Робота "Андрей Шептицький - природоохоронне виховання"

Андрей Шептицький – природоохоронне виховання

Вступ

Глобальна екологічна криза як результат багатовікових різноманітних процесів у планетарному масштабі нависла над людством. Потреба у формуванні екологічно орієнтованого світогляду об’єктивно набирає все більшої ваги в структурі сучасної суспільної свідомості, формує напрямки наукової та практичної діяльності. Проблема взаємозв’язку суспільства й природи, ставлення людини до довкілля займає важливе місце як у богослов’ї, так і в дослідженнях науковців-природознавців, соціологів, філософів.

Упродовж багатьох віків Греко-католицька церква була і залишається виразником духовності та національної свідомості народу. Сучасні науковці активно вивчають різнобічні аспекти діяльності ГКЦ, однак питання охорони природи випали з поля зору істориків церкви. З огляду на відсутність такого роду досліджень актуальним є вивчення саме природоохоронної діяльності ГКЦ. Дана наукова робота присвячена дослідженню природоохоронної діяльності УГКЦ та Андрея Шептицького в першій половині ХХ ст. Тому в роботі зроблений аналіз окремих архівних документів, що засвідчують факти природоохоронної діяльності митрополита Андрея на теренах Галичини в 1920 – 1930 роках.

Митрополит Андрей Шептицький – видатний український церковний діяч, народився 29 липня 1865 року (світське ім’я – граф Роман-Марія-Олександр Шептицький), настоятель Української греко-католицької церкви в 1900 – 1944 роках, Митрополит Галицький, охоронець Київського митрополичого престолу. Представник галицького польсько-українського графського роду Шептицьких. Шляхетний рід отримав прізвище «Шептицький» від родового маєтку – села Шептиці (Шептич). Його мати, польська письменниця і художниця Софія Шептицька (1937 – 1904 рр.), дочка відомого польського драматурга графа Олександра Фредро, автора знаменитої комедії «Дами і гусари», в 1861 році вийшла заміж за графа Яна Кант Ремігіана Шептицького. Від цього шлюбу народилося семеро синів, з яких двоє померли в ранньому віці (Стефан на 2-м, а Юрій (Ізьо) – на 17-му році життя). Роман став митрополитом Андрієм, Казимир – отцем Климентієм, Ігуменів отців Студитів (чернече об'єднання у складі Української грекокатолицької церкви, члени якого живуть по-давньому Студійському статуту, розробленому в 9 столітті Феодором Студитів). Климентій Шептицький помер, як мученик за віру, на засланні в ГУЛАГу в травні, 1950 року. Син Станіслав, закінчив військову академію у Відні, став видатним генералом Війська Польського та міністром оборони. Син Олександр був землевласником (загинув від рук гестапо в червні 1940 року), а син Лев Шептицький залишився в маєтку батьків у Галичині, де у вересні 1939 був разом з дружиною розстріляний НКВС. Навчався вдома і в Кракові. Поступив на службу в австро-угорську армію, але через слабке здоров'я після кількох місяців залишив службу. Закінчив юридичний факультет Вроцлавського університету (Пруссія). Під час навчання їздив до Італії (де був прийнятий папою Левом XIII), а також до Києва та Москви, де спілкувався з представниками українського національного руху. Отримавши в університеті ступінь доктора права (1888), в тому ж році прийняв чернецтво з ім'ям Андрей, вступивши до ордену Святого Василія (базиліан). З 1892 року – священик у Перемишлі, потім у Добромилі. Митрополит підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар». Будучи одним із найбагатших людей Галичини, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям. Засновує Український Національний Музей. Завдяки піклуванню Шептицького у музеї зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису. Також була заснована народна лічниця (яку згодом (1930 – 1938 рр.) перетворили на сучасний шпиталь), гімназії; клопотанням до чеського уряду врятував українську господарську академію в Подєбрадах. Андрей Шептицький був ініціатором і засновником Земельного банку у Львові (1910 р.). На кошти митрополита придбано будівлю, в якій розмістилася художня школа Олекси Новаківського. Він також надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття художньої освіти у найкращих навчальних закладах Європи. Шептицьким заснована Львівська Богословська Академія (в 1928 році – єдиний український виш на території Польщі). У результаті на дитячі будинки витрачено більше 1 мільйона доларів, включаючи щорічні подарунки єврейським дітям з бідних сімей.У 1944 році, відразу після входу до Львова Червоної армії і повторної окупації Західної України, Шептицький відправив Сталіну послання, в якому висловлював надію, що «церква Західної України, як і весь народ, знайде в СРСР під Вашим проводом повну свободу діяльності та розвитку в благополуччі і щастя». Проте з боку московської тиранії ніяких почуттів, окрім злоби не виражалося. Митрополит Шептицький помер 1 листопада 1944 у Львові, швидше за все отруєний агентами НКВД. Похований у крипті Собору святого Юра – свого Львівського митрополичого кафедрального собору.

