Презентація. Володимир Винниченко - політичний та державний діяч, прозаїк, драматург та художник.

Володимир Винниченко - політичний та державний діяч, прозаїк, драматург та художник.

Перекинемось уявою у 1880 рік, на одну із вулиць повітового міста Єлисаветграда, колишньої Херсонської губернії, тепер це Кіровоградщина. Будинок, у якому 16 липня народився майбутній письменник, стояв неподалік ріки Інгулу і старої фортеці. Будинок по вулиці Сінній, у якому проживала сім’я Винниченків, на жаль, не зберігся. Наступного дня дитину хрестили в церкві, яка й досі стоїть у центрі міста. У графі, де зазначалися дані про батьків, протоієрей Захарія записав: батько – Кирило Василів син Винниченко – селянин– власник з села Веселий Кут; мати – Євдокія, законна його дружина.  Обоє православного віросповідання. Єлисаветградська церква Володимирської Богоматері. Споруда 1810-х років, де хрестили хлопчика. Нині — Кафедральний собор Свято-Різдва Пресвятої Богородиці

Ранні роки. Народився 1880 року в місті Єлисаветграді (нині — Кропивницький, Україна). Батько його, Кирило Васильович, замолоду селянин-наймит, переїхав із села до Єлисаветграда й одружився зі вдовою Євдокією Онуфріївною Павленко, уродженою Линник. Від першого шлюбу мати Винниченка мала троє дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з Кирилом Винниченком народився лише Володимир. Батько Володимира Винниченка Кирило промишляв чумацьким промислом, він возив сіль із Криму і Півдня України. Дитинство Володимира Винниченка частково можна відтворити з розповідей матері письменника. Йдеться в них про найбільш ранню пору в житті Винниченка – його перші нахили, пригоди, ігри, оточення. З цих спогадів, зафіксованих Розалією Яківною Винниченко, можна припустити, що в пору свого отроцтва Володимир був схожий на ... Федька - халамидника з однойменного оповідання, написаного Винниченком десь у 30-літньому віці. У дитинстві був упертим і дуже непосидючим, і батьки надовго запам'ятали його витівки: одного разу по річці Інгул на ковзанах приїхав до бабусі й дідуся, що жили за півсотні кілометрів. Зростав фізично розвиненим, як для свого віку, а найулюбленішою була гра у «солов'я-розбійника». Хлопець мав добру пам'ять, самостійно навчився читати («букварем» стали афіші, принесені братом з друкарні), з яких він, граючись, вирізав літери, клеїв їх на стінку, питаючи у дорослих, що то за буква.

Навчання. У народній школі Володимир звернув на себе увагу своїми здібностями, і через те вчителька переконала батьків, щоб вони продовжили освіту дитини. Незважаючи на тяжке матеріальне становище родини, по закінченню школи Володимира віддали до Єлисаветградської гімназії, де він навчався з 16 серпня 1890 року по червень 1899 року. Єлисаветградська чоловіча гімназія була одним з кращих освітніх осередків краю. Разом з іншими учнями Володимир Винниченко вивчав тут закон божий, латинську, грецьку, німецьку та французьку мови, історію, географію, фізику, логіку, космографію, ходив на уроки гімнастики й співів. Володимир Винниченко -гімназист

Гімназія. Національний одяг, українська мова, незалежна поведінка, екстравагантні вчинки стали причиною того, що з першого за знаннями учня він перетворюється на «жахливу дитину», де часто бився з однолітками, які дражнили його через бідність і спілкування українською мовою: “Тебе в чиновники готують, а не в свинопаси». Усе це, помножене ще й на індивідуальну вдачу майбутнього письменника, стало причиною ненависті його до будь-яких форм приниження і гноблення. Через конфлікт з адміністрацією Володимир залишає гімназію, а згодом екстерном складає іспити в Златопільській гімназії (1900 р.). Усе життя митець працював над самоосвітою, досконало знав кілька мов: латинську, грецьку, німецьку та французьку. Зараз у цьому приміщенні на вул. Шевченка (колишня Петровська) знаходиться Управління МНС, де до революції була Єлисаветградська чоловіча гімназія

Революційна діяльність. У 1901 році Винниченко вступив на юридичний факультет Київського університету св. Володимира, де став членом Української студентської громади. Вступив до Революційної української партії (РУП), яка з 1905 року стала називатися Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДРП). За її дорученням проводив агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників Києва та селян Полтавської губернії, за що 1903 року був заарештований, виключений із університету й ув'язнений до одиночної камери Лук'янівської в'язниці в Києві, звідки йому згодом вдалося втекти. Незабаром новий арешт, дисциплінарний батальйон. Але він знову втік і нелегально відбув у еміграцію. Ризикуючи життям, не раз переходив кордон, беручи участь у переправленні революційної літератури в росію. Після чергового арешту й ув'язнення із загрозою довічної каторги, Винниченку, за допомогою товаришів, вдалося вирватися з рук царської охранки. Не ризикуючи далі, він емігрував. За кордоном разом із Михайлом Грушевським видає часопис «Промінь».

