Про Чорнобильську катастрофу

Тема: ЧОРНОБИЛЬ

Мета: ознайомлення учнів із наслідками Чорнобильської катастрофи, виховування в учнів повагу і пошану до ліквідаторів аварії на ЧАЕС.

Виставка книг про Чорнобильську трагедію. Напис «1986-2017 рр. Чорнобиль…»

Вчитель. Чорнобиль. Чорна хмара…Чорний біль…Здавалось, все по-божому було… Жилося, і кохалось, і родило…Аж раптом… Зашуміло, загуло! І в душах наших тугою завило. Зірвавсь реактор! За незриму мить, на нашу землю вилилась отрута. Чом довелося нам це пережить? І за які гріхи – тяжка спокута? Чи є надія в нас на майбуття? Чи виживемо? За яким законом, що тисячами вже ідуть з життя уражені «чорнобильським драконом»? Чорна дата біди – вона в кожному нашому домі, запеклася у душах, у серцях відлунює болем, та, що ми не забудем ніколи… Фільм «Дзв Чорн»

1 учень. Минають дні, місяці, роки з пам’ятної дати квітневої ночі 1986 року, коли сталася аварія на четвертому блоці Чорнобильської АЕС.

2 учень. Чорнобильська трагедія не може пройти повз душу жодної людини – це одна із трагічних сторінок історії нашого народу. Скільки б не минуло часу, які б епохальні події не відбувалися в майбутньому, земля і людська пам'ять завжди берегтимуть у собі сліди атомного болю і вогню.

3 учень.      Невидима біда – страшніша

  За кулю, за ножа.

  Нестерпною здається тиша,

  Що точить, як іржа,

  Стривожену, зболілу душу:

  Що ж день новий несе?

  Скорятись випадку я мушу,

  Який диктує все.

  Новин чекаєм повсякчас,

  Поради звідусіль…

  Живе Чорнобиль серед нас –

  В росі – їдуча сіль…

  Час, кажуть, залікує рани,

  Та скільки ж то чекать?

4 учень. Минають роки, але біль не минає… Радіація та хвороби, залишені міста і села, напівзруйновані будинки і людські долі… Віра, Надія, Любов ідуть поруч із жорстокими і несправедливими подіями, які випали на долю нашого народу…

5 учень. Після трагічної квітневої ночі багато сіл і міст стали Чорнобильською зоною, де панує моторошна тиша. Лише гадюки та вужі повзають на їхніх околицях, а навколо все заросло бур’янами. Осиротіло стоять будинки без дверей, вікон, покрівлі…

6 учень.      Лиш глухо схлипують цямрини,

  Довкруг – горбатяться корчі…

  Озвалась  сумно сокорина,

  І день зненацька споночів.

7 учень.      Відкриті хвіртки по селі, –

  Гостей ждуть звідусіль…

  Відкрита рана на землі –

  Пече у серці біль…

  Цей біль з роками не вщуха,

  Йде слідом сотні верств.

  На всіх недоленька лиха,

  Та в кожного – свій хрест.

  Мов птах з пораненим крилом, Сумне село в полях.

8 учень. Трава – чорнобиль дрібнолиста

       Дістала аж до стріхи.

       Господаря завезли в місто,

       Немовби їй на втіху.

       Трава, як та орда проклята,

       В полон бере городи.

       Під вікнами сумної хати

       Одне лиш горе родить.

       А хто цю землю розчаклує?

       Хто мальві вмиє очі?

9 учень.  Ластівко, пташино, принеси здаля

       Крапельку водиці, що життя зціля.

       Принеси це диво з-за синіх морів,

       Принеси красива, щоб мій край ожив. 

10 учень. Безсмертниками звуть ті квіти,

                В яких здоров’я всі просили.

                Але і їм невічно жити.

       Кудись зникає їхня сила.

11 учень. Мовчать дерева заніміло –

      Кому подякувати треба?

               Гілки, немов підбиті крила,

      Уже не зможуть знятись в небо.

12 учень. Всихають велетні-дуби.

  І знають всі – чого.

  То все Чорнобиль наробив –

   Клянуть діди його.

  Для них він ніби дикий звір,

  Що дихає вогнем.

  Хто з ланцюга його спустив

  Ясним квітневим днем?

  Він всі надії спопелив,

  Все, чим жили вони.

  Мовчать діди. Немає слів.

  Лиш почуття вини

  Перед землею та дітьми,

  Яких не вберегли…

8 учень.  А хто цю землю розчаклує?

       Хто мальві вмиє очі?

13 учень. Лиш мальви лихові на зло, не гаснуть ні вдень, ні в ночі. Дивись на той вогонь, дивись і тишу не поруш! Свічки їх тягнуться увись на спомин добрих душ…

Ведуча.  Спалах атомної біди сліпучим сяйвом висвітив добро і зло, співчутливість і зловтішання, правду і брехню. Тієї ночі на чергуванні було 50 чоловік. Усі до одного з честю виконали свій громадянський та службовий обов’язок. Першими до палаючого четвертого реактора прибули пожежники на чолі з 20-ти річним начальником караулу лейтенантом Володимиром Правиком. Через 5 хвилин із міста зі своєю групою прибув 23-ти річний  лейтенант Віктор Кібенок. 1 год 20 хв Володимир Правик знаходився в зоні підвищеної радіації – гасив вогонь ізсередини станції.

