Проєкт «Барви рідної землі»

Проєкт «Барви рідної землі»

Для роботи з ліцеїстами ІV курсу

Багато чого не зробиш, поки не вивчишся.

Але багато треба зробити, щоб вивчитись.

Народна мудрість

Цільове призначення: вироблення власної стратегії роботи з ліцеїстами навчальної групи.

Керівник проєкту: Лілія Петрівна Редька, класний керівник

Учасники проєкту: ліцеїсти, класний керівник, батьки.

Тип проєкту: практично орієнтований, колективний, середньотривалий.

База реалізації проєкту: Комунальний заклад Київської обласної ради «Київський  обласний ліцей фізичної культури і спорту».

Актуальність проєкту

     Історична доля української нації складається так, що в період відновлення своєї державності український національний організм вступив ослабленим мужньою, багатовіковою та збройною боротьбою за національне визволення та відновлення своєї державності, довготривалим перебуванням  у підневільному стані, коли плавно винищували українську духовну та інтелектуальну еліту, організовували нелюдські експерименти та голодомори.

     У всі часи та й всіх народів світу серед важливих факторів формування національної свідомості була жива пам'ять про національних героїв, з уст в уста, від дідів та батьків до синів та онуків, на основі якої народ витворював для себе національно-ідеальні типи, яких огортали ореолом святості, на вчинках яких вчилися, дії яких наслідували молоді покоління.

     Стрижнем усієї системи виховання в Україні є національна ідея, яка відіграє роль об’єднуючого фактора у суспільному розвитку, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави. Національний характер виховання полягає у формуванні молодої людини як громадянина України незалежно від етнічної приналежності.

Мета: набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у ліцеїстів, незалежно від національної належності, рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

Завдання:

1. Розвивати природну обдарованість ліцеїстів.
2. Загальнокультурний розвиток особистості.
3. Формувати вміння вихованців проектувати власне життя.
4. Створення позитивного іміджу колективу групи серед навчальних груп ліцею-інтернату.

Провідна ідея проекту: удосконалити та закріпити у ліцеїстів знання з історії рідного краю, культури, традиції українського народу.

Шляхи реалізації:

Очікувані результати:

- формування навичок самостійного вивчення й підбору матеріалу

- розвиток комунікативних навичок ліцеїстів

- розвиток навичок публічного виступу

- самореалізація ліцеїста у колективі навчальної групи.

Додаток

Усний журнал

МОЯ БАРВИСТА УКРАЇНА

Мета: закріпити у ліцеїстів знання з історії рідного краю, культури, традиції рідного народу; формувати ціннісне ставлення до Батьківщини, до минулого своєї нації; виховувати любов до українських оберегів, символів, які є невід’ємною частиною нашої культури.

Наочне оформлення: хліб, вишиті рушники, квіти, мультимедійний супровід.

Хід усного журналу

Звучить мелодія

Виходять ведучий і ведуча

з короваєм на вишитому рушникові

Ведучий:

Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,

Привітним гожим словом віншувати.

Ведуча:

Прийміть же хліб на мальовничім рушникові,

Про цей рушник сьогодні йтиме мова.

Класний керівник: Сьогодні ми продовжуємо вивчати традиції нашого народу, нашу родовідну пам'ять, збереження цих традицій у наших сім’ях. Тема виховної години – «Моя барвиста Україна», буде проходити у формі усного журналу.

     Бути українцем – значить беззавітно вірити в Україну, як вірили в неї генії і безстрашні захисники українського народу. Адже без минулого немає майбутнього. Так було і буде завжди. Одні покоління змінюють інші. Та жодне наступне покоління не починає життя на порожньому місці. У ньому живе пам'ять про свій рід, його історію, традиції і звичаї, які шанувалися в родині.

