Презентація "ЗЕМЛЕРОБСТВО ТА СКОТАРСТВО У СТАРОДАВНЬОМУ СВІТІ".

ЗЕМЛЕРОБСТВО ТА СКОТАРСТВОУ СТАРОДАВНЬОМУ СВІТІІсторія: Україна і світ. Інтегрований курс. 7 клас. Кобернік Л. В

Перші цивілізації виникли в IV–III тисячоліттях до н. е. в до-линах річок, що під час розливів наносили родючі ґрунти: Нілу,Тигру і Євфрату, Інду і Гангу, Хуанхе і Янцзи. Такі цивілізаціїназивають «річковими». Спекотний клімат у поєднанні з родю-чими землями, можливість їх зрошення, дозволяли отримуватизначні врожаї. Природні умови ускладнювали заняття мешканців Стародав-нього Сходу землеробством: у спекотному кліматі річки швидковисихали. Це потребувало штучного зрошення земель — полив-ного (іригаційного) землеробстваІРИГАЦІЙНЕ ЗЕМЛЕРОБСТВО СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

Іригаційне землеробство — система землеробства, заснована наштучному зрошуванні полів за допомогою іригаційних споруд (дамб, каналів, водосховищ тощо). Варто запам’ятати!Найрозвинутішим було іригаційне землеробство Стародавнього Єгипту.

ГОСПОДАРСТВО ДАВНЬОГО ЄГИПТУЗемлю обробляли мотикою, а згодом — ралом з мідними накінечниками. Ведення землеробства полегшувала регулярність розливів Нілу — щорічно у серпні вода починала прибувати та заливала поля, а у листопаді спадала, залишаючи товстий шар родючого мулу. Він зберігав вологу протягом двох місяців, цього цілком вистачало для проростання і визрівання зернових і городніх культур.

ГОСПОДАРСТВО МЕСОПОТАМІЇДещо відрізнявся розвиток іригаційного землеробства в Месопотамії, тому що тамтешні річки були непередбачуваними і розливалися щороку в різні дати. Діємо: практичні завдання. Перегляньте відео «Досягнення Ме-сопотамії». Які винаходи стародавнього світу стали основою для виникненнябільш сучасних технологій?

ГОСПОДАРСТВО СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ Характерною рисою східного типу господарства була державна власність на землю й іригаційні споруди. Державні повинності поширювалися на все населення. Наприклад, кожен селянинповинен був відпрацьовувати на державних роботах певну норму часу — на полях фараона і землях храмів, будівництві зрошувальних систем, пірамід та інших культових споруд. Виконання робіт контролювалося чиновниками — «лічильниками людей». Складною була система збору податків. У Стародавньому Китаї значна увага приділялася агротехніці. Тут уперше з’являється трипільна система, за якої земельна ділянка поділялася на три частини. Дві частини засівалися, а третя — відпочивала. Китайці також першими почали застосовувати органічні добрива та боротися зі шкідниками.

Діємо: практичні завдання. Проаналізуйте характерні риси східної моделі господарського розвитку. Установіть відповідність між твердженнями та представленими ілюстраціями.

2. ЗЕМЛЕРОБСТВО У СТАРОДАВНІХ ГРЕЦІЇ ТА РИМІКриза на Близькому Сході призвела до занепаду Вавилонського царства і Єгипту, які стали жертвами перських завоювань. Але цивілізація поширювалася в нових країнах Середземномор’я, куди поступово перемістилися центри Стародавнього світу. Це проявилося в економічному піднесенні Греції та Риму. У світовій історії розпочався новий період, відомий під умовною назвою «античний» (перша половина І тис. до н. е. — перша половина І тис. н. е. ). Античність (від грец. antiguus — стародавній) — сукупна назва історичного періоду існування цивілізацій Стародавніх Греції та Риму. Варто запам’ятати!

На півдні Балканського півострова і на прилеглих островах на рубежі III–II тис. до н. е. виникла давньогрецька цивілізація. Її ранньому економічному розвитку сприяли вигідне географічне положення (торговельні шляхи з’єднували цей район з Малою Азією, Сирією, Північною Африкою), вдосконалення знарядь праці (освоєння виробництва міді, потім бронзи), сусідство стародавніх цивілізацій Сходу. Основою сільського господарства стало землеробство нового типу — так звана середньоземноморська тріада, зорієнтована на одночасне вирощування трьох культур — злакових, головним чином ячменю, винограду і маслин. У найдавніший період основою господарського життя було палацове господарство, близьке до традицій країн Сходу. Палаци виникли на рубежі III–II тис. до н. е. одночасно в різних районах о. Крит. Землі були палацові, приватні й громадські. Населення, що займалося землеробством, виконувало трудові повинності і сплачувало натуральні податки на користь палацу. Всі надходження худоби, масла, зерна, вина фіксувалися на глиняних табличках і здавалися до палацових комор, де нагромаджувались величезні запаси. Вони служили, напевно, резервним фондом на випадок голоду. Надлишки йшли на продаж.