Ведучий. Спогади пожежника «Розпечена маса заливала чоботи, обпалювала ноги. Важко було пересуватися, але бійці крок за кроком відвойовували у вогню площу. Кібенок не пам’ятав, як прибула допомога, він втратив свідомість. Коли прийшов до тями, запитав: «Як там?» Почувши «загасили», Віктор полегшено зітхнув».

Ведуча.  За два тижні після аварії красивий юнак, відважний Віктор Кібенок помер, так і не побачивши свого первістка. Пожежники першими вийшли на лінію вогню, отримавши смертельну дозу радіації. 6 із 20 пожежників двох караулів невдовзі померли.

Ведучий.  Першим важко бути. Ви ж найперші.

  Із вогню та в полум’я шугали,

  Не до подвигів і не до звершень, –

  Ви ж собою людство заступали.

Ведуча.   Та в серцях, мов промені не гасли,

  Залишились іскрами на тверді, – 

  І палахкотіли, наче гасла:

  Станемо життям супроти смерті. 

Ведучий.    Іменем жінки, що овдовіла,

  Іменем матері, що з печалі сивіла,

  Іменем сина, що батька не знав.

  Іменем батька, що в смертельному бою упав,

  Чорнобильська трагедія – жорстока,

  Вона відібрала у людства спокій.

  Іменем тих, хто в колисці сьогодні,

  Іменем тих, хто над краєм безодні,

  Іменем ще ненароджених,

  Сном немовлят не стривожених

  Я закликаю сьогодні згадати,

  Всіх постраждалих від «чоної дати»!

Вчитель. (запалює свічку) Свічка поминальна, свічка надії та пам’яті. Полум’я віри!!! Пам’ять про мертвих вшановують хвилиною мовчання. Ніхто не рахував, скільки років довелося б нам мовчати, коли б так пом’янули кожного, хто постраждав від Чорнобильської катастрофи. Помовчимо хоча б хвилину. За всіх, хто віддав життя ліквідовуючи наслідки аварії на ЧАЕС.

 Встаньмо, постіймо хвилину, нехай у нас не заболять ноги, а тільки защемлять серця за тих, кого немає серед нас, хто лежить у землі, хто світить нам із небес.

Свічка поминальна, свічка надії. Полум’я віри!!!

Разом. Ми будемо жити! Ми будемо жити! Ми будемо жити!

14 учень. Чи буде квітень як завжди,

  Дарунком весняної здоби,

  Чи власним іменем біди,

  Ми назвемо його - «Чорнобиль?»

  Чи, може, викинем його

  З календарів своїх, допоки

  Нас темний грітиме вогонь

  Ще не відкритих ізотопів?

  Сумлінна мисль не знає меж,

  Її спинити годі. І ти, Чорнобилю,

  Ти теж не маєш меж… сьогодні. Вчитель. Пам’ятаймо діти цю дату – 26 квітня – одна із «чорних дат» яка залишається в народній пам’яті.

Ведуча.  Спалах атомної біди сліпучим сяйвом висвітив добро і зло, співчутливість і зловтішання, правду і брехню. Тієї ночі на чергуванні було 50 чоловік. Усі до одного з честю виконали свій громадянський та службовий обов’язок. Першими до палаючого четвертого реактора прибули пожежники на чолі з 20-ти річним начальником караулу лейтенантом Володимиром Правиком. Через 5 хвилин із міста зі своєю групою прибув 23-ти річний  лейтенант Віктор Кібенок. 1 год 20 хв Володимир Правик знаходився в зоні підвищеної радіації – гасив вогонь ізсередини станції.

Ведучий. Спогади пожежника «Розпечена маса заливала чоботи, обпалювала ноги. Важко було пересуватися, але бійці крок за кроком відвойовували у вогню площу. Кібенок не пам’ятав, як прибула допомога, він втратив свідомість. Коли прийшов до тями, запитав: «Як там?» Почувши «загасили», Віктор полегшено зітхнув».

Ведуча.  За два тижні після аварії красивий юнак, відважний Віктор Кібенок помер, так і не побачивши свого первістка. Пожежники першими вийшли на лінію вогню, отримавши смертельну дозу радіації. 6 із 20 пожежників двох караулів невдовзі померли.

Ведучий.  Першим важко бути. Ви ж найперші.

  Із вогню та в полум’я шугали,

  Не до подвигів і не до звершень, –

  Ви ж собою людство заступали.

Ведуча.   Та в серцях, мов промені не гасли,

  Залишились іскрами на тверді, – 

  І палахкотіли, наче гасла:

  Станемо життям супроти смерті. 

Ведучий.    Іменем жінки, що овдовіла,

  Іменем матері, що з печалі сивіла,

  Іменем сина, що батька не знав.

  Іменем батька, що в смертельному бою упав,

  Чорнобильська трагедія – жорстока,

  Вона відібрала у людства спокій.

  Іменем тих, хто в колисці сьогодні,

  Іменем тих, хто над краєм безодні,

  Іменем ще ненароджених,

  Сном немовлят не стривожених

  Я закликаю сьогодні згадати,

  Всіх постраждалих від «чоної дати»!