 році склав — 8236 дол. США.