Презентація суспільний устрій українських земель, господарське життя та культура українських земель в складі Польщі, Литви та інших держав в другій половині 15 ст

Суспільний устрій, господарське життя та культура українських земель в складі Польщі, Литви та інших держав в другій половині 15 ст

Повторимо терміни і дати теми. Ясир – так називали турки полонених – потрапляв на невільницькі ринки Османської імперії. Зваживши на військову міць турецького султана, кримський хан Менглі-Гірей 1478 р. визнав за краще бути його васалом. Залежність виявлялася в тому, що хан повинен був брати участь у воєнних кампаніях султана, а останній мав право усувати й призначати ханів за власним бажанням.

Малюнок з угорської хроні15 ст. з умовною назвою «Ординці ведуть полонених»

Від 80-х років 15 ст. розпочалися війни між Московією та Великим князівством Литовським. Московське царство під приводом збирання «руської спадщини» почало претендувати на українські та білоруські зем­ лі. Прикордонні конфлікти на московсько-литовському порубіжжі не вщухали впродовж кількох десятиліть. На початку 16 ст. кілька дрібних удільних князів Чернігово-Сіверщини за власним бажанням перейшли під владу держави Івана ІІІ, більшість же опинилася в складі Москов­ ського царства внаслідок збройних протистоянь. Літописець про ті події писав: «Багато міст і сіл підкорили, чимало людей мечам і вогню підда- ли, інших у полон забрали». Унаслідок воєнних дій 1500–1503 рр. до держави Івана ІІІ перейшли всі сіверські міста, зокрема Чернігів, Старо­дуб, Путивль, Рильськ, Новгород-Сіверський, Любеч та ін.

1. Князь Костянтин Острозький на фрагменті картини «Битва під Оршею».2. Надгробний пам’ятник. Костянтину Острозькому в Успенському соборі Києво. Печерської лаври.

Входження Чернігово-Сіверських земель до складу Московської держави1507 р. московський уряд розв’язав нову війну проти Великого князів­ ства Литовського. Воєнні дії то загострювалися, то вщухали. Під час кампанії 1514 р. московське військо захопило білоруський Смоленськ і руши­ ло під Оршу – важливий стратегічний пункт на перетині торговельних шляхів між Києвом, Мінськом, Вільном і Москвою. Назустріч москови­ там вирушило 30-тисячне українсько-білорусько-литовське військо на чолі з князем Костянтином Острозьким. Основу 80-тисячного московсько­ го війська становила кавалерія. Проте князь Костянтин діяв рішуче й розважливо. Він удався до військових хитрощів: зімітувавши відступ і завівши московитів у пастку під залп своєї артилерії, полководець здобув переконливу перемогу. Однак перемога не поклала край протистоянню Великого князівства Литовського й Московії за українські землі. До 1537 р. Велике князівство Литовське у війнах проти Московії поступово втратило майже третину своєї території, зокрема Чернігово-Сіверщину й Смоленськ.

Соціальна структура суспільства. НапівпривілейованіКОЗАКИ

Княжі роди поділили між собою спершу Волинь, а згодом і Центральну Україну, перебрали реальну владу на місцях. У їхніх володіннях діяло княже право з власними податками й судом. Було своє військо. Тож на місцевому рівні, здавалося, все лишалося таким, як і за княжої доби. Одним із найшанованіших представників наймогутнішої князівської родини (як тоді казали, некоронованих королів Русі) був Костянтин Іва-нович Острозький (бл. 1460–1530). За традицією, що сягала ще часів Ки­ївської Русі, і за покликанням він опікувався православною церквою та культурним життям. За підрахунками дослідників, князь був четвертою за статками людиною в державі й мав близько 60 тис. підданих. На Галичині від середини 15 ст. галицьких бояр зрівняли з польською шляхтою. Це призвело до того, що вже в 16 ст. в краї не залишилося боярських ро­ дів, які б дотримувалися українських традицій.