Розділ 1. Природоохоронна діяльність митрополита  Андрея Шептицького

Одним з аспектів різнобічної діяльності митрополита Андрея була широка природоохоронна діяльність. Насамперед вона зводилася до всебічної підтримки різноманітних наукових проектів за поданням провідних українських науковців, в першу чергу членів Товариства імені Т.Шевченка. Андрей Шептицький постійно цікавився справами цього товариства, прислухався до думок та пропозицій науковців, сприяв їх практичному втіленню.

Господарство в лісах церкви велося на науковій основі, згідно з лісово-рядними планами, що розроблялися на наступні 10 років і затверджувалися державними інституціями. Схвалення цих матеріалів не було формальним, а проводилося згідно з висновками фахових комісій, які неодноразово інспектували господарства, перш ніж дати позитивний відгук на представлені проекти. В основу розроблених планів були закладені наукові принципи природоохоронного ведення господарства, що підтверджували численні вказівки Центральної адміністрації Управі маєтності: вирубку дерев проектувати згідно з лісівничими засадами, не допускати надмірного, понад норму вирубування лісу. Урозроблених лісовпорядних планах були чітко розписані щорічні обсяги лісокористування, окреслені площі відведених у рубку ділянок, складено графік їх освоєння.

Значне місце в справі охорони природи в першій половині ХХ ст. займало заповідання цінних природних об’єктів – цілих лісових масивів та окремих вікових дерев. Не стояли осторонь цих процесів і українські науковці, з ініціативи яких УГКЦ на своїх землях в 1920 – 1930-х роках організувала низку заповідників, першим з яких був кедровий заповідник біля с. Осмолода в Горганах. У травні 1931 р. у Станиславові проведено краєзнавчий з’їзд, на якому обговорювалося питання заповідання цінних природних об’єктів, зокрема, і карпатського кедра.

Українські науковці, члени НТШ – Всеволод Левицький, Богдан Лучаковський, Олена Мриц, Володимир Бригідер та інші – звернулися до митрополита Андрея із проханням виділити в лісах маєтності «Перегінсько» Столових дібр УГКЦ ділянку кедра і закріпити за нею заповідний статус. У відповідь митрополит дав дозвіл на створення такого заповідника, про що Центральна Адміністрація Столових дібр у Львові офіційно повідомила Воєводський уряд у Станиславові . З 1933 року в урочищі «Льолинське Яйце» біля Осмолоди почалися роботи з організації заповідника. 12 серпня 1934 року відбулося урочисте відкриття кедрового заповідника, на якому був присутній митрополит Андрей Шептицький, науковці, численні гості. Через місяць, 20 вересня 1934 р., за рішенням Станиславівського воєводи ділянка розповсюдження сосни кедрової європейської в Горганах була юридично визнана заповідником.

