Презентація. Українська драматургія 20-30 років ХХ століття

Українська драматургія 20-30 років ХХ століття. Презентацію підготувалаучитель вищої категоріїМартиненко Г. Г. БЗШ І-ІІІ ступенів № 7 імені генерал-полковника. Геннадія Воробйова

Початок вітчизняної драматургіїВласне, як твір для театру українська драма існує з 90-х років XIX ст., починаючи з п'єс корифеїв — М. Кропив-ницького, М. Старицького й І. Тобілевича (Карпенка-Карого). Їхні ранні твори розвивали жанр романтично-побутової мелодрами, ознакою якої були відтворення психології зовнішніх переживань, наявність виразних побутових характерів та провідної ідеї — моральної чи громадської. Найвідоміший театр цієї доби – театр Корифеїв

Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та українські театри за часів їх заборони

Нова європейська драма. У добу модерну початку XX ст. класична мелодрама вже не могла задовольнити публіку. Залишаючись на українському національному ґрунті романтичною, вона повинна була стати водночас новою драмою у європейському розумінні, звернутися до міфопоетичного відтворення світу в свідомості людини, до екзистенціального розуміння буття та неординарних, змінених психологічних станів людини. Європейська нова драма, представлена на рубежі століть іменами Ібсена, Метерлінка, Гауптмана, Стріндберга, Шоу, Чехова, не тільки вплинула на розвиток української драматургії епохи модерну, а й отримала свою додаткову модифікацію в творчості таких українських митців, як Леся Українка, В. Винниченко

Леся Українка як рушійна сила нової драми. Повною мірою розгорнути нову поетику змогла лише Леся Українка (1871—1913), так само як і винести українську драму на арену європейської драматургії. У доповіді «Новейшая общественная драма», у статтях «Мікаель Крамер» та «Винниченко» Леся Українка займає досить чітку теоретико-публіцистичну позицію. Новітню драму письменниця розуміє як драму маси, де знімається протиріччя між індивідом та натовпом, а сама маса постає у вигляді організації окремих особистостей. Як відомо, в своїй доповіді найвищим досягненням новітньої драми поетеса вважає «Ткачів» (1892) Г. Гауптмана, де героя залишено в своєму середовищі, але саме це середовище вже перестало бути тільки тлом, а складається з рівноправних, але не рівнозначних фігур. Цей принцип Леся Українка називає новоромантизмом

Особливості нової драми

Перебудова «Нової драми» за Ібсеном

Соціально-політичні події, що вплинули на формування українського театру 20-30 років. Головними факторами, які вплинули на українську драматургію 20-30 років була доба «Розстріляного відродження» та наслідки Першої світової війни. Ці криваві та жорстокі події глибоко врізалися в серце України. Спочатку митці бачили як від братовбивчої війни страждає народ, потім письменники молилися, щоб не потрапити до «Контрреволюційних» списків НКВС. Все це, разом із бідністю та голодом, стало матеріалом для створення багатьох класичних творів тієї доби…

Український театр 20 – 30 років. Професійний театр 20-30-х рр. XX ст. розвивався за двома напря­мами, які умовно можна окреслитияк «психологічний» та «експери­-ментальний». «Психологічний»мимоволі асоціювався з театромімені І. Франка, керованим Гнатом. Юрою, а «експериментальний» — зтеатром «Березіль», який очолював. Лесь Курбас. Театр «Березіль» (м. Харків)

Лесь Курбас. Лесь Курбас намагався створити так званий «театр дії», який, на відміну від «психологічно­-го» театру, спирався на активну по­зицію глядача. Це мав бути театр, що втілює на сцені найскладніші твори з усесвітньої драматичної творчості. Крім того, Л. Курбас намагався пере­дати засобами театрального мистецтва­ трагізм нового життя та націона­льні прагнення українського народу. Завдяки генію Лесю Курбасу, який поєднав у собі таланти режисера, актора, драматурга й пере­кладача світової літератури, були по-новому осмислені на укра­їнській сцені твори Вільяма Шекспіра, Генріха Ібсена, Герхарта Гауптмана, Фрідріха Шіллера й Мольєра, здійснені постановки невідомих до цього українському глядачеві п’єс європейських драматургів

Гнат Юра. Видатний актор, прекрасний режисер, організатор і керівник протягом чотирьох десятиліть Київського державного академічного українського драматичного театру імені І. Франка, він вписав в історію театру чимало яскравих сторінок. Гнат Юра ставив твори І. Карпенка-Карого, зробивши їх класичними. Також віддав належне драматичній спадщині М. Старицького і М. Кропивницького. Уславився, створивши виставу «Украдене щастя» І. Франка. А ще інсценував поеми Т. Шевченка, прозові твори Х. Бергетердта, Я. Гашека, П. Бомарше. Проводив експериментальні спроби в постановці вистав

Микола Куліш. Для українського театру Микола Куліш створив цілісну тра­гедійну форму, увів новітні жанри гумору та сатири, збагатив арсенал зображально-виражальних засобів п’єс. У його творах — увесь спектр людських взаємин, позначений гуманістичним пафо­сом, намаганням говорити про питання одвічні, загальнолюдські. Наскрізний конфлікт драматургії М. Куліша — людина й час, складні колізії епохи. Увага драматурга зосереджена на трагіч­ності чи трагікомічності існування штучно створеної радянської людини. Його перу належать твори «Мина Мазайло», «97», «Патетична соната» та інші

Іван КочергаІван Кочерга — один із найцікавіших українських драматургів XX ст. Він залишив сценічну спадщину, багату на естетичну і філософську думку. Людинолюб-мрійник і драматург-мислитель, який завжди сповідував незалежність мистецьких принципів, він, попри несприятливість доби, творив драматичну класику, що витримала найтяжче випробування — часом. Створив поеми «Свіччине весілля», «Ярослав Мудрий», комедію «Фея гіркого мигдалю» та інші

Мирослав Ірчан. Мирослав Ірчан (Андрій Дмитрович Бабюк) український письменник, поет, драматург, критик. Серед його творчої спадщини повісті й новели, нариси й вірші, хронікальні літописи і п’єси, історичні розвідки й переклади. Ірчан виявив себе як талановитий і багатогранний художник, що увійшов у літературу зі своєю темою, своїм світом героїв, своєю мистецькою палітрою. Усі твори він будував виключно на життєвих фактах. Мирослав писав твори революційно-романтичного та імпресіоністичного спрямувань; Написав пьеси «Радій (Отрута)», «Плацдарм», «Підземна Галичина»…

Дякую за увагу!