Презентація (слайди+текст) на тему "Творчі постаті барокових композиторів: М. А. Шарпантьє та Й. С. Баха"

ТВОРЧІ ПОСТАТІ М. А. ШАРПАНТЬЄ ТА Й. С. БАХА

Підготувала

викладач кафедри мистецьких дисциплін

та методик їх навчання

КОГПА ім. Тараса Шевченка,

викладач музично-теоретичних дисциплін

Вишнівецької музичної школи

Світлана Олійник

Одні з найвизначніших композиторів епохи бароко – Й. С. Бах і М. А. Шарпантьє. І якщо ім’я першого композитора, тобто Й. С. Баха, «на слуху» так би мовити у всіх, то життя і твори М. А. Шарпантьє доволі довгий час були невідомі широкому колу слухачів.

Марк-Антуан Шарпантьє – французький композитор, співак, педагог. У його творчості вагоме місце займає церковна музика. Вважається одним з найвидатніших майстрів періоду правління Людовика XIV поряд з Ж. Ф. Рамо і Ж. Б. Люллі. Особистість Шарпантьє досі оповита таємницею. До нашого часу не дійшло жодного портрета композитора, написаного маслом, збереглася єдина гравюра (зображена на 2 слайді). Мізерні й біографічні відомості із життя Шарпантьє. Єдиним джерелом інформації про композитора надалі вважаються його рукописи, в яких видно його щоденну працю. Варто зазначити, що Шарпантьє не віддавав свої твори для публікації, бо для цього потрібні були гроші та зв'язки. Він копіював сам усі свої твори у великий зошит.

 Проте з часом дослідникам вдалося зібрати й систематизувати достовірні факти про французького композитора. Народився Марк-Антуан Шарпантьє у Парижі в немузичній сім’ї, проте його батько мав дуже хороші зв'язки із впливовими людьми у паризькому парламенті. Майбутній композитор здобув дуже гарну освіту й у 18 років вступив до юридичної школи в Парижі. На початку 60-х рр. Шарпантьє їде в Італію вивчати живопис, але натомість на три роки вступає на навчання до Джакомо Каріссімі, найзнаменитішого римського композитора тієї епохи, першого класика ораторіальної музики, в творчості якого жанр ораторії досягнув найвищого розквіту.

 Наприкінці 60-х рр. він повертається в Париж і вступає на службу до Марі де Лоррен, герцогині де Гіз. Марі де Лоррен надзвичайно цінувала М.А.Шарпантьє, на це вказують і умови його працевлаштування. Так, протягом 20 років, перебуваючи на службі у герцогині, у Шарпантьє були окремі апартаменти, свій кухар і конюх. Він міг дозволити собі влаштувати прослуховування 400 - 500 музикантів, щоб відібрати з них найкращих для свого ансамблю. Але родина Ґізів перебувала в опозиції до королівського двору, і життя Шарпантьє протікало далеко від музичного бомонду тієї епохи. Проте, це зіграло і позитивну роль. Так, композитор був далекий від двору, тодішньої моди та етикету, не мав придворного титулу, але він мав свободу творчості і цілком не обмежувався в реалізації власних ідей.

 Навчання в Італії пішло на користь Шарпантьє, і повернувшись до Франції, композитор почав у своїй творчості активно об'єднувати найкращі надбання французької та італійської композиторських шкіл. Саме Шарпантьє став автором перших французьких сонат, кантат, концертних мес (він робив акцент на вокальну музику) і був єдиним французьким композитором свого часу, який працював у жанрі ораторії.

 У 1672 р. Мольєр – французький письменник, драматург і актор, запрошує Шарпантьє замінити Ж.Б.Люллі в роботі над його комедіями-балетами. Після смерті Мольєра композитор продовжує працювати в Трупі короля, яка з 1682 р. зветься «Комеді Франсез». У 1683 р. Шарпантьє, який прагне визнання, бере участь у конкурсі на посаду вчителя музики Королівської капели. Через хворобу він не зміг пройти випробування до кінця, але його відзначив Людовік XIV і після смерті королеви Марії-Терезії Шарпантьє отримує від Короля замовлення на створення мотету та інших композицій в її пам'ять. І хоч композитор так і не отримав офіційної посади при французькому дворі, офіційним придворним композитором Короля-Сонце залишався тоді Ж.Б.Люллі, але й він не міг перешкодити Людовіку XIV слухати музику Шарпантьє, цінувати її і виражати своє захоплення цьому композитору. Навіть деякі твори М.А.Шарпантьє були виконані у Версалі.

