Проект "Родина-родина, від батька й до сина, від матері доні добро передам"

Тема  Родина, родина – від батька й до сина,              від  матері  доні  добро  передам.

Мета Дослідити моральні основи кожної родини, сімейні традиції, звичаї; допомогти учням зрозуміти, у чому цінність сім'ї для кожної людини; виховувати шанобливе ставлення до батьків, родичів, до звичаїв, традицій українського народу.

Тип  проекту: дослідницький, практично-орієнтований, середньотривалий.

Об’єкт пізнання: родинні традиції та звичаї.

Учасники проекту: учні класу під керівництвом вчителя початкових класів Селюченко О.Д.

ü ознайомити дітей  з  традиціями, звичаями своєї родини;

ü впроваджувати активні  форми, методи і види виховної діяльності;

ü стимулювати пошуково-пізнавальну діяльність  учнів;

ü створити  виховне середовище  для саморозвитку, самовираження і самореалізації;

ü розвивати  інтелектуальну, емоційно-почуттєву та вольову сфери особистості учня;

ü виховувати  шанобливе ставлення до родини, повагу до народних традицій і звичаїв,  національних  цінностей  українського народу.

Актуальність

   Люди кажуть: «Щоб полюбити свою землю, треба неодмінно її пізнати. Потрібно вивчити родовід, мову, традиції, мораль, життя тих, хто не цурався своєї землі за будь-яких обставин. Наші предки повинні жити в нашій пам’яті, їхні славні справи ми маємо передати дітям та онукам, щоб вони пам’ятали, якого роду-племені, щоб частіше питали себе «Хто ми?», «Чиї сини?», «Яких батьків?». Адже всі ми одна велика родина. Немає для нас землі дорожчої за нашу землю, де живуть наші родини. І коли ми говоримо: «Мій рід, моя родина», то у кожного в душі народжується щось таке тепле, ніжне, таке рідне і близьке. Бо ж це, перш за все, найближчі та найрідніші люди: тато, мама, бабуся, дідусь, брати, сестри. Це – рідна домівка: хат, двір, сад…       Це – тихі пісенні вечори і сонячні росяні ранки. Це – вишиванки, це – казки і легенди, мудре народне слово. З усього цього зіткане наше життя, ми – частинка, гілочка свого великого родового дерева. «Кожне сільце має своє слівце», – мовить народна мудрість.

Так і звичаї та традиції закладені генетичним пракоренем у кожній родині. 

Кожний народ на землі з покоління в покоління передає свої звичаї, побут, легенди й світогляд. Усе, що людина вважає своїм, рідним, близьким і улюбленим, успадковано нею від предків і дбайливо зберігається в сучасному світі.  Родина до родини – народ. Ми – український народ, який складається з родин малих і великих, дружніх і працьовитих. Як могутня ріка бере силу з маленьких джерел, так і наша українська культура збагачується маленькими родинами, сім’ями. І хочеться, щоб річка була повноводною, щоб велика родина була красивою і щасливою.

Очікувані результати:

ü Учні навчаться здобувати інформацію та досліджувати історію свого роду, сімейні традиції та звичаї.

ü Школярі набудуть навичок створення шкільного «родинного дерева» та фотокниги «Родинна скарбничка».

ü Діти ознайомляться із способами  приготування різдвяної куті та трав’яного чаю. 

ü Учні вдосконалять уміння індивідуальної та групової роботи.

ü Сформуються навички дітей творчо оцінювати результати проектної діяльності та особисті досягнення під час роботи над проектом.

Етапи реалізації проекту:

І. Організаційно-підготовчий етап. 

ü Формування теми проекту.

ü Визначення мети, завдань проекту.

ü Опрацювання літератури по даній темі.

ü Планування роботи в рамках проекту.

ü Розподіл учнів за пошуковими групами.

 ІІ. Конструкторський етап.

ü Аналіз зібраного інформаційного матеріалу.

ü Звіт пошукових груп.

ü Підбір матеріалів та фотографій для друку. 

ІІІ. Практичний етап.

ü Бесіди-інтерв’ю учнів з членами їх родин.

ü Збір матеріалів про родинні звичаї.

ü Створення «родинних  сторінок» кожного учня.

ü Створення «шкільних  сторінок»  класу.             

