Презентація "Життя і творчість Василя Стефаника"

Дитячі роки Народился 14 травня 1871 року в селі Русів на Станіславщині (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім’ї заможного селянина. Змалку був дуже прив’язаний до матері, цю любов проніс через усе життя. Батько був працьовитим, але мав непростий, інколи авторитарний характер. На освіту сина грошей не шкодував, але долю того спланував сам, не питаючи його думки. Дитячі роки пройшли в атмосфері прадавніх традицій і звичаїв Покуття, тоді ж пізнав таємничий світ народних пісень, казок, легенд, переказів, познайомився з селянським побутом. Змалечку пас овець, їздив з батьком у поле. Мав двох рідних братів (Володимира і Юрія) та двох сестер (старшу Марію і молодшу).

Освіта Навчався у Русівській початковій школі (з 1878), Снятинській міській школі (з 1880), потім у польських гімназіях у Коломиї (з 1883 року) та Дрогобича (з 1891). Там зазнав чимало знущань і принижень, як і всі ті селянські діти, яким пощастило після початкової школи продовжити освіту. В тодішніх галицьких гімназіях навчання проводилося німецькою та польською мовами, українська була під забороною, у них панувала задушлива атмосфера, насаджувалися вірнопідданські погляди.

“Стефаник…високо цінував, мав за своїх учителів і однодумців: Шевченка, Федьковича, Франка, Лесю Українку, Кобилянську, Мартовича, Марка Черемшину і багатьох, багатьох інших.” Евген Кирилюк. Стефаник і сучасність. 1971р.

На першому курсі гімнації познайомився з відомою революціонеркою Анною Павлик — сестрою М. Павлика. Саме від неї дізнався про українську літературу й боротьбу українців за свої права. Разом із Стефаником навчався в гімназії і майбутній письменник-сатирикЛесь Мартович, а згодом сюди ж вступив Іван Семанюк, відомий у літературі під іменем Марка Черемшини. Разом з іншими гімназистами-українцями працював у прогресивних таємних гуртках молоді, брав участь у культурно-освітньому русі на селі. Був виключений з Коломийської гімназії через участь у «Покутській трійці» — таємному творчому об’єднанні духовно близьких митців-земляків, до складу якої входили також Лесь Мартович та Марко Черемшина. Покутська трійця

Освіту продовжив у Дрогобичі, де свого часу навчався Іван Франко. Тут майбутній письменник знову поринув у громадсько-культурну роботу — вже як член селянської “Українсько-руської радикальної партії”, заснованої 1890 року І. Франком та М. Павликом. На формування світогляду майбутнього письменника в цей час значний вплив мали ідеї М. Драгоманова, І. Франка та М. Павлика. По закінченні Дрогобицької гімназії вступив до медичного факультету Ягеллонського Університету в Кракові (1892). Ягеллонський Університет в Кракові

У Кракові, який був на той час центром польськогомодернізму, знайомиться з новітніми європейськими мистецькими течіями, що позначилося на формуванні Стефаника як митця: він розпочав свій шлях із модерністського жанру поезій у прозі. У Кракові ним були написані новели “Камінний хрест”, “Вечірня година”, “Дорога”, “Палій” та інші твори.

Подальші роки Незважаючи на життєві труднощі, Стефаник не забував про високу місію громадянина-українця. Починає громадську діяльність: засновує читальні «Просвіти», як член Радикальної партії, агітує на виборах, виголошує промови на вічах. “Всім організаціям і товаришам Радянської України… кажу, що стою на вуглі своєї хати і простягаю до Вас руки… Стою на вуглі і з любов’ю чекаю на Вас…” З листа Василя Стефаника на Радянську Україну, де відзначався його ювілей. 1927р.

Важливою віхою в житті В. Стефаника була подорож 1903 року в Полтаву на відкриття пам’ятника І. Котляревському. Крім Полтави, відвідав також Київ,Житомир та Канів, зустрівся з М. Лисенком, Лесею Українкою, О. Пчілкою, М. Коцюбинським, Х. Алчевською, М. Старицьким, Панасом Мирним, Б. Грінченком, В. Самійленком, Г. Хоткевичем, М. Вороним, І. Стешенком та іншими, вони привітали його як одного з видатних діячів української літератури. Велике враження справило на письменника відвідання могили Т. Шевченка. З неї він “поклонився всій Україні”.

