Психокорекційні казки для дітей "Коли хворіє душа"

Психокорекційні казки

 Сорокіної Олесі Вікторівни

Сором’язливий дракончик Тобі

Одного разу жила собі сімейка драконів. Здавалося б, що кожен з них – сильне та безстрашне створіння, але ні. Наймолодший в сім’ї, дракончик Тобі, був дуже сором’язливим та боязким. Мати як могла боролася за те, щоб її син Тобі був більш товариським, але ніяк не виходило: дракончик, виходячи на вулицю, зовсім не квапився до своїх однолітків, а навпаки – тихо стояв осторонь, мовчки спостерігаючи за веселими іграми.

Але однієї прекрасної днини мати драконів вирішила спитати поради у великого Гнома Лісного, сподіваючись на те, що хоча б він зможе допомогти Тобі зі страхом суспільства. Мати й син вирушили в дорогу.

Прилетівши до будинку Гнома, при зустрічі сором’язливий Тобі ні одного разу не визирнув із-за плечей матері. Великий Гном Лісний вислухав проблему матері дракончика і одразу ж сказав: «Я знаю, як вам допомогти. У мене в лавці є магічний амулет Хороброго Зайця, одягнувши його, Тобі назавжди забуде, що таке «бути сором’язливим».» Із цими словами мудрий Гном побіг за амулетом і, принісши його, одягнув на товсту шию дракона. Тобі зовсім не відчув ніяких магічних сил, але на диво він більше ніколи не соромився підходити до своїх друзів та грати разом із ними. Але, не пройшло і тижня, до селища драконів прибігає той самий мудрий Гном і заклопотано біжить аж до мати драконів і Тобі зі словами: «Малий Тобі, той амулет, що я тобі дав – це звичайнісіньке старе колесо від мого візочка… Я все переплутав, бо магічний амулет того ж розміру…» Тобі захвилювався, дивлячись на свій «амулет» і промовив: «Тож ,виходить, що я став більш товариським не через магію Гнома, а за власним бажанням. Я просто припинив боятися суспільства, а навпаки – знайшов собі гарних друзів!»

З тих пір Тобі став почувати себе впевненим, сильним, товариським драконом і більше ніколи не боявся знаходити нових друзів та грати разом з іншими, просто повіривши в себе та свої можливості.

• Як звали малого дракона?
• Чому Тобі боявся спілкуватися з іншими?
• Що отримав дракончик від мудрого Гнома в допомогу?
• Чи допомогла «магія» Гнома?
• А насправді, завдяки чому Тобі став почувати себе набагато впевненіше?
• А що саме ви порадили б сором’язливому  дракончику?

                                       Неохайний Петрик

Жив-був Петрик. Він був вкрай неохайним, на що його мати часто скаржилася, бо більше не могла таке терпіти.

Мати тільки-но помиє підлогу, як Петрик вже залітає до кімнати в кросівках з футболу, де багато бруду та пилюки.., тільки-но позбирає за сином іграшки, як він, наче цунамі, забігає до кімнати за деякими речами, а поки шукає їх – знову усе перетворюється на смітник. І так кожного разу. На всі зауваження матері Петрик, винувато опустивши голову й закривши очі, каже: «Пробач, мамо, такого більше ніколи не буде.»

Але такі ситуації повторюються знову і знову: вдома і в школі, поміж друзів та однокласників – байдуже, Петро все робить неохайно, не цінуючи праці інших (не кажучи вже про рідну матір). Але одного разу, вкладаючи рідного сина спати, мати промовила до нього: «Чи тобі подобається жити, наче в смітнику? Чи почнеш ти коли-небудь цінувати працю оточуючих, долучаючись до неї? Чи так і будеш жити, наче порося?» Мати була вкрай засмучена поведінкою сина, тому, побажавши доброї ночі, й сама пішла спати.

Прокинувся Петрик від жахливого запаху навколо себе… Розплющив очі й бачить: замість рук та ніг – рожеві копита, замість затишної кімнати – багато сіна, сміття та помиїв. Це змусило Петрика істотно захвилюватися над самим собою, він не міг зрозуміти, як це сталося, бо з хлопця він перетворився на порося, а уся його кімната тепер – брудний сарай. Тож провівши, як йому здавалося, цілий день серед сморіду, калюж, багнюки та брудного сіна, хлопець-порося ліг спати, думаючи про свою затишну та чисту оселю і як він не цінував мамину працю, відмовлявся допомагати.

Настав ранок. Сонячні промені торкнулися щік Петруся і він швидко відкрив очі, роздивляючись усе навколо себе: хлопчик знову в своїй рідній кімнаті, навкруги пахне квітами, а сам він знову став людною. «Отже, це був лише сон, лише страшний сон..» - подумав Петро і побіг до матусі, щиро просячи пробачення за свою жахливу неохайність. З тих пір Петро кожного дня допомагає матері по дому, ніколи більше не смітить , не кидає речі по кутках, а кладе все по місцях. Петро став дуже охайним, кожного дня побоюючись того, що знов перетвориться на порося.

• Як звуть головного героя розповіді?
• У чому виявлялася його неохайність?
• Чи допомагав він матері з прибиранням?
• На кого перетворився хлопчик уві сні?
• Чого, прокинувшись, боявся хлопчик?
• Що б ви порадили неохайному Петрику?

Жадібна Муся

Жило собі кошеня Муся. У неї всього було достатньо: їжі, іграшок, суконь, але вона ніяк не могла вдовольнитися тим, що має і з кожним разом жадала все більшої кількості цікавих речей, солодощів та одягу. Муся більше не мала гарних друзів, з нею більше ніхто не бажав спілкуватися, бо вона не дозволяла навіть чіпати її речі, тим більш гратися ними, а навпаки – часто вихвалялася своїми іграшками перед іншими кошенятами. Тож вона залишилася зовсім одна, але кошеня не бачило в цьому якоїсь проблеми, а гадало, що «чим  менше друзів, тим більше часу для того, щоб проводити його зі своїми новими речами!»

Цю дивну поведінку Мусі помітила мати і почала думати, як зупинити цвітіння квітів жадібності в серці доньки. Мати перепробувала усе: припинила купувати Мусі цікаві речі, забирала іграшки, виганяла гуляти з іншими кошенятами, але не допомогло – Муся відмовлялась від ігор з друзями (адже прийшлося б ділитися) і почала жити за принципом:

«Все моє,

Все візьму,

А зате сама

Ні тобі, ні йому нічого не дам»

Одного разу , коли матуся була на роботі, почалася велика негода, злива. Гримнув гучний грім та стрімка блискавка поцілила у будинок Мусі, зайнялася пожежа…. Згоріла хатка разом з улюбленими речами кошеняти. Сидить біля купи попелу Муся та гірко плаче. Їй стало боляче від втрати та від того, що нікому її пожаліти. Мусін плач почула вся округа. Звірам стало шкода кицю та вони її підтримали, пригостили молочком, поділилися ковдрою, не пожалкували цукерок. І тоді Муся зрозуміла, що головне в житті – це друзі, які можуть підтримати тебе в складну хвилину і бути щедрими. З тих пір Муся перестала бути жадібною.

• Що затьмарило розум Мусі?
• Як їй жилося ?
• Як реагувала мама на поведінку Мусі?
• Що трапилося під час негоди з кицею?
• Хто врятував Мусю від самотності?
• Яка риса друзів допомогла врятувати хвору душу?