Створенням в серпні 1934 р. на землях УГКЦ першого українського кедрового заповідника було започатковано визначення цілої серії цінних природних об’єктів, які згодом були об’єднані в перший Український національний парк природи. Було виділено низку об’єктів, що займали площу 18 км² і пропонувалися як заповідні: ялицевий, яворовий, сосновий, буковий, урочище «Ставки», що об’єднувало 3 високогірні ставки, окремі торфовища і скельні резервати та урочище «Підлюте» («Живець», «Підлюте» і «Палата»). Названі об’єкти були віднесені до категорії охоронних лісів і підпадали під заповідноохоронний режим господарювання. Матеріали щодо виділених заповідних об’єктів, що об’єднувалися у перший Український національний парк природи, в січні 1938 р. були направлені на затвердження воєводі в Станиславів. Проте, на жаль, через загальновідомі історичні події 1938 – 1939 рр., що привели до Другої світової війни, ці матеріали так і не були затверджені воєводою і перший Український парк природи так і не був офіційно проголошений. Завдяки активній підтримці митрополита Андрея ще одна унікальна ділянка степової реліктової рослинності – урочище «Чортова гора» біля м. Рогатина – була виділена на ерекційних землях Церкви як природний заповідник. Місцевий парох Феодосій Кудрик виявив у 1935 р. ділянку степової реліктової рослинності. Згодом науковці ботаніки, підтвердили її унікальність і за згоди та підтримки митрополита Андрея він був оформлений як заповідник «Чортова гора». 7 липня 1936 року греко-католицький Митрополичий Ординат у Львові відправив на адресу Воєводського Уряду в Станиславів листа з повідомленням про створення на землях греко-католицької парафії в Рогатині заповідника «Чортова гора» і віддачу його «... під опіку НТШ у Львові для наукових дослідів».

Інший природоохоронний об’єкт митрополита Андрея – це заповідник в урочищі «Касова гора» біля с. Бовшів в околицях м. Галича. 24 січня 1939 р. митрополит отримав звернення комісії охорони природи НТШ щодо заповідання цього урочища.

Як свідчать архівні матеріали, вже весною 1939 року розпочалися роботи щодо оформлення цього об’єкту як заповідного, проте історичні події вересня 1939 року завадили їх реалізації. Виділення лісових площ під заповідники УГКЦ проводила на своїх землях і в інших районах Галичини, зокрема, в маєтності «Зарваниця» Підгаєцького повіту на Тернопільщині. Серед архівних документів виявлено лист від 28 квітня 1939 року Центральної Адміністрації Столових дібр Митрополії до Скарбового Уряду в Підгайцях з проханням «...звільнення ґрунтів під лісами в с. Зарваниці від ґрунтового податку, яко узнаних за охоронні». І там же додається пояснення: «...Як виходить з залученого рішення Воєводського Уряду Тернопільського з дня 11 березня 1939 року Воєводський Уряд признав за охоронні ліси Зарваниця, положені в гмині Вишнівчик в повіті Підгайці на поверхні 155 га 10 акр., становлячи власність грекокатолицької Митрополії у Львові». 6 травня 1939 року таке звільнення від ґрунтового податку церковних лісів було одержано Центральною Адміністрацією.

Ще однією важливою складовою природоохоронної діяльності митрополита Андрея була охорона окремих вікових дерев, як цінних пам’яток природи, про що свідчать численні архівні документи. Так, у відповідь на постанову V-го з’їзду НТШ щодо охорони вікових дерев, як цінних пам’яток природи, митрополит видав розпорядження про охорону старих дерев при церквах: «...Оцінюючи велику вагу того діла Єпископський Ординат розпоряджує Всечесному Духовенству:

1. Охоронювати й не винищувати самовільно які небудь пам’ятки природи на церковних ґрунтах, а особливо старі пам’яткові дерева при церквах і на приходствах без окремого на це дозволу Єпископського Ординаріату.

2. Заінвентаризувати всі старі дерева при церквах і на приходствах по зложеному Комісією Охорони Природи квестіонарі … до кінця 1937 р.»