ПЕРША СТОРІНКА усного журналу – «ЦЕ МОЯ КРАЇНА»

Ведуча: Багато планет породив наш Творець. Та всі вони були мертві. Але якось набрав пригорщу родючих ґрунтів і голубих вод та й кинув чудодійний дар на планету, що пролітав поблизу. За мить та планета ожила і заграла всіма барвами. Минуло багато часу. Вирішив Творець провідати ту планету. Дістав він із Божої скрині мішок і склав весь скарб: золото і срібло, діаманти й кришталь, руду і сіль, вугілля й граніт... Кинув цей мішок у напрямку живої планети, яку щойно нарік Землею. Раптом мішок зі скарбом розв’язався, і почали висипатися з нього божі дари на планету. А найбільше їх потрапило на українську землю. Минуло тисячу років. Якось зібрався Творець поглянути на цю планету. Облетів навколо неї і побачив дивовижний куточок, кращого від якого не було на всій цій землі. І вигукнув Господь:

- Це справжній рай!

     Ступив на казкову землю, яка так припала йому до душі, й нарік її Україною. Адже в цій назві було слово РАЙ. Ось так і виникла українська земля.

Класний керівник: Наша Україна - райська земля безмежних степів, неозорих ланів, прадавніх мальовничих лісів, священних традицій, звичаїв, безцінного дару - слова і пісні.

     Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини. То її велике «Я», з якого починається людина, родина, батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі Україна.

Ведучий: Україна! Рідний край! Золота щедра сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, зачаровані красою рідного краю.

Ведуча:

Ми українці – велика родина,

Мова і пісня у нас солов’їна,

Квітне в садочках червона калина,

Рідна земля для всіх нас – Україна.

Ведучий:

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,

Оці степи, це небо, ці ліси,

Усе так гарно, чисто, незрадливо,

Усе як є – дорога, явори,

Усе моє, все зветься Україна.

ДРУГА СТОРІНКА – «УКАЇНСЬКА ПІСНЯ – ЦЕ БЕЗДОННА ДУША УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ»

Перегляд відеоролика

Ведучий:

Коли пісні мого краю

Пливуть у рідних голосах.

Мені здається, що збираю

Цілющі трави у лугах.

У піснях і труд, і даль походу,

І жаль, і успіх, і любов,

І гніт великого народу,

І за народ пролита кров.

У піснях дівоча світла туга

І вільний помах косаря,

У них юність виникає друга,

Висока світиться зоря.

Класний керівник: Українські народні пісні мають чудову здатність окрилювати поривання, надихати в праці, овівати радістю відпочинок, розраджувати в горі, тамувати душевний біль, множити силу в боротьбі. Без народної пісні немислиме повнокровне життя людини. До неї колективно й поодинці, у горі та в радості, у будень і свято, під час душевних зворушень звертаються й старі, й молоді. У піснях знайшли відображення всі історичні події, які довелося пережити українському народу. Наш народ один з найпісенніших у світі. Україна має понад 300 тисяч народних пісень, які перевершують пісні інших народів своїм багатством, глибиною почуття. Композитори всього світу можуть знайти багатющі музичні перлини в українській пісні. Це невичерпна криниця музичних перлин, що їх вистачить композиторам усього світу.

А голос душі народної — це пісня. Поетичний вияв працелюбної і співучої далі, образне втілення його історії, мрій і прагнень. Вона така ж нездоланна і безсмертна, як і той народ, що її породив. У пам’яті народній зберігаються пісні. Вони наша духовна основа, наша частка. Вони живі доки, поки живий народ.

Ведуча: Послухаймо українську пісню у виконанні Кушнерик Анастасії, «Червона рута».

Ліцеїстка виконує пісню

Класний керівник: Під спів неньчиної пісні виростали поети і композитори, хлібороби і сміливі воїни, філософи і мудреці, просто добрі люди. «Якби не мамина пісня, казав один давній історик, - наше життя було б набагато біднішим». Усе наше життя пронизане любов’ю матері. Важко знайти такого поета чи композитора, чия творчість не торкнулася б теми материнства. Це вона вишивала рушник «червоними і чорними нитками», сіяла чорнобривці, проводжала своїх дітей своїх дітей у далеку дорогу, і чекала…

ТРЕТЯ СТОРІНКА УСНОГО ЖУРНАЛУ – «УКРАЇНСЬКИЙ РУШНИК»

Ведучий: Хліб і рушник одвічні людські символи. Хліб на вишитому рушникові – то висока ознака гостинності українського народу. Кожному, хто приходив із чистими промислами, підносили цю давню слов’янську святиню. Прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало глибоку повагу до тих, хто виявив її. Цей звичай пройшов віки і став доброю традицією і в наш час.