На могилі Тараса Шевченка “Я сьогодні… побував цілий день на могилі Шевченка… Осе ж і місце, звідки я поклонився всій Україні.” З листа Василя Стефаника до Ольги Гаморак від 21 вересня 1903 року

Сімейне життя У 1904 одружився на дочці священика Ользі Гаморак, оселився в с.Стецевій поблизу Русова на господарстві тестя К. Гаморака, займався сільським господарством. Активізує громадську діяльність: як кандидат в посли австрійського парламенту, 1908 виступає в населених пунктах округу, зокрема Заліщиках,Добрівлянах, Торському, виграє вибори. З 1910 року разом з дружиною й трьома синами (Семеном, Кирилом, Юрієм) переїхав до рідного села, у якому жив до кінця свого життя. Дружина письменника Ольга Гаморак

З вуст дітей “Дітей у Стефаника троє – три сини. Найстарший Семен, молодший Юрко і середній я, Кирило. Стефаникова дружина, а наша мама, довгі роки учителювала, була ніжною до дітей, доброю до людей…” Кирило Стефаник. Син про батька. 1965р. “Від нас, своїх дітей, він вимагав дуже багато, хоч і любив нас. Вчив нас насамперед любити людей і свій народ, служити народові. Щоб любити інші народи, треба їх знати, а будеш їх знати, коли знаєш культуру цих народів, - така думка прищеплювалась нам с дитинства” Семен Стефаник. Людина, письменник, громадянин. 1948р.

Літературна діяльність Перші літературні спроби Стефаника припадають на роки навчання в гімназії; 1897 в чернівецькій газеті «Праця», яку видавав Будзиновський В. Т., надруковано сім новел з життя покутського села («Виводили з села», «Лист», «Побожна», «У корчмі», «Стратився», «Синя книжечка», «Сама-саміська»), підписаних криптонімом “С”. у 1899, теж у Чернівцях, з’явилася перша збірка прози Стефаника «Синя книжечка». Літературна критика сприйняла ці перші публікації з великим захопленням як твори цілком зрілого і надзвичайно талановитого автора. 

Після появи “Синьої книжечки”, як відзначала Леся Українка, Стефаник “став знаменитістю”. Наступного року у Львові з’явилася друга збірка письменника «Камінний хрест» (1900), а на самому початку (1901) там же вийшла третя книжка — «Дорога». У 1901 році Стефаник як письменник на півтора десятиліття замовк, завершивши перший період активної літературної діяльності. Але художнє слово письменника продовжує активно діяти: про В. Стефаника пишуть відомі діячі культури українського й інших народів (В. Гнатюк, Л. Гринюк, А.Крушельницький, С. Яричевський, Х. Алчевська, В. Морачевський та ін.), його твори передруковують різні видання українською мовою. Так, у 1904 р. Катеринодарі вийшла книжка “Кленові листки”, 1905 р. у Львові вийшла збірка новел “Моє слово”, скомпонована, в основному, з попередніх збірок. У тому ж році в Петербурзі з’явився томик його творів українською мовою “Оповідання”; “Рассказы”, а в 1911 р.- “Капли крови” (у перекладі на російську мову). 

Творчість під час війни Події Першої світової війни стали новим імпульсом до творчої діяльності: з 1916 він пише низку новел (“Діточа пригода”, Вона — земля”, “Марія”, “Сини”), в яких відбито криваве лихоліття, порушено гострі проблеми національної долі українців. У 1919 р.

Другий період творчості тривав з 1916 до 1933. Усього за цей період він написав 23 новели і кілька автобіографічних спогадів. З погляду мистецьких форм у творчості Стефаника, після 14-літньої перерви ніщо не змінилося; нове за другого періоду творчості з’являється лише в тематиці, а також помітне повернення до лірично-автобіографічних образків, з яких він починав свою творчість. Крім того, Стефаник залишив величезне листування, яке має не менше літературного значення, ніж новели («Моя література, — писав він, — в моїх листах»). Найповнішим виданням доробку письменника є «Повне зібрання творів» у 3-х томах, 1949–1954.

Шана величному письменнику “Строгість, точність, глибина дослідження людського існування робить новели Стефаникові вічно жаріючим огнищем роздумів, переживань і відчуттів. Це вогнище обпікає і наші серця, обпікає серця наших дітей, обпікатиме серця прийдешніх поколінь…” Микола Бажан. З промови на ювілейному вечорі Василя Стефаника в Києві 1971р.

Дякую за увагу!