Родинне свято "Хай квітне доля рушниками!"

Хай квітне доля рушниками!

Мета:      розповісти учням про українські вишивки, про різновиди українського рушника та    народні традиції, пов’язані з ним; розвивати творчі здібності учнів; виховувати любов до традицій свого народу, заохочувати учнів до вивчення української народної культури.

Обладнання:   аудіо запис української народної музики, вишиті

                              рушники (рушник долі, «завивач», «уповивач»,

                             «утирач», обрус, весільний), хліб-сіль для гостей заходу,

                              українські народні костюми для всіх учасників заходу

(Звучить українська народна музика.. До залу входять учні- читці та ведучі)

Учень У нас сьогодні, наче вечорниці:

Милують око диво-рушники,

Дівочий спів лунає у світлиці,

Як добре, що є звичаї такі.

Учень  Добре збиратися разом, співати,

Про Україну розмовляти,

Дізнатись більше про традиції, обряди,

Культуру та історію – ми завжди раді.

Учень  Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,

Привітним гожим словом віншувати.

Прийміть же хліб на мальовничім рушникові,

Про цей рушник сьогодні йтиме мова.

Пісня Горять багряні грона на калинах,

 Цвітуть міста і села, з краю в край,

 На рушниках дарує Україна

 Братам і сестрам щедрий коровай.

Вчитель. Добрий день, дорогі діти, батьки, гості свята!  Наші предки любили прикрашати своє житло: розписували вибілені стіни й печі, різьбили ложки, віконниці, малювали картини та ікони, плели мереживо, вишивали рушники, сорочки, наволочки, клали візерунки на глиняний поливаний посуд. Сьогодні ми з учнями спробуємо розповісти вам у цікавій формі про різновиди та призначення українського рушника, про те, чому ж вишиті рушники здавна були невід’ємною частиною родинних свят та обрядів, і супроводжували людину все життя від самого народження.

 А тепер слово нашим учням.

Учень Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

І чую: гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

Учень. Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-м’ята,

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.

Учень. І біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало,

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала...

     Пісня «________________________»

Ведуча.

 Український рушник. На ньому вишита доля нашого славного народу, на ньому дивним візерунком переплелися людські радість і біль, щастя і горе. Рушник супроводжував людину все життя від самого народження. Чому це невеличке вишите полотно отримало таку назву? Вважають, що вона походить від давнього слова «ручник», тобто шмат тканини, зітканий та вишитий уручну.

Ведучий. А деякі мовознавці стверджують, що слово «рушник» походить від слова «рушати». Дійсно проводжаючи сина в дорогу, українська мати замотувала йому хлібину в шмат білого полотна і, перехрестивши, промовляла: «Рушай щасливо, нехай благословить тебе Бог». І той невеличкий шмат полотна, витканий ніжними і дбайливими руками матері, оберігав козака від лиха і нещастя, нагадував йому про тепло рідної домівки, що чекає на нього.

   Пісня  «_____________________________»

Ведуча. Рушник – це оберіг української оселі. Не було жодної хати в Україні, де не палахкотіли б вишитими узорами рушники. Недаремно склав наш народ такі прислів’я: «Хата без рушників, що родина без дітей», «Рушник на кілочку – хата у віночку».

Ведучий. Вишиті рушники здавна були невід’ємною частиною родинних свят і обрядів: на родинах, на хрестинах, на весіллі та інших. Були і рушники звичаєві. Приміром, коли закладали нову хату, то на тому місці, де мала бути покуть, завжди клали хліб на рушнику – «щоб хата була багатою». А коли  зводили вже стіни домівки і закладали сволок, на ньому також обов’язково вішали рушник.

Ведуча. Отже, призначень у рушника багато. Але докладніше про це нам розкажуть рукодільниці української вишивки.

          (Звучить весела українська музика, до залу вбігає танцювальний гурт дівчат, виконує танець з рушниками).

1-ша рукодільниця.  Приходить людина у цей світ. Це дуже визначна подія для всієї родини, всьому роду. І тому зустрічають дитину її першим і найголовнішим рушником – рушником долі. (Показує рушник.) готувала його мати ще до народження дитини. Для хлопчика вишивала на ньому дубове листячко, щоб сильним і мужнім зростав синок. А для дівчинки слала червоними нитками грона калини, щоб розцвітала краса донечки калиною і доля її щасливою була. Спочатку цей рушник лежав під подушечкою маляти, з ним несли дитину і в церкву хрестити. А як настав час одруження сина чи доньки, на рушнику долі мати благословляла їх на щасливий шлюб. Цей рушник людина зберігала все життя, з ним проводжали її і в останню путь.

2-га рукодільниця.  Молоду матір, що нещодавно народила дитину, родичі також вітали рушником, у який загортали хліб та ласощі, бажаючи тим самим, щоб життя новонародженого було ситим та солодким. Звався цей рушник «завивач».