 Свідченням високої оцінки Людовіком XIV таланту Шарпантьє стало й те, що Король-Сонце запропонував йому бути вчителем музики для його племінника, Філіпа Орлеанського, для якого композитор написав трактати «Правила композиції» і «Скорочені правила акомпанементу». На честь переїзду королівського двору до Версаля, Шарпантьє складає дивертисмент «Версальські задоволення». А згодом у 1698 р. композитор отримує посаду капельмейстера у паризькій каплиці Сент-Шапель, що вважалася, поряд із Собором Паризької Богоматері, однією з найважливіших установ Парижа. І там працює до кінця свого життя. Після смерті Шарпантьє його ім'я і музика перебували в забутті ще протягом двох століть. Інтерес до творчості композитора виникає у 50-х роках XX століття, коли постає проблема обрати гімн Євробачення, яскравий і водночас високомайстерний музичний твір, який би був візитівкою цього конкурсу. І після тривалих пошуків таким твором стає мотет Te Deum авторства Шарпантьє.

 Й. С. Бах є надзвичайно відомим, вагомим, видатним німецьким композитором. І, на відміну від Шарпантьє, композитор і окремі його твори є досить знаними серед широкого кола слухачів. Німецький композитор і органіст. Слід зазначити, що за життя Бах отримав визнання саме як органіст і знавець музичних інструментів, а от розуміння феномена Баха як визначного, геніального композитора прийшло набагато пізніше.

 Народився композитор в невеличкому містечку Айзенах. Серед предків Баха було безліч музикантів: або професійних, або любителів. Батько Баха був скрипалем, міським і придворним музикантом. Композитор рано осиротів і його взяв до себе на виховання старший брат, що працював органістом у м. Ордруф. Саме брат навчив Баха грі на органі та клавірі. У 15 років Бах закінчив гімназію та переїхав у місто Люнебурґ, щоб навчатися в ліцеї, а також, маючи красивий голос, співав там у церковному хорі. Під час навчання в ліцеї, композитор самостійно вивчав французьку та італійську мови та ознайомлювався у шкільній бібліотеці з великою кількістю рукописів творів німецьких музикантів. І вже під час навчання юний Бах пише перші власні твори для орґана і клавіра. У 1703-1707 рр. служить церковним органістом в Арнштадті та Мюльхаузені. У 1707 році Бах одружується із своєю кузиною Марією Барбарою з Арнштадта. У цьому шлюбі в них народилося семеро дітей, до дорослого віку дожило лише четверо.

 Значним, поворотним моментом у житті Баха стає переїзд у Веймар у 1708 році, де Бах влаштовується на посаду органіста при дворі герцога і помічником керівника капели. У Веймарі з’являється величезна кількість органних творів композитора. Серед найвідоміших: Токата і фуґа ре мінор, Пасакалія до мінор і хоральні прелюдії.

 У Веймарі Бах знайомиться із творами фран. та італ. композиторів, робить ряд вільних перекладень для клавесина і орґана скрипкових концертів Антоніо Вівальді. І так народжуються перші в історії музичного мистецтва клавірні концерти. Протягом трьох років у Веймарі в обов’язки Баха входило також написання раз на місяць нової духовної кантати. І таким способом виникло більше 30 духовних кантат за цих три роки.

 Із 1717 року розпочинається Кьотенський період у життєтворчості Баха. Там місце придворного капельмейстера Баху запропонував князь Леопольд Ангальт-Кьотенський, у композитора в Кьотені було гарне матеріальне забезпечення і велика повага від князя. В обов'язки Баха входило керувати капелою з 18 вокалістів та інструменталістів, акомпанувати князю і самому грати на клавесині. Такі умови вплинули на те, що в цьому місті Бах писав багато творів для різних інструментів, зокрема більшу частину з них займала клавірна музика. З одного боку, це п'єси для початківців – «Маленькі прелюдії», двоголосні та триголосні інвенції, які Бах писав для занять зі своїм старшим сином Вільгельмом Фрідеманом. З іншого боку, в Кьотені виник перший з двох томів монументального циклу прелюдій і фуг – «Добре темперований клавір». До Кьотенського періоду відноситься також створення «Французьких» та «Англійських» клавірних сюїт, а також відомі Бранденбурзькі концерти.

 У 1720 р. помирає перша дружина Баха і згодом композитор одружується вдруге. Його друга дружина, Анна Магдалена, мала гарні музичні здібності, чудовий голос. Для неї Бах склав зі своїх п'єс і частково з п'єс інших авторів дві клавірні "Нотні книжечки". Анна Магдалена народила Баху 13 дітей, з яких до зрілого віку дожили шестеро.

 У 1723 році розпочинається один з найтриваліших і найуспішніших періодів у творчості Баха, хоча й дещо складний з огляду на зовнішні обставини, з якими він повинен був миритися. Бах із сім’єю переїжджає до Лейпцига. У Лейпцигу, що тоді був великим торговим і культурним центром Саксонії, композитор займає посаду кантора – керівника хору хлопчиків і вчителя співочої школи при церкві Святого Томи. У перші три роки служби він майже щотижня складав і розучував з хором нову духовну кантату. Також у Лейпцигу Бах створив свої найвизначніші монументальні вокально-інструментальні твори – «Страсті за Іоанном», «Страсті за Матвієм» та Месу сі мінор, а також велику кількість різних інструментальних творів, зокрема ІІ том «Добре темперованого клавіру». З березня 1729 р. більше 10 років Бах очолював в Лейпцигу «Музичну колегію» – це товариство, до якого належали студенти університету, а також місцеві шанувальники музики – інструменталісти та співаки. Протягом року товариство двічі на тиждень влаштовувало двогодинні концерти у кав'ярні Циммермана. Саме тоді була написана «Кавова кантата» (кавовий напій саме ставав популярним).