Ахейський період характеризується значними змінами у господарському житті, що привели до створення нової економічної системи. Головними осередками землеробства були дрібне селянське господарство і дещо більший маєток родової знаті, який оброблявся збіднілими родичами. Землі здавалися в оренду, за яку аристократи вилучали 1/2 урожаю. У цей період відбувалося формування античних полісів — міст-держав. Поліс, як колектив громадян, мав право верховної власності на землю. У Спарті, наприклад, найбільш родючі землі були розподілені серед повноправних громадян на 9000 наді-лів. Основним власником землі залишався поліс, а громадяни отримували наділи у користування. Їх не можна було дарувати, заповідати, після смерті власника вони поверталися державі. Жителі Спарти колективно уярмлювали підкорене населення — ілотів. На кожний наділ землі припадало декілька сімей ілотів, які були зобов’язані раз на рік сплачувати натуральний оброк — близько 1/6–1/7 урожаю. Афіни були більш розвинені в економічному плані.

З часом Афіни поступилися Давньому Риму. Землеволодіння стало основою економічного життя Давнього Риму — володіти землею в Римі міг лише патрицій. Головною сільськогосподарською культурою стала пшениця. Велике значення мало також тваринництво: на відміну від Греції в Італії активно розводили велику рогату худобу. Рабів постачали нескінченні завойовницькі війни. Основним типом рабовласницького господарства стала вілла (площею 25–100 га), де працювало декілька десятків рабів. Господарство її було багатогалузевим. Вілли розташовувалися поблизу міст, куди збувалася частина врожаю. У ІІ ст. до н. е. в Римі виникають латифундії — великі, головним чином скотарські, господарства римської верхівки, засновані на використанні рабської праці.

Земельні ділянки обробляли переважно одним методом — підсічно-вогневим. Цю систему придумали в період рухливого способу життя, але використовували її й пізніше. Із поширенням осілого способу життя найпростішою системою землеробства стала перелогова. Виснажену землю на якийсь час полишали без обробітку для її природного відновлення, а тривалість використання ділянок подовжували здобрюванням попелом і гноєм, а також введенням сівозмін (чергування ярових та озимих культур). Ця система потребувала значної кількості земель, тому зі зростанням щільності населення, а також поширенням нових знарядь праці (плуга, борони), формується двопільна парова система. Саме таку використовували греки і римляни. Вона характеризується рівномірним чергуванням використання ділянок (через рік), які відводилися під посіви чи відпочивали (були під паром). 3. ЗЕМЛЕРОБСТВО У ВАРВАРІВ (германських, кельтських, слов’янських племен Європи)

Поштовхом, який спонукав скотарів остаточно закинути землеробство і перейти до кочівництва, став наступ сухого клімату в ІІ тисячолітті до н. е. Коротке спекотне літо з суховіями і тривала, сувора зима з буранами, ускладнили ведення землеробства у Великому Степу. Тому панівним способом господарювання тут стало кочове скотарство. Найбільше уваги в Степу приділялося конярству. На одному місці кочовики лишалися стільки часу, на скільки вистачало трави для худоби, а потім переходили на нові території. Земля, пасовиська, угіддя перебували в громадській власності. Кочовикам постійно доводилося відбивати напади і вступати в сутички заради пасовиськ та здобичі. Випасання стад і догляд за худобою становили обов’язок чоловіків. Виготовленням речей домашнього вжитку (з шкіри, повсті, вовни) займалися жінки. Посуд, що використовувався у кочовому побуті, був переважно дерев’яним і металеви. Найважливішою галуззю була обробка заліза. Виготовлені з нього зброя, деталі кінської вузди, знаряддя праці були найважливішими для життя кочовиків. Кочовий спосіб життя не сприяв створенню держави, тому кочові племена значно відставали у політичному розвитку. Тільки перехід до осілого способу життя, що відбувався зазвичай після вдалого завоювання привабливої території, створював умови для творення держави.4. СКОТАРСТВО КОЧОВИКІВ

Діємо: практичні завдання