                  (Показує цей рушник.) Розв’язуючи його, гість промовляв:

   Радуйся, земле, радій, родино,

   Радуйся з нами, нова дитино,

   В тебе доволі і ласки, і дива,

   Хай не цурається доля щаслива.

3-тя рукодільниця.   А от рушником-«уповивачем» бабуся- повитуха вперше ловила маля.(Показує рушник.) цей рушник також ще заздалегідь готувала мати: вибілювала його, багато разів прала, щоб він був м’яким. Загортаючи в нього новонародженого, повитуха промовляла:

   Вповиваю тя, дитятко,

   В рушничок біленький,

   Щоб великим виростало,

   Щоб було і здоровеньким. 

   Щоби лихо тя минало,

     Щастя огортало,

   Щоб мале твоє сердечко

   Та й смутку не знало.

   А червоним вповиванком

   Зав’яжу міцненько,

   Щоб від тебе радість мали

   І батько і ненька.

4-та рукодільниця.   Підростає дитина, а мамині руки вже вишили для неї рушничок -«утирач».(Показує рушник.) на ньому яскраві квіти, дерево, пташки і щирі слова: «Доброго здоров’я». Цей рушничок висітиме на кілочку біля дверей. Уранці, подаючи його дитині, мати каже:

   Утирайся, моє серденько,

      Рушничком біленьким,

  Та й будь же з ним щодниночки

  Добре, веселеньке.

 Подавали «утирач» і гостям, коли запрошували їх до столу. Кладучи рушник гостеві на плечі, господиня лила йому на руки воду з кухля. От лише утиратися разом із кимось одним рушником не годилося – можна накликати сварку.

5-та рукодільниця.   А в свято застеляє господиня стіл білим обрусом. (Показує рушник.) На ньому кладе запашну паляницю. І від чистої білизни полотна стає хата  ще осяйнішою й веселішою.

  Рідний обрусе, пряла тебе матуся,

  Пряла і ткала, білила.

  Стелила на стіл святу білизну,

  В селянську хату вселялася сила.

6-ша рукодільниця.   А довгими вечорами разом з подругами  вишивала дівчина рушники собі на придане. Мала вона вишити їх на всі випадки: і сватів перев’язати, як прийдуть сватати, і весільний рушник (показує рушник), і щоб свою майбутню оселю прикрасити. А як була вже дівчина просватана, то вклонялась до землі батьку й матері зі словами:

  Спасибі тобі, моя ненько,

  Що будила мене раненько,

  А я слухала, вставала,

  На рушники тонко пряла.

  Тонко пряла, вишивала,

  А сьогодні їх подала.

        Пісня «________________________________________________»

Учень. Вишивала мати, вишивала,

 До листка листочок прикладала,

 А між ними цвіт голубуватий,

 Простилався барвінок хрещатий.

Учень. Виростав барвінок зелененький,

 І дивились з нього очі неньки,

 Усміхався цвіт їх рушникові

 Світом материнської любові.

Ведуча. Кожен регіон України має свої відмінності у виборі кольорів та орнаменту вишивки. На Київщині, Полтавщині, Чернігівщині та багатьох східних областях переважає рослинний візерунок червоного, синього та чорного кольорів; для Галичини, Буковини та Закарпаття характерний геометричний орнамент з яскравими, барвистими, а для Полісся – червоним та чорним кольорами.

     (Звучить музика з пісні «Два кольори». До залу входять учні-читці.)

Учень. (на фоні музики)

 Хай сторона моя багата,

 Красива квітами й людьми,

 Найкраща в світі – рідна хата

 Під ясеновими крильми.

Учень. У ній тепло і очі мами,

 І доброта її руки,

 А над святими образами

 Горять барвисті рушники.

Вчитель А тепер погляньте на розмаїття рушників, яке оселилось сьогодні у нас. Майже кожний з вас може назвати кращий, та всі вони гарні по своєму, за кожним з них своя історія, чиясь доля, багатьом не один десяток років. Уявімо собі руки і обличчя тих людей, які створили це диво, ці неповторні малюнки.

Тримаю вишиті старенькі рушники

Давно забуті горнуться до мене.

Заполонили світ нейлони і шовки...

Кому потрібні вишиті ромени?

Гортаю білу прядку полотна.

Засіяну барвінком і любистком

Сміється вишита прабабкою весна.

Ховається за квітами і листом.

Голублю диво дивне із пісень,

Що хрестиками стелиться і в'ється

Сіріє за вікном звичайний день,

А в рушниках волошками сміється.

Перегортаю білі рушники,

Що хліб вкривали і дитя в колисці.

Що старостів чекати на святки —

Розшиті маками, заквітчані барвисті.

Вже доля весни правнукам кує,

А хміль з калиною на полотні не в'яне.