Князь Острозький«Князь Костянтин… може бути названий кращим воєначальником нашого часу… У себе вдома він благостивіший за Нуму, відвагою не поступиться Ромулу. Єдине, чого йому бракує до інших дарів духа і видатних чеснот, це те, що він схизматик, і якби його вдалося навернути до лона святої матері-церкви, за ним потяглося б безконечне число люду, наскільки багато серед своїх важить його ім’я і авторитет». Прочитайте уривок з листа римського легата в Польщі до Папи Римського в 1514 р. Які факти свідчать про полководницький хист Костянтина Острозького? Що закидав легат князеві? Чи завадило це Костянтину Острозькому обіймати найвищі по- сади у Великому князівстві Литовському? Про що це свідчить?

Міщани. На українських землях, що перебували у складі Великого князівства. Литовського, налічувалося близько півтори сотні міст і містечок. Щож до галицьких земель (у Руському та Белзькому воєводствах), які належалидо складу Польщі, то там було близько 90 міських поселень, на. Буковині – близько 50. Найбільше українське місто тих часів – Львів. (Заприпущеннями вчених, на початку 15 ст. у ньому мешкало до 10 тисячосіб, а в першій половині 17 ст. – не менше ніж 22 тисячі). Великиммістом був також Київ з населенням понад 6 тисяч жителів (на першуполовину 17 ст. – до 12 тисяч). У Кам’янці, Кременці, Брацлаві налічувалосяпонад 700 будинків, а це – понад 4 тис. жителів. У містах, особливо в Галичині, мешкали представники різних народів. На Волині та в землях Центральної України переважали українці.

Від середини 14 ст. українських містах поширилося магдебурзьке право – міське право, що виниклов 13 ст. в Німеччині (м. Магдебург). За цим правом міста звільнялися від управління, судової та адміністративної влади місцевих феодалів (власників міст). Тож магдебурзьке право передбачало створення міського самоврядування. Воно надавало також різноманітні господарські привілеї. За магдебурзьким правом містом керував. Магдебурзьке право

Схема управління міста за Магдебурзьким правом. За магдебурзьким правом містом керув магістрат – орган, що об’єднував раду та лаву. На чолі лави був війт. Раду очолював бурмістр. До магістрату обиралинайавторитетніших міщан. Магістрат. Бурмистер(вирішував адміністративні питання)Війт(кримінальні справи)Рада. Лава

«Обов’язком ради та бурмистрів є принаймні раз на тиждень або кожний раз, коли вимагатиме потреба, збиратися в ратушу, радитися про добро громади, здобувати нові користі для громади та запобігати шкодам, залагоджувати й розсуджувати всілякі спори,вишукувати способи, щоб їжа й напої в місті не були дорогими, і карати продавців, якіпорушуватимуть розпорядження райців або загальні ухвали. Окрім цього, вони мають наглядати за пекарями, різниками й шинкарями, пильнувати обману в мірах і вагах під час продажу товару... Рада також має запобігати сваркам у місті, боронити від кривд сиріті вдів та викорінювати шкідливі й безчесні ігри – карти, кості й таке інше негідне. Кожного року рада мусить складати рахунки з усіх міських прибутків перед старшими й визначнішими людьми з громади».

Магдебурзьке право встановлювало порядок організації ремісничих об’єднань – цехів, регулювало питання торгівлі, визначаломіри покарання за різні злочини тощо. Надавати місту магдебурзьке право було привілеєм великого князя литовського чи польського короля. Із часом такий привілей отримали стосовно своїх міст і магнати. Перші згадки про поширення міського права в Україні належать до часів Галицько-Волинського князівства: першимйого здобув Сянок (1339 р.). У 1356 р. магдебурзького права домігся Львів,1374 р. – Кам’янець. У 15–16 ст. воно поширилося в містах ПравобережноїУкраїни; Київ отримав привілей на магдебурзьке право в 90-х роках15 ст. Наприкінці 15 ст. в українських містах налічувалося близько 40 ремісничих спеціальностей. Розвиткові ремесла сприяло об’єднання ремісників у цехи. Цехи були поширені переважно на українських землях Польського королівства.