Класний керівник: Біжать роки, минають століття, однак у побуті значну роль продовжують відігравати речі, якими користувалися наші далекі предки.

Ведуча:

У потемнілій різьбленій шкатулці

Я зберігаю вишитий рушник.

Мені його передала бабуся,

У хащах літ зберігся він, не зник.

Рушник цей не прикраса, не для свята,

Він крилами вже сотні літ білів,

Коли біда приходила у хату,

То він зціляв від муки і болінь.

 Ведучий:

Такий узор на ньому незбагнений!

Як не мудрий, не втямиш, в чому річ:

І папороть цвіте вогнем зеленим,

І стріли блискавиць висять крізь ніч…

А може, простір Доля – Берегиня

Над білим світом руки простягла,

Щоб вберегти ще й наше покоління

Від Карни, від Мари, від всього Зла.

 Ведуча:

Зелене, жовте, чорне і червоне…

Це пам’ять роду, вічна, як ріка,

Записана язичницьким узором

На крилах талісмана рушника.

Класний керівник: Вишиванка – це духовний символ українського народу, рідного краю. Батьківської оселі, тепла материнських рук. Від сивої давнини і до сьогодні, у радості і горі рушник – невід’ємна частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею. Без рушника, як і без пісні, не обходиться народження, одруження, смерть. З рушниками людину проводжають в останню путь.

     Рушник використовували й в обряді будівництва хати.

     Простий, скромно оздоблений рушник висить у кожній сільській хаті біля порога на кілочку. Ним витирають руки, з ним доять корову, пораються біля печі. Ознакою охайності, працьовитості кожної жінки є прибрана хата, а в ній – чистий рушник на похваті.

     Коли народжували немовлятко, то його сповивали у рушник. З рушниками людина зустрічає своє життя.

     Весільний рушник, як і весь посаг, кожна дівчина готувала собі заздалегідь.

     Милуючись різнобарв’ям народної вишивки, цікаво зрозуміти філософію кольорової гами.

Ліцеїст: БІЛИЙ – це колір узору для старших людей, які мали великий досвід. Білий і чорний дуже часто поодинці й разом символізують Життя і Смерть, тому цими кольорами вишивали рушники на смерть і поминки або на піст.

ЧЕРВОНИЙ колір – символізує Вогонь і Чоловіче начало, а також любов, жагу, світло, боротьбу.

СИНІЙ або блакитний колір символізує Воду і Жіноче начало (часто змінюється чорним).

     З прадавніх часів в орнаментах поєднували червоний та синій або червоний і чорний кольори.

Окремо у вишивці стоїть жовтий або золотий колір. Він асоціюється з Богородицею, божественною мудрістю.

ЗЕЛЕНИЙЙ – колір рівноваги, символ живої природи, буяння весни, оновлення життя.

Класний керівник: В одній із народних казок розповідається, що гарні рушники виходили лише у тієї жінки, котра. як плаче – перли сиплються, а як сміється. так усі квіти цвітуть. Рушник на стіні – давні наш звичай. Хата без рушників, казали в народі, як родина без дітей.

Ведучий: До вашої уваги український танок у виконанні ліцеїсток відділення художньої гімнастики.

Виконується танок

Класний керівник: Життя іде. Барвистими маминими рушниками стеляться в широкий світ дороги. Дорослішають діти, сивіють батьки — такий закон життя, але ніколи не старітиме наша квітуча українська земля, її майбутнє у ваших руках. Пролетять над нами лебеді дитинства і прощально помахуючи крилами, зникнуть за обрієм. Нам обирати майбутнє. I яким воно буде - залежить від нас.