Проект "Перші кроки на шляху до сердець дітей"

 

Перші  кроки  на  шляху до

Сердець учнів

 

 

 

За книгою

В.О. Сухомлинського
«Сто порад учителеві»

 

 

 

                                        Підготувала:

                                        студентка 4 курсу

                                        Мазничка Н. М.

 

 

 

 

 

Порада № 1.

  

    Місія школи – боротися за людину. Учитель має справу з найскладнішим, неоціненним, найдорожчим, що є в житті – з людиною.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Порада № 2.

 

    Виховувати людину – це передусім знайти її душу, бачити та відчувати її індивідуальний світ. Справжнє виховання – це самовиховання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Порада № 3.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     Немає в дитині нічого такого, що вимагало б від педагога жорсткості. Не давайте прорости в своїй душі насінню зневіри в людині, підозрілості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Порада № 4.

   Успіх у навчанні – це стежка, що веде до того куточка дитячого серця, в якому горить вогник бажання бути гарним. Бережіть цю стежку і цей вогник.

 

 

 

 

 

 

Порада № 5.

 

      Слово – могутній борець за людську душу. Створюйте інтелектуальний фонд для запам’ятовування, заучування, збереження в пам’яті програмного матеріалу. Дитина стає байдужою, несприйнятливою до слова, якщо слово не живе в її душі як засіб творчості, якщо вона тільки заучує чужі думки. І не творить своїх та не виражає їх словами. Бійтеся байдужості, бійтеся згаслого погляду дитини! Навчіть її активно, пристрасно ставитись до слова.

 

Порада № 6.

 

    Спонукайте учнів до читання – найважливішого рятівного засобу для успішного навчання. Ніяке захоплення не принесе користі, якщо воно не зачіпає думки, душі, серця. Перше захоплення – це захоплення книжкою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Порада № 7.

  

     Доброзичливість, розумна доброта – ось що має бути атмосферою життя дитячого колективу, головним тонусом відносин взаємовідносин педагога і дітей. Якщо ви навчили свого вихованця відчувати людину серцем, ваша доброзичливість здатна творити чудеса.

 

 

 

Порада № 8.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      Уміння володіти собою, тримати себе в руках – одне з найбільш необхідних умінь, від якого залежить і успіх діяльності педагога, і його здоров’я.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Порада № 9.

   Наріжний камінь педагогічного покликання – це глибока віра в можливість успішного виховання кожної дитини. Невиправних дітей не буває.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Порада № 10.

 

    Потрібно вжитися у світ дитинства. В кожному вчителеві завжди повинна сяяти і ніколи не гаснути маленька іскорка дитини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У кожної людини на певному етапі життя виникає питання: «Ким же мені бути?». Серцем я відчувала, що моє покликання – вчити дітей. Ця професія важка, натхненна і вимагає щоденної клопіткої праці.

Бути вчителем в наш час – не завжди вдячна робота. І багато молоді залишають школу, і шукають «кращої» долі. Залишається  тільки той, хто відчуває душею дітей, їх прагнення, мріє допомогти їм в житті. Це дуже тернистий шлях, на якому зустрічається багато перешкод, труднощів.

«Школа — виноградник, де вчитель покликаний діяти виконавчо і плідно. Ці і подібні думки, які завжди близькі вчителеві і постійно витають перед його розумовим зором, підтримують у ньому веселість і бадьорість, зберігають йому мужність і спокій, якщо випали йому на долю невдячність і невизнання. Без таких думок, безсумнівно, не може бути постійно щасливого шкільного вчителя».

                                                                                 А. Дістервег.