Магдебурзьким правом у галицьких містах могли користуватися лише католики. У зв’язку із цим, а надто коли міста не мали сильного самоврядування й війтами ставали чужинці, міщани-українцізазнавали всіляких утисків. Так, приміром, кривди чинив німецько-польський магістрат українській громаді Львова. Львівська влада, зокрема, намагалася усунути міщан-українців від міського суду,бо, мовляв, присяга православних не мала сили закону. Українські міщани у Львові, як і євреї, у межах центральної частини мали право мати будинки лише в певному кварталі міста («Руська вулиця»)У містах Східної України, де переселенців колоністів було мало, обмежень національних прав українські міщан не зазнавали. Там магдебурзьке право набувало самобутніх рис, вбираючи традиції українсько-руського звичаєвого права.

Від другої половини 15 ст. розгорнулося виробництво зерна на продаж у Західну Європу. Шляхта Галичини та Західної Волині починає закладати фільварки – великі багатогалузеві господарства, де сировину не тільки виробляли, а й переробляли на винокурнях, у чинбарнях і млинах. Фільваркове господарство істотно відрізнялося від звичайно­ го феодального господарства, не пов’язаного з ринком, де залежність селянства виявлялася в сплаті натурального чи грошового податку. Із по­ ширенням фільварків землевласники були зацікавлені в праці селян у панському маєтку з «тяглом» (робочою худобою та інвентарем) та об­ меженні права переходу селян до іншого землевласника. Першим відомим документом, який започаткував закріпачення селян, вважають рішення шляхетського сейму Галицької землі 1435 р. За ним селянин мав право піти від землевласника лише на Різдво, сплативши йому великий викуп. На українських землях у Великому князівстві Литовському почали закріпачувати селян з 1447 р. згідно з привілеєм Казимира ІV.

Фільварок Фільварок багатогалузевий сільськогосподарський комплекс, орієнтований на ринок, ґрунтується на праці залежних селян – кріпаків. Носить,здебільшого, натуральний характер

ВИНИКНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА. Під 1489 р. зафіксовано першу згадку про українських козаків в писемних джерелах (у «Польській хроніці» Мартина та Йоахима Бельських). Слово козак прийшло зі сходу і здебільшого перекладається як вільна озброєна людина. Серед причин виникнення ко- зацтва називають насамперед потребу захисту українських земель від грабіжницьких походів крим- ських орд та султанських військ. Окрім того, поши- рення панщини та запро ва джен ня кріпацтва спонукали україн ських селян та міську бідноту до масових утеч – хоч на край світу, аби тільки подалі від визискувача. Важкі умови прикордоння здавалися втікачам меншим лихом, аніж утрата особистої сво- боди. Спочатку козаки мешкали здебільшого на пів- дні Київщини – в районі Канева, Чер кас, Чигирина, а також на Східному По діл лі. Поступово просуваю- чись далі в степи, вони звичайно селилися понад Дніпром і Південним Бугом, Кальміусом та їхніми численними притоками. Особливо вабили козаків багаті на рибу й дичину місця понад Дніпровими порогами від гирла Самари, тобто від сучасного Дніпропетровська, до Хортиці (в межах сучасного міста Запо ріж жя) та Великого Лугу – низинних бе- регів Дніпра нижче порогів. Ось чому українських козаків називали запорізькими.