Цікавою є інформація щодо охорони трьох Шашкевичівських дубів, що росли біля церкви у селі Підлісся біля м. Галича. У березні 1937 року голова комісії охорони природи НТШ Олена Мриц звернулася до митрополита Андрея з проханням про охорону цих дубів. Шашкевичівські дуби одразу були взяті під охорону місцевого пароха, біля церкви якого вони росли. І таких звернень до митрополита Андрея з проханням посприяти охороні та збереженню рідкісних рослин, тварин, а також окремих цінних природних об’єктів серед архівних матеріалів виявлено досить багато.

Крім сприяння природоохоронній роботі в Галичині, Андрей Шептицький проводив і низку інших заходів, що опосередковано сприяли охороні природи. Серед архівних документів містяться численні листи – прохання митрополита до різноманітних інстанцій щодо втілення в життя окремих заходів, що так чи інакше впливали на збереження природи краю. Зокрема, з метою надання більших можливостей для навчання української молоді у Львівській політехніці і здобуття ними рільничо лісівничого фаху, покращення рівня навчання та розширення матеріально технічної бази інституту доцент кафедри ботаніки Андрій П’ясецький організував професорсько-викладацький склад факультету і вони звернулися по допомогу до митрополита Андрея. У відповідь в 1938 році митрополія купила 4 тис. га лісу біля с. Янова, на базі якого було створено Інститут «Лісовий Фонд Львівської грекокатолицької єпархії», який включав дослідне Янівське лісництво та лісову наукову станцію. Та з приходом фашистських військ над цінними янівськими лісами нависла загроза їх знищення. І знову Андрій П’ясецький звернувся за допомогою до митрополита Андрея. Разом із 17 науковцями-лісівниками він пише 12 серпня 1941 року А Шептицькому листа з проханням заступитися перед німецьким командуванням щодо янівських лісів. У відповідь на другий же день, 13 серпня 1941 року, митрополит Андрей звернувся до німецького командування: «..Бажанням моїм було би і пропоную, щоби ця корисна праця українських лісовиків, розпочата з Божим Благословенням, була дальше проваджена, тому прошу забезпечити дальше існування українського науково-дослідного інституту у Львові та дослідного лісництва у Янові з метою ведення дослідних праць і вишколу фахових сил, як це в моїй ініціативі з 1938 р. було подумано». Янівський ліс разом із Інститутом було врятовано, але ціною життя А. П’ясецького, якого гестапо розстріляло у 1942 роц.

Таким чином, одним з аспектів діяльності УГКЦ та митрополита Андрея була постійна і цілеспрямована природоохоронна діяльність. Андрей Шептицький, як духовна, високоосвічена і культурна особистість, людина широкого світогляду, патріот своєї землі, постійно приділяв значну увагу охороні природи рідного краю, всебічно підтримував природоохоронну діяльність різних верств української спільноти Галичини. Охорона природи, довкілля, як важливий аспект діяльності митрополита, була направлена на посилення процесів національного відродження в краї, мала неабияке значення для утвердження національної гідності галичан, наближала їх до природи, сіяла зерна природоохоронних ідей та любові до рідної землі.

Розділ 2. Організація природних заповідників

Наприкінці 1920-х років, виконуючи свою особисту програму тотальної реанімації українського життя, митрополит Андрей Шептицький зміг нарешті повноцінно звернути увагу на галузь, яка його завжди цікавила, – лісове господарство. Митрополит, добре розуміючи, що означають ліси у наших краях, переслідував кілька цілей. Передовсім, він хотів перевести галицьке лісове господарство на науковий лад, вибудовувати цю галузь настільки раціонально, щоби її економічний ефект був максимальним. Але ще далекосяжнішими були митрополичі ідеї стосовно створення системи охорони природи як засобу національного і громадянського виховання українського суспільства.