Володимир Винниченко — письменник світового рівня, проте в роки радянської влади його було викреслено з української літератури. Літературна спадщина Володимира Винниченка вважається приналежною до золотого фонду України. Він — автор одного з перших утопічних романів, «Сонячна машина» (написаний у 1922–1924 роках), який започаткував новий напрям в українській літературі. Появу перших його творів вітали Іван Франко і Леся Українка. 1902 року, в журналі «Кіевская старина» з'являється його перше оповідання «Сила і краса».

Перший період - твори «малої форми» (нариси, оповідання), написані із 1902 до наступу реакції після революції 1905 року. Винниченко уже з перших кроків своєї творчості почав розповідати нове і по-новому («Біля машини», «Контрасти», «Голота», «На пристані», «Раб краси», «Хто ворог?», «Голод», «Салдатики», «Кузь та Грицунь», «Босяк», «Терень»). Всі ці твори майже повністю позбавлені народницького підходу і забарвлення; без ідеалізації, художньо показані в боротьбі батраки, селяни і їх вороги. Творчість Винниченка розпадається на три періоди: До революційних творів Винниченка потрібно віднести також його яскраві нариси і оповідання із вояцького життя («Боротьба», «Мнімий господін», «Темна сила»), а також із життя дітей («Кумедія з Костем», «Федько-халамидник»). Згодом Винниченко пише низку оповідань про революційну інтелігенцію і про інтелігенцію взагалі («Промінь сонця», «Талісман», «Студент», «Зіна», а також — «Чудний епізод», «Історія Якимового будинку», «Дрібниця», «Тайна»).

Другий період - оповідання, п'єси й романи, які з'явилися після революції 1905 року. На творчість другого періоду вплинули філософські концепції Фрідріха Ніцше. Третій період охоплює твори, написані в еміграції. Драми «Дисгармонія», «Великий Молох», «Щаблі життя», «Memento », «Базар», «Брехня», «Чорна Пантера і Білий Медвідь», романи «Рівновага», «Чесність з собою», «Записки Кирпатого Мефістофеля», «По-свій», «Хочу!».

Твори “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”, “Закон”, “Гріх”, “Чесність з собою”, “Записки кирпатого Мефістофеля” були перекладені німецькою мовою й поставлені на багатьох європейських сценах. 1922 р. - в кінотеатрах Німеччини демонструвався фільм “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”. 1994 р. український режисер Юрій Ляшенко зняв фільм «Записки кирпатого Мефістофеля» за мотивами однойменного роману Володимира Винниченка.. Цікаво що…

Після смерті письменника в його архіві залишилися невідомі читачеві романи «Поклади золота», «Вічний імператив» (1936), «Лепрозорій» (1938), «Слово за тобою, Сталіне!» (1949—1950), низка оповідань, п'єс та сценаріїв, листування, збірка його малярських творів, «Щоденник» за 1911—1951 рр. Недописаний роман «Хмельниччина».

1911р. - під час першої еміграції познайомився з майбутньою дружиною - студенткою медфакультету паризької Сорбонни Розалією Ліфшиць, молодшою на 6 років. Володимир і Розалія. Він – відомий письменник, вона – студентка медичного факультету Паризького університету. Познайомилися в Італії на відпочинку. Потім він став українським премʼєр-міністром. А доживали віку у фінансовій скруті на чужині. Розалія Ліфшиць все життя була вірною дружиною та другом. Стала очевидним прототипом багатьох героїнь його творів. Розалія, люба Коха (так пестливо називав її Володимир Кирилович)

Впродовж всього свого життя Володимир Винниченко намагався поєднувати літературу і політику, що очевидно стало причиною того, що він був змушений перебувати далеко за межами рідної України. Тут проживав упродовж останніх 25 років свого життя, займався літературою та живописом. Під час німецької окупації Франції за відмову співробітництва з нацистами Винниченка було кинуто до концтабору. Дітей у Володимира Кириловича і Розалії Яківни не було, отож «Закуток» перейшов до українських художників Іванни Винників та Юрія Нальчицького. Восени 1992 року вони ще встигли передати в дар Україні робочий кабінет письменника, його особисті речі (тепер вони експонуються в Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї). Через кілька місяців художники померли, і   «Закуток» тепер належить комусь із французьких громадян.1934 - із дружиною оселився на півдні Франції, у містечку Мужен біля Канн, придбавши стару садибу з ділянкою землі. До цього кроку спонукали майже повна відсутність гонорарів та масові арешти й терор проти українських діячів культури.

Будинок Винниченків («Закуток») у м. Мужен. Мужен. Сучасний вигляд садиби. Нинішній власник «Закутка» – шоколадний бізнесмен мсьє Ален Мотю – прихильно ставиться до нечисленних українських туристів, які вряди-годи заходять «до Винниченка».