ІV.  Заключний етап.

ü Презентація друкованих матеріалів.

ü Створення фотокниги «Родинна скарбничка». 

І група – пошук  легенд,  прислів’їв, пісень  про родину. 

ІІ група – аналіз  зібраної  інформації  про родинні  звичаї. 

І, ІІ групи – спільне  створення фотокниги  «Родинна скарбничка».

ü Сім’я – це тато, мама, братик, сестричка. Це гніздечко любові і тепла для кожного з нас. Кожна сім’я – це частинка великого українського народу.

ü Рід – це багато-багато поколінь. Це кілька родин від давніх часів і до сьогоднішніх днів.

ü Родина – це група людей або рідня, що складається з батьків, дітей, онуків і близьких родичів.

ü Звичаї – це ті неписані правила, яким люди слідують повсякденно у своїх найменших домашніх турботах і найбільш важливій суспільній діяльності.

Старовинні звичаї  – скарб українського народу та культури.

ü Традиції – це елементи культури, що передаються від покоління до покоління і зберігаються протягом тривалого часу.

                                   В гостях добре, а вдома краще.

                                   У дружній родині і в холод тепло.

У своєму домі і стіни допомагають.

В сім'ї і каша густіша.

В родині розлад, так і вдома не радий.

У сім'ї, де немає злагоди, добра не буває.

В сім'ю, де лад, щастя дорогу не забуває.

В хорошій сім'ї хороші діти ростуть.

Скрізь добре, але вдома краще.

Вся сім'я разом, так і душа на місці.

Де мир та лад, там і Божа благодать.

Дочками красуються, синами в пошані живуть.  

Дружна сім'я не знає печалі.

Кращих братів і сестер не буває.

Батьки працьовиті - і діти не ледачі.

Батьківське слово мимо не мовиться.

Син та дочка - ясно сонце, світлий місяць.

Терпенью матері немає межі.

Тому не про що тужити, хто вміє будинком  жити.

У кого є бабуся і дід, той не знає лиха.

Хоч тісно, так краще разом.

Були собі чоловік і жінка і мали четверо дітей. Жили вони з риболовлі. Якось чоловік застудився і помер. Жінка сама ловила рибу і годувала дітей. Та незабаром  і вона застудилась і злягла хвора. 

Лежить у постелі, а дітей і немає чим годувати. Вже й у неї пересохло в горлі, мовила тихо до дітей: 

      — Діточки, діточки, подайте мені води. Бо не дам собі ради, щоб підвестися самій, а пити так хочеться. 

      — Нема в хаті води,— одказують діти. 

      — Візьміть глечик,— каже мати,— підіть до річки та й наберіть води. 

      Одізвався старший хлопець: 

      — Я не маю чобіт, нехай іде сестра. 

      Мати до дочки: 

      — Піди, доню, принеси мені води. 

      — Я не маю хустки завинутися. Нехай іде менший. 

      Просить мати меншого сина: 

      — Піди, Івасику, принеси мені водички. 

      — Я не маю в що вдягнутися,— одказує той. 

      Так ніхто і не приніс хворій матері води. 

Пішли діти надвір, граються, а мати в хаті ледве-ледве підводиться з ліжка, обростає пір'ям. А найменший хлопчина саме вбіг у хату, бачить -- мати вже стає зозулею, став гукaти до брата і сестрички: 

     — Наша мати стає зозулькою, хоче одлетіти од нас. Скоренько біжімо по воду для неї. 

      Схватили діти хто що: глечик, кружечку, відро. Всі побігли до річки, набрали води і кричать навперебій: 

      — Мамочко, мамочко, пий воду. 

      А мати вже вся обросла пір’ям, стала зозулькою, одлітає од хати: 

      — Ку-ку, ку-ку... Пі-зно, ді-ти, пі-зно... Ку-ку, ку-ку… 

      І стала одлітати. А діти за нею бігли, бігли, збиваючи по грудах ноги до крові. І до цих пір у лісах, на полянах стелиться мох з червоними краплинами: то, кажуть, ті краплини крові, що стікали отоді з ніг дитячих. 

      А мати назавжди одцуралася рідних дітей і донині літає зозулею. 