Для здійснення цього масштабного проекту потрібно було, крім часу і ентузіазму, відповідних місця і людей – лісів і лісівників. Місце було визначено – маєтність «Перегінсько-Лолин», яка була основною земельною власністю Митрополії. Ця маєтність містилася у Ґорґанах, у верхів’ї Лімниці і її лівих приток, а її осередком були Осмолода і Підлюте. Церковна власність мала величезну площу – 34 тисячі 217 гектарів, з них ліси займали 30 тисяч 355 гектарів. Ґорґанська лісова маєтність входила у систему земельних власностей церкви, яка називалася Столовими дібрами Митрополії. До цього часу Столові дібра були просто господаркою, яка давала кошти для потреб церкви. У 1927 році був

складений лісовпорядкувальний план на десять років, який вже передбачав можливості для реформ. Багатолітнім головним адміністратором Столових дібр Митрополії був отець-мітрат Тит Войнаровський, доктор економіки, голова товариства «Сільський господар», почесний член товариства «Вакаційні оселі».

Власне цей дбайливий адміністратор, ознайомившись з планами Митрополита, порекомендував йому доктора Миколу Саєвича.

Микола Саєвич ідеально відповідав тій ролі, яку йому довелося зіграти в лісовому перевороті митрополита Шептицького.

У Подєбрадах Саєвич викладав лісові промисли, лісову адміністрацію та рахівництво, мисливство. Тут він написав і опублікував два підручники, затверджені професорською радою, – «Мисливство» і «Охорона лісів». І власне на ньому зупинився вибір Шептицького.

З ініціативи Комісії охорони природи НТШ Церква в 1930-х роках організувала на своїх землях ряд заповідних об’єктів, що мало неабияке значення як для природничої науки, так і длянаціонально-культурного життя українців Галичини. Першим таким об’єктом був організований у маєтності «Перегінсько» в урочищі Льолинське Яйце на площі 255 га кедровий заповідник, у якому оберігали цінну лісову породу – сосну кедрову європейську. У травні 1931 р. українські науковці, члени НТШ звернулися до митрополита А.Шептицького з проханням виділити осередок кедра в лісах Осмолоди й закріпити за ним заповідний статус. У відповідь митрополит видав розпорядження про створення у Горганах кедрового заповідника на горі Яйце і з березня 1932 р. розпочалися роботи з його організації. 27 березня 1934 р. Центральна адміністрація Столових дібр Митрополії офіційно повідомила станіславівського воєводу про організацію заповідника, який урочисто був відкритий 12 серпня 1934 р. 20 вересня цього ж року рішенням місцевої влади йому було офіційно надано статус заповідного об’єкта. 15 квітня 1935 р. митрополит А. Шептицький передав об’єкт під науковий супровід НТШ. Заповідник був створений не тільки з метою збереження і відтворення кедра, але й проведення наукових досліджень природної флори й фауни. Науковці розробили чіткі завдання і напрямки майбутніх досліджень.

Створенням у серпні 1934 р. на землях ГКЦ першого українського кедрового заповідника в Карпатах було започатковано виділення серії цінних природних об’єктів, які у процесі чергового лісовпорядкування у 1935 – 1937 рр. були об’єднані в перший Український Парк Природи. Він займав площу 18 км2 і включав, крім уже організованого кедрового, ще шість нових заповідників – сосновий, ялицевий, буковий, ільмово-яворовий, урочища «Ставки» та «Палата». Однак несприятлива зовнішньополітична ситуація 1938 р., кадрові втрати (помер довголітній Генеральний адміністратор Столових дібр о. Т. Войнаровський; інспектор А. Мельник як член ОУН після вбивства провідника Є. Коновальця виїхав за кордон) стали на перешкоді завершенню цього проекту. Парк так і не був юридично затверджений, проте сам факт його організації став знаменною подією в науково-культурному житті українців Галичини.