Цей глечик знав ще Володимира Кириловича

Це оливкове дерево: йому 400 років, не менше. Воно точно пам’ятає Винниченка. Колишній маєток українського письменника Володимира Винниченка. Номер садиби

Володимир Винниченко - художник (імпресіоніст). Крім літературної спадщини В. Винниченка, є ще й малярська — майже сто картин. Акварельні та олійні пейзажі, портрети, натюрморти й графічні композиції його експонувалися свого часу у Франції і за її межами. Їхню професійну досконалість визнавали видатні художники Анрі Сіньяк та Пабло Пікассо. В період еміграції Володимир Кирилович відкрив ще один свій талант – талант художника, дивуючи всіх своїми досягненнями. Портрети, пейзажі, натюрморти майстра захоплюють багатою кольоровою гамою, наповненою світлом і повітрям. В його картинах практично вітсутні похмурі відтінки, які іноді зустрічаються на сторінках його літературних творів. При житті автора його твори експонувалися на виставках у Львові, Парижі, де отримали позитивні відгуки художників і мистецтвознавців.

В альбомі” Володимир Винниченко – художник” – подано його мистецький доробок: близько півтори сотні творів олійного живопису та графіки, а також картини, подаровані родині Винниченка закордонними українськими художниками і зарубіжними митцями, – цю неоціненну спадщину майстра слова і пензля передала в Україну в 2000-2002-их роках, згідно з заповітом його дружини Розалії Винниченво, Українська Вільна Академія Наук у США. Травень 2000 - 89 творів Володимира Винниченка передано із США в Україну, через 43 роки після заповіту, полотна зберігаються в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України. Винниченко - художник

Винниченко - художник

Винниченко - художник. Автопортрет, 1929. Полотно, олія. Автопортрет. Папір, олівець. В. Винниченко відомий не лише як талановитий письменник, а й художник. Йому належить близько ста живописних робіт, створених переважно в період еміграції. Про здібності В. Винниченка до живопису його вчитель, перший український художник-імпресіоніст Микола Глущенко зазначав: «... Не маючи високого професійного знання, Винниченко ще з перших своїх малярських кроків дивував своїми осягненнями...».

Винниченко - художник. Портрет дружини, 1929. Полотно, олія. Портрет дружини. Картон, олія. Портрет дружини. Полотно, олія.

Винниченко - художник. Осінні квіти.1939. Полотно, олія. Польові квіти. Полотно, олія. Тюльпани. Полотно, олія. Квіти. Полотно, олія. Жито.1932. Полотно, олія.

Вшанування пам'ятіУ 2005 році була випущена ювілейна монета номіналом в 2 гривні з портретом В. Винниченка. Її випуск був присвячений 125-річчю від дня народження видатного письменника і політика. У 2007 році Нацбанк України випустив ще одну пам'ятну монету (2 гривні) з портретом голови Генерального секретаріату. Тепер це було зроблено в рамках увічнення пам'яті про перший уряд УНР. У Львові, Києві та Одесі ім'ям Володимира Винниченка названі вулиці. Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2018 р. засновано в числі академічних стипендій імені державних діячів першого українського уряду для студентів та курсантів закладів вищої освіти державної форми власності, які здобувають вищу освіту за освітнім рівнем магістра стипендію імені Володимира Винниченка (Культура і мистецтво)

Вшанування пам'яті

Після смерті Винниченка його маєток придбала Іванна Нижник-Винників, яка сплатила борги й стала власницею садиби, охоронницею і упорядницею його речей і архіву[12]. У 1990-ті роки вона сприяла передачі кабінету Винниченка та його меморіальних речей у подарунок незалежній Україні. Меморіальний кабінет політичного діяча часів УНР передано до збірок Кропивницького краєзнавчого музею. Меморіальні речі : машинка друкарська, годинник, портмоне, печатка. До останніх днів В. Винниченко мріяв про повернення в Україну. Проте лише у часи незалежної України на батьківщину В. Винниченка, в теперішнє місто Кропивницький, було передано його книжкову шафу, два письмові столи, крісло, друкарську машинку «Мерседес», годинник і мішечок із грудкою української рідної землі, яку він скрізь возив із собою.

Чи знайшов Винниченко в Мужені ту гармонію, яку шукав? Навряд. «Іноді він відчував, що перебуває в ладу із собою, але дуже заважали відчуття недореалізованості, відірваності від суспільства, туга за Україною», — каже дослідник Панченко. Та моменти щастя в нього були, і помер Винниченко саме в один із них. Це сталося раптово. Митець вийшов зі своєю Розою на подвір’я — саме вечоріло. Сказав дружині: «Коха (так він її називав), дивись, який гарний захід сонця!» Коли Розалія Яківна знову обернулася до чоловіка, то побачила, що той притулився до стіни будинку і сповзає долу. Пані Роза була медиком, закінчила Сорбонну. Вона кинулася за ліками, але було вже пізно — Винниченка не стало. Від Єлисаведграда до французького міста Мужена простяглася життєва дорога В. К. Винниченка. На вершечку альпійської гори, з якої видно Середземне море, — його могила. Похований він на муженському цвинтарі. Могила із тризубом доглянута й зараз.