Презентація "Тарас Шевченко і Біблія"

ТАРАС ШЕВЧЕНКО І СВЯТЕ ПИСЬМО

Основоположник нової української літератури Великий Кобзар Батько української нації Володар українського духу Будитель нації Світоч української культури Пророк України Український Рембрандт «Велетень у царстві людської культури» /І. Франко/

Надзвичайно вагоме місце в серці і в поезії поета займало слово «Україна». У своїх творах Шевченко вжив його 262 рази. Нема на світі України, Немає другого Дніпра, А ви претеся на чужину Шукати доброго добра… Здається — кращого немає Нічого в Бога, як Дніпро Та наша славная країна… Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, Слава України! Любітеся, брати мої, Украйну любіте, І за неї, безталанну, Господа моліте.

Слова «Бог», «Божий», «Господь», «Господній», «Ісус», «Христос» та «Христів» уживаються в поезії Шевченка 1281 раз.  За «Словником мови Шевченка», загалом в усій спадщині автора слово «Бог» вжито 634 рази.  У «Кобзарі» всіх віршованих творів є 218, із них у 143 віршах згадується про Бога. Свою Україну любіть. Любіть її… Во врем’я люте, В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.

1 Усіх віршованих творів у «Кобзарі» 218 2 Кількість поем, в основу яких покладено біблійний сюжет 7 3 Кількість творів, у яких наявні вислови «молитися», «Богу молитися» 150 4 Кількість творів, у яких наявні вислови «Господа благати», «Бога благати» Кілька десятків 5 Кількість творів, у яких наявний вислів «перехрестився» (автор-оповідач або персонаж) 20 6 Кількість творів, у яких мовиться про святе причастя 6 7 Кількість творів, у яких згадано про Бога 143 8 Кількість творів, у яких згадується Мати Божа 25 Щоб глибше збагнути ставлення до Бога і релігії, зверніть увагу на таблицю, яку склав М. Гнатишак ще у 1936 році.

У традиційній українській хаті найсвятішим місцем вважався покуть. Він розміщувався по діагоналі від печі. Тут висіли ікони, прикрашені тканими або вишиваними рушниками — «божниками». За ікони клали цілюще зілля та квіти, галузки свяченої верби, обрядові свічки, перед ними вішали лампадку. Під іконами ставили стіл, біля нього — довгу дерев’яну лаву. На столі у вишитім рушнику лежало Святе Письмо.

У часи безбожної радянської влади було знищено або занехаяно більшість храмів, заборонено було і тримати ікони на покуті. Тоді майже в кожній хаті на покуті або стіні з’явився вишитий портрет Кобзаря, обрамлений вишитим чи тканим рушником. Це свідчить, що постать Тараса Григоровича Шевченка, великого поета й художника, мислителя і борця за щастя народу, була надзвичайно популярною серед найширших мас населення. «Кобзар» Шевченка теж огортали вишитим рушником і зберігали як святиню.

Згідно з метрикою хрещення Тараса Шевченка, він був охрещений священиком  правос-лавного віросповідання о. Олексієм Базаринським. При хрещенні отримав ім’я Тарас (давньогрецьке), означало неспокійний, бунтар, паливода.

Тарасова родина - кріпаки Григорій і Катерина Шевченки. Батько Тарасів був і добрим хліборобом, і стельмахом, і чумаком, до того ж умів читати й писати. Батько віддав свого 8-річного Тараса в кирилівську церкву, де за вчителя був дяк Павло Рубан.  Після ранньої смерті матері (Тарасу було 9) й батька (Тарасу було 11), хлопця в 1825 році прихистив стихарний дяк Кирилівки Петро Богородський. Він став його першим учителем, навчив грамоти. Перша книга – «азбуковник» старослов’янською мовою.

«Псалтир» (так називали книгу псалмів із Біблії) замінював і буквар, і читанку.  За свідченням шкільного товариша Шевченка, приходячи додому після уроків, Шевченко довго просиджував над псалмами, захоплюючись їхньою поезією, декламуючи їх уголос. Богородський, за поширеним тоді у школах звичаєм, посилав його читати Псалтир над померлими; за виразне читання псалмів вголос Шевченкові давали дрібні гроші, які переважно забирав той же Богородський. Дяк також жорстко боровся із мінливим норовом Шевченка, прищеплюючи дисципліну різкою.

Богородський також сприяв образотворчому розвитку Шевченка, познайомивши його із дияконом-маляром села Лисянки, дячком села Тарасівки, маляром села Хлипнівки та іншими грамотними людьми. Через цих осіб Тарас Шевченко познайомився з українським народним іконописом. Є свідчення з архівів на Волині про те, що Шевченко уміло малював і реставрував ікони і мав розписувати храм у Новопетрівському укріпленні, але йому не дозволили, посилаючись на заборону царя писати і малювати.

Благословіння дітей (1856) Розп’яття (1856)

Серія «Притча про блудного сина» (8) (1856 — 1857) У в’язниці Програвся в карти

Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, Чи так мені чого було? Мені так любо, любо стало, Неначе в бога …… Уже прокликали до паю, А я собі у бур’яні Молюся богу… І не знаю, Чого маленькому мені Тойді так приязно молилось, Чого так весело було? Господнє небо, і село, Ягня, здається, веселилось! І сонце гріло, не пекло!..

Майже два тижні Шевченка під конвоєм везли з Петербурга за Урал, а коли прибули на місце заслання пізно вночі, - в казармі не виявилося жодних вільних нар. Тарас сказав  конвоїрам, щоб не турбувалися, - ліг на дощатій підлозі в коридорі, поклавши під голову єдину книжку, яку дозволили із собою взяти, - Біблію (найдорожче було з ним, біля нього – в його розумі і серці).