У 1936 р. біля Рогатина в урочищі «Чортова гора» на ерекційних церковних землях ділянку реліктової степової рослинності було затверджено як заповідну. Організація цього заповідника цікава тим, що ініціатива його виділення до певної міри виходила від самих священнослужителів. Так, місцевим парохом о. Феодо-сієм Кудриком в околицях Рогатина була виявлена унікальна ділянка рослинності. 11 січня 1936 р. він повідомив Митрополичу Консисторію у Львові про те, що на цій горі «росте дивна рістня» і просив «видати строгу заборону мешканцям Рогатина... і всім школам ходити там на прогульки й винищувати рістню». Науковці-ботаніки, вивчаючи флору цього природного об’єкта, підтвердили її унікальність і вже 7 липня 1936 р., завдяки активній підтримці митрополита, ця ділянка була виділена як природний заповідник «Чортова гора».

11 березня 1939 р. у маєтності ГКЦ «Зарваниця» Підгаєцького повіту на Тернопільщині отримав статус заповідника й був вилучений з промислового користування цінний дубово-буковий ліс на площі 155 га. 24 січня 1939 р.А. Шептицькому було представлено звернення Комісії охорони природи НТШ щодо заповідання ще одного об’єкта – урочища «Касова гора» біля Галича. Митрополит схвалив ідею створення нового заповідника й видав розпорядження про його організацію. Навесні 1939 р. на місцевості розпочалися відповідні роботи, які, однак, з огляду на передвоєнну ситуацію так і не були завершені.

Важливою складовою природоохоронної діяльності церкви була охорона окремих вікових дерев – пам’яток природи, що мали наукову історично-культурну цінність. У відповідь на звернення науковців НТШ митрополит у липні 1937 р. видав розпорядження про охорону вікових дерев, згідно з яким парохам заборонялося самовільно їх рубати, без окремого на це дозволу Єпископського Ординаріату. Усім священикам наказувалося провести інвентаризацію старих дерев. Прикладом такої охорони було заповідання у березні 1937 р. трьох вікових так званих «Шашкевичівських дубів», що росли в с. Підлісся Підгаєцького повіту, які оспівав у своїй поемі «Підлисє» Маркіян Шашкевич.

Розділ 3. Екологічне служіння митрополита Андрея Шептицького

У міжвоєнні роки УГКЦ також мала земельні володіння, в тому числі й лісові масиви. Кир Андрей придбав деякі нові території. У теперішньому Рожнятівському районі на Івано-Франківщині є урочище Підлюте. Там до війни знаходилася літня резиденція галицьких митрополитів. І, відповідно, до неї належали довколишні ліси. У 1925 році частину тих лісів (гора Сокіл) було передано для потреб української скаутської організації «Пласт». Митрополит здав цю територію пластунам в оренду на 99 років за символічну платню – 1 злотий. Пізніше гора Сокіл стала місцем для проведення літніх пластових таборів, на організацію яких Владика Андрей теж виділяв кошти. А біднішим членам організації він купував однострої. Коли він відпочивав у Підлютому, то теж часами відвідував пластовий табір. Діяльність «Пласту» мала не тільки патріотичний характер, що є загальновідомим, але також й екологічний, бо у статуті організації є вказівка дбати про навколишнє середовище. Тому опіка над цією організацією з боку Церкви мала також і екологічний аспект.