 Останнім твором композитора став збірник «Мистецтво фуґи» з 14 фуг і 4 канонів на одну тему. Цікаво, що в останній фузі композитор відтворив музичну тему, яка складалась із звуків В-А-С-Н (Bach; b – сі-бемоль, а – ля, с – до, h – сі).

Наприкінці 40-х років здоров'я Баха погіршилося, особливо турбувала різка втрата зору. Дві невдалі операції з видалення катаракти спричинили повну сліпоту, але й тоді він продовжував творити, диктуючи ноти для запису. У 1750 р. Бах помирає. Поховали композитора поблизу церкви св. Томи, у якій він прослужив 27 років. Могила не збереглася. У 1894 р. залишки тіла було випадково знайдено під час будівельних робіт і перепоховано в приміщенні самої церкви.

Так як і М.А.Шарпантьє, Й.С.Бах і його творчість після смерті була забута. Інтерес до музики Баха розпочався у 30-х рр. ХІХ ст., коли під управлінням німецького композитора Ф. Мендельсона було публічно виконано «Страсті за Матвієм».

В доробку кожного з цих композиторів є твори, які спеціально компонувалися ними задля виконання в Різдвяну ніч – такі собі різдвяні привітання. Ми познайомимося із 2 найпопулярнішими творами, які досі є в репертуарі багатьох музичних колективів і активно виконуються в різдвяний період – це «Опівнічна Різдвяна меса» М.А.Шарпантьє й «Різдвяна ораторія» Й.С.Баха.

«Опівнічна Різдвяна меса» (1690) Марка-Антуана Шарпантьє - святковий духовний твір, призначений для богослужбового виконання. Це яскрава, урочиста меса написана на традиційний латинський текст. І як видно з назви, богослужіння було нічним, імовірно тому її тривалість приблизно півгодини, тобто вона не велика. В основі головної теми цієї Меси лежить музичний мотив старовинної фран. різдвяної пісні «Joseph est bien marié», дослівно «Йосиф одружений», які у Франції називали ноелями. Текст цієї різдвяної пісні був запозичений з Євангелія від Матвія і розповідав про те, що коли Йосип дізнався, що Марія чекає дитину, він не знав, що робити, ображався на Марію, думаючи що вона його зрадила. Тоді йому явився Ангел і сказав, що дитина Марії – від Святого Духа, тож Йосип не повинен боятися і має одружитися з нею. Йосип послухався Ангела і взяв Марію за жінку.

«Різдвяна ораторія» Й.С.Баха була створена у 1734 р. І, за твердженням дослідників, «Різдвяна ораторія» істино не є ораторією, а циклом із 6 духовних кантат. Така жанрова невизначеність спричинена також тим, що між ораторією та кантатою є багато спільних рис. Зазвичай складовими елементами кантати є початковий оркестровий вступ, арії, речитативи, хори. Все ж кантата відрізняється від ораторії меншими масштабами, однорідністю змісту, відсутністю драматургічного сюжетного розвитку, зазвичай камерним характером виконання. Проте в деяких випадках жанр кантати настільки наближений до жанру ораторії, що їх вкрай важко розмежувати.

Цікавим є те, що італійські кантати були переважно світськими, а от жанр духовної кантати сформувався саме в Німеччині, якраз у творчості, зокрема Г.Ф.Телемана та Й.С.Баха. У творчому доробку Баха – сотні духовних кантат для виконання з нагоди різних церковних свят, а також близько 20 світських кантат, однією з найпопулярніших є «Кавова кантата».

Яка ж історія створення цієї ораторії? У 1733 році у Баха, який працював тоді кантором церкви Святого Фоми в Лейпцигу, виник план великого твору, присвяченого святу Різдва Христового і композитор вирішив об'єднати шість кантат, які були складені ним раніше у різний час до Різдва.

Майбутню ораторію Бах компонував, прагнучи отримати титул саксонсько-польського придворного композитора, що сильно підвищив би його суспільний статус. Великі вступні хори і майже всі великі сольні номери Різдвяної ораторії запозичені з раніше написаних кантат, кожна з кантат протяжністю 30 хвилин. Але він об’єднав ці кантати так, що цілісність ораторії пройнята одним настроєм і послідовним розвитком сюжету. Сюжет, запозичений з Євангелій від Луки і частково від Матвія, був скомпонований самим композитором. І сюжетна розповідь про народження Немовляти розподілена за шістьма частинами ораторії відповідно: 1. Народження Немовляти; 2. Блага вість; 3. Пастухи біля ясел Немовляти; 4. Немовля назване Ісусом; 5. Волхви у царя Ірода; 6. Поклоніння волхвів.