Колись, - це дуже давно було, - та  убивали  батьків  за те, що вони старі та  неспосібні  робить. Ото  одному синові та жаль було свого батька  вбивать: він сховав його в погріб, а людям сказав, що батька вбив. Допитуватися не стали, тим  і закінчилося.

Тим часом настала  голодуха. Які  тільки де  злидні не були, все попроїдали. Той син і  посліднім  ділився з  батьком. Ось уже й весна надворі, пора б орать  та сіять, так ніде взять, щоб посіять. Нема ніде ні зерна, ні  соломинки.

       Пройшов раз той син до батька в  погріб за совітом: «Тату, що  робить, сіять  нічого». -  «Піди, сину, каже батько, та розбери всю оселю, яка є, вивези ту солому на зоране поле,  розтруси  та земелькою  прикрий. Підуть дощі : може ж таки, як  молотили, то яке зерно зосталось. Те  зерно, дасть Бог, зійде».

       Син так і зробив: порозкидав оселі,  соломку вивіз на те поле,  земелькою її притрусив. І що ж ? Зазеленіло поле. От і питають розумного батька  сина, де він насіння взяв. А він їм відказав: «Ви  своїх батьків повбивали, а я свого в погребі сховав. Лихо скрутнуло, то й в пригоді став:то він мене  навчив, що робить».

          Розказав сам усе  як  було. З тієї  пори люди стали  батьків поважають, а  вбивати їх перестали. Бо  побачили, що без батьків гірш на світі  жити.

Інгрідієнти:  1 стакан зерен пшениці; 100 г маку;  100 г почищених волоських горіхів; 1-3 столові ложки меду; цукор до смаку.

Рецепт приготування пшеничної куті:

Зерна пшениці товчуть у дерев’яній ступі дерев’яним товкачем, періодично підливаючи небагато теплої води, щоб оболонка пшениці відділилася.

Потім ядро відокремлюють від лушпиння, просіваючи і промиваючи. На воді з чистих зерен варять звичайну розсипчасту

пісну рідку кашу, охолоджують, підсолоджують по смаку. Окремо

розтирають мак до одержання макового молочка, додають мед, все

перемішують і додають до пшениці. Якщо каша густа, її можна розбавити охолодженою кип’яченою водою. В кінці додають

товчені ядра волоських горіхів. Іноді також додають родзинки,  але це необов’язково. Для підсолоджування краще використовувати тільки мед.

Інгрідієнти:

По 20 г трави ромашки, м’яти, чебрецю, чорнобривців, меліси, липи, звіробою, плодів шипшини, листя суниці.

Спосіб приготування:

1 ч.л. суміші трав та плодів залити 1 стаканом кип’яченої води.

Настояти 5-10 хв, процідити.

Слова: Вадим Крищенко                                            Музика: Олександр Злотник

Може в житті хтось принаду підкине У чарівничих, звабливих очах.

Тільки родина, як зірка єдина,

Твій порятунок – надійний причал.

Ні, не шукай в своїм серці причину, Якщо зневіра тебе обпече... Тільки родина у прикру годину Схилить надію тобі на плече.

Приспів:

Родина, родина – від батька й до сина Від матері доні добро передам.

Родина, родина – це вся Україна З глибоким корінням, з високим гіллям.

В морі спокуси є хвилі великі,

Та не забудь у захопленні ти,

Що лиш родина – бальзамові ліки, Ліки від старості і самоти.

Все відцвітає, і жовкне, і гине,

Вітром розноситься, ніби сміття...

Слова: Тіна Кароль, Микола Бровченко                 Музика: Тіна Кароль

Моє ім'я - Батьківщина, Лелеки легке крило.

Моє ім'я - Вишиванка, Я - хрестик на полотні.

Моє ім'я - синє небо,

Я - сонях малий під ним.

Приспів:

Татові слова:

Україна - це я!

Мамині пісні, Україна - це ти!

Моє ім'я - Степ широкий,

Моє ім'я - Хліба смак,

Останній шкільний дзвіночок,

Над сивим Дніпром туман.

Моє ім'я - то Любов,

Моє ім'я - чиста мрія, І віра, що з нами Бог!

Приспів. (2)

Моє ім'я - колискова...

Моє ім'я - то є Воля...

Моє ім'я - то Родина... Моє ім'я - добре Слово, Що збереже цей світ!

Приспів.

Україна - це ти!..