Найбільш відома природоохоронна акція Митрополита Андрея Шептицького – це заснування ним на горі Яйце кедрового заповідника. Щоб зрозуміти мету, з якою це було зроблено, необхідно прочитати сам митрополичий декрет. Отож, його текст повністю і без скорочень: «Божою милістю і святого апостольського Римського престолу Благословенням, Галицький митрополит, Львівський архиєпископ, Кам’янецький єпископ, усім, що цю грамоту читатимуть, мир у Господі і архиєрейське Благословення. Маючи на увазі велике значення, яке має для науки і культури українського народу творення з цінних закутин нашої землі окремих заповідників, що на всі часи стояли б для грядущих поколінь та з яких молодь черпала б любов до рідної землі й училася пізнавати її красу, та котрі були б великим невичерпаним джерелом для наукових природних дослідів і студій та творили б спільну національну цінність, щоб дати основи для майбутнього парку в Карпатах на загальне бажання і прохання нашого громадянства, ми утворили у маєтності Галицької греко-католицької митрополії, в громаді Перегінсько-Долинського повіту галицької землі кедриновий заповідник на ґрунтових парцелях за чч. 9223, 9233, 9647 на верху Яйце 1600 метрів у горах Ґорґанах поверхнею 255,19 гектарів у границях згідно з долученим ситуаційним планом. Цей заповідник згідно з рішенням Станіславівського воєвідського уряду з дня 20 вересня 1934 року Л2/140 підлягає охороні по думці закону з дня 10 березня 1934 року «Про охорону природи».

Науковому товариству імені Тараса Шевченка у Львові, як найвищій науковій установі нашої землі, передаємо отсим кедриновий заповідник на верху Яйце під наукову опіку й висказуємо при цьому наше побажання, щоб Наукове товариство імені Тараса Шевченка у всіх уважніших справах цього заповідника стояло у зв’язку з нами і кожночасним нашим наслідником на владичому престолі та повідомляло нас про хід і стан наукових праць у заповіднику. Застерігаємо собі й нашим наслідникам на митрополичому престоліправо відкликати доручену опіку кедривого заповідника на верху Яйце на випадок, коли б Наукове товариство імені Тараса Шевченка у Львові перестало існувати й коли б покинуло свою наукову діяльність або провадило її шляхом, не згідним із засадами католицької віри і моралі.

Дано при нашому архикатедральному храмі святого великомученика Георгія в городі Львові дня 15 квітня року Божого 1935». (цит. за «Митрополит Андрей Шептицький створює заповідник». Як бачимо, мета тут виражена дуже чітко: турбота про майбутні покоління і одночасно старання про розвиток національної науки.

Висновки

Отже, одним із аспектів діяльності УГКЦ та митрополита Андрея була постійна і цілеспрямована природоохоронна діяльність. Як бачимо, Шептицький постійно приділяв значну увагу охороні природи рідного краю й всебічно підтримував природоохоронну діяльність різних верств української спільноти Галичини. Це сприяло національному відродженню галичан й засівало зерна природоохоронних ідей та любові до рідної землі.

Усе вище сказане є дуже актуальним і тепер. На жаль, у наш час екологічна свідомість суспільства залишається дуже низькою. Не йде мова навіть про якісь високі матерії. Звичка залишати сміття після чергового пікніка у лісі є поширеним явищем. Але така поведінка – це і вияв браку духовності (порушення заповіді любити ближнього як самого себе), так і браку патріотизму, бо порушення екологічної рівноваги вдаряє по народу і державі. Але, як ми бачили вище, наш Великий Митрополит дивився набагато вперед. І будучи і християнином, і патріотом, він дбав про всі ділянки життя, в тому числі й екологічну.

Це добрий приклад для нашого часу і для кожного з нас. Адже проблема взаємозв'язку людини з природою не нова, вона мала місце завжди. Адже в наш час, екологічна проблема взаємодії людини і природи, а також впливу людського суспільства на навколишнє середовище стала дуже гострою і набула величезних масштабів. Планету може врятувати лише діяльність людей, що здійснюється на основі глибокого розуміння законів природи, усвідомлення того, що людина – це всього лише частина природи. Це означає, що еколого-моральна проблема постає сьогодні не тільки як проблема збереження навколишнього середовища від забруднення та інших негативних впливів господарської діяльності людини на Землі. Така взаємодія можлива за наявності в кожній людині достатнього рівня еколого-моральної культури, екологічної і моральної свідомості, формування яких починається з дитинства і продовжується все життя, саме в цьому полягає актуальність екологічного виховання.