ОСВІТА. За традицією освіту здобували при церквах і монастирях. Церковнослужителі, яких називали граматиками або книжниками, навчали дітейписьма церковнослов’янською мовою, початків арифметики, молитов, співу. Попервах школи існували в найбільших містах, згодом їх кількістьзростала: у другій половині 16 ст. вони діяли у Львові, Перемишлі, Стрию, Кременці, Володимирі на Волині тощо. Культура

Початкові школи в Україні були поширеним явищем, це підтверджує й те, що багато українців навчалося в європейських університетах. А щоб стати студентом, треба було мати основи знань. Початкова освіта

Юрій Дрогобич(1450–1494)Український учений, доктор філософії ймедицини, освітній діяч, ректор Болонського університету (Італія),професор Краківськогоуніверситету (Польща),один із ініціаторів друку перших книжок давньоруською мовою «Осьмогласник», «Часословець» та ін. У краківській друкарні Ш. Фіоля.

Юрій Дрогобич (Котермак)«Посада ректора належала до найпочесніших у Болоньї, але й обов’язки були численні й складні. Всі студенти про-голосували за гостя з далекої країни, який за кілька років життя в Болоньї встигзавоювати неабиякий авторитет. Проголошуючи присягу, новообраний ректор урочисто обіцяв, що протягом року всіма силами служитиме щонайкращому розвитку університету, буде справедливим до студентів, дотримуватиметься статутів і слідкуватиме,щоб і всі інші шанували статути».

У другій половині 14 ст. з поширенням в Україні (насамперед на західнихземлях) магдебурзького права в міській забудові почали з’являтисяознаки регулярного планування. На основі чіткої геометричної сітки розташовувалиосновні елементи нових укріплених центрів поселень – ринковоїплощі, кварталів, вулиць. Центральною частиною міст, з якоїпочиналося будівництво, була площа з ратушею посередині – площа Ринок.

Упродовж 14 – початку 16 ст. не втрачало значення будівництво обороннихспоруд. Стіни й башти старих замків надбудовували й потовщували. Башти споруджували в найвразливіших місцях оборони, з’єднуючи їхдерев’яними або мурованими стінами. Такі фортифікації називають баштовою системою укріплень. За умов постійної загрози несподіваних нападівзі Степу рис оборонної архітектури набували навіть окремі церкви,монастирі, синагоги тощо. При цьому укріплення на землях Подніпров’ята Лівобережжя здебільшого будували з дерева, бо інших будівельнихматеріалів там не було. Дерев’яні захисні споруди мав, зокрема, й тогочасний. Київ.

Надбрамна (В’їзна), Стирова (Свидригайлова) та Владича вежі Луцько-го замку. Луцький замок. Сучасний вигляд.

Костел святого Варфоломія в. Дрогобичі. 1392 - ХVст.

Хотинська фортеця. ХІІІ - ХVІ ст.

Кам’янець-Подільська фортеця

Окрасою Львова є Вірменський собор Успіння Богородиці, збудований1363 р. коштом заможних вірменських купців. Xрам – перша львівськаспоруда, яка, попри пізніші добудови, досить добре зберегла первісний вигляд. Споруджено собор у традиціях вірменської національної архітектури,проте з давньою галицькою архітектурою пов’язує його хрестобанний план і техніка мурування з тесаного білого каменю.

Покровська церква-фортеця вс. Сутківцях. 1467р.

Замок Паланок (Мукачівськийзамок). ХІV- ХVІІ ст.

Генуезька фортеця у Судаку. 1371-1469 рр.

Ханський палац у Бахчисараї.1532-1764 рр.

Українське малярство другої половини 14 – початку 16 ст. розвивалосяна основі традицій русько-візантійського малярства часів Київської Русіта Галицько-Волинського князівства. Упродовж 15 – початку 16 ст. активно розвивався провідний жанртогочасного малярства – іконопис. Великою популярністю користувавсяобраз Богородиці. Найкращим його зразком серед збережених є ікона. Богородиці із с. Красова та ікона Богородиці з Дмитрівської церквис. Підгородці. Популярними були ікони, де в образах святих втілено воїнівгероїв (наприклад, ікона Юрія Змієборця із Станилі поблизу м. Дрогобича (кінець 14 ст.) або реальні типи сучасників – селян, міщан, шляхтичів (ікона «Страшний суд»)).