Молюся, Господи, молюсь! Хвалить Тебе неперестану , Що я ні з ким не поділю Мою тюрму, мої кайдани. («Згадайте, братія моя...») У 1847 році він був засуджений до 10 років заслання до Петербурга й ув'язнений у казематі. За два роки, в 1850-му, Шевченка повторно заарештували й запроторили в Новопетрівський береговий форт. Давно вже я сиджу в неволі, Неначе злодій взаперті, На шлях дивлюся, та на поле, Та на ворону на хресті На кладовищі. Більш нічого З тюрми не видно. Слава Богу Й за те, що бачу. Ще живуть, І Богу моляться, і мруть Хрещені люди. («Неофіти», 1857 р.).

У листі Т. Шевченка до Анастасії Толстої, дружини віце-президента Петербурзької академії мистецтв Ф. Толстого, від 9 січня 1857р. читаємо: «Тепер тільки молюся я і дякую йому за безмежну любов до мене, за дароване мені випробовування. Воно очистило, зцілило моє бідне хворе серце. Воно відвело призму від очей моїх, крізь яку я дивився на людей і на самого себе. Воно навчило мене, як любити ворогів і тих. що ненавидять нас. А цьому не навчить жодна школа, крім тяжкої школи випробування і довгої бесіди з самим собою. Я тепер відчуваю себе, якщо не досконалим, то у крайньому разі бездоганним християнином».

14 лютого 1861 року, тобто за дванадцять днів до смерті, Тарас написав слово «Бог», готуючись у вічну дорогу і прощаючись зі своєю «музою-поезією». Чи не покинуть нам, небого, Моя сусідонько убога, Вірші нікчемні віршувать Та заходиться риштувать Вози в далекую дорогу. На той світ, друже мій, до Бога, Почимчикуєм спочивать. («Чи не покинуть нам, небого...», 1861 р.)

Перед очима поета відкривається незнана вічність. Кобзар, підсумовуючи ціле життя і своє служіння поезії, вважає свій талант не лише людськими здібностями, але чимось святим, що від Бога походить. Називає сестру-музу правдомовною й «дружиною святою». Підождемо ж, моя сестро, Дружино святая! Та нескверними устами Помолимось богу, Та й рушимо тихесенько В далеку дорогу .

Шевченко заповідав нащадках віру в Бога як найкоштовніший скарб життя, про який згадується постійно в цілому "Кобзареві"; заповідав, знаючи, що від віри живої – спасіння: в цьому житті і потойбічному:  Ми віруєм Твоїй силі І духу живому. Встане правда! Встане воля! І Тобі одному Поклоняться всі язики Вовіки і віки.

Весь довколишній світ – книга похвали:   І місяць з зорями сіяв, І соловейко на калині       То затихав, то щебетав,     Святого Бога вихваляв;        І все то, все то в Україні!.         Молюся! Господи, молюсь!           Тебе хвалить не перестану!                      ("Кобзар") 

ПОВТОРІМО Давня література Перекладна література Біблія “зібрання книжок” (77, 74, 66 ) Старий Заповіт, Новий Заповіт майже сорок авторів давні єврейська, арамейська і грецька мови Азія, Африка, Європа І тис. до н.е. – II ст. н.е. міфи, героїчний епос, оповіді про подвиги праведників, законодавчі настанови релігійно-правового, морального змісту, байки, повчання, елементи літописання, притчі, легенди, афоризми та прислів’я, молитви, гімни, пісні…

Мови Святого Письма - давні єврейська, арамейська і грецька мови. ВІКІПЕДІЯ говорить, що повний текст Біблії перекладено більше, ніж на 450 мов, у той час як окремі частини перекладено на понад 2000 мов.  Міжнародна організація перекладачів повідомляє, що повні переклади Біблії зроблені на сьогодні майже на 700 мов світу, а Новий завіт перекладений більш як 1,5 тисячі мов, а вцілому роботи йдуть в 161 країні на 2617 мовах.

Єврейська назва книги — «Тегілім», «Теілім», що буквально означає «хвалительні пісні».  Одна з книг Старого Заповіту Біблії (19-та). Українська назва - Псалтир  походить зі староцерк.-слов. Ψалтирь (від грец. псалтеріон- єврейський музичний інструмент). Псалтир - один із перших перекладений на старослов'янську мову ще за часів Кирила і Мефодія. Часто друкується окремою книгою та використовується для богослужбових співів.

Інша назва - Кни́га псалмі́в. Псалом - молитва до Всевишнього. Псалми призначалися для співу з музичним супроводом і вживалися в літургії в Єрусалимському храмі. У юдейській, католицькій і протестантській традиціях сучасна Книга Псалмів містить 150 псалмів, а у православній — 151 псалом. Близько половини псалмів належать царю Давидові- 73. Цар Давид грає на псалтерії. Картина Яна де Брая, 1670 р.

Українською мовою перекладали Псалтир Пилип Морачевський,  Іван Пулюй (1903 року з гебрейської), отець Олександр Бачинський (1903), отець Ярослав Левицький (1925), Михайло Кобрин (1936, 1941), митрополит Іларіон (1962), отець Іван Хоменко (1963). Коли Тарас Шевченко був наймитом у дяка Петра Богорського, то читав псалтир (був псалтирщиком). Восени та взимку 1845 року Шевченко написав 10 віршованих перекладів псалмів пророка Давида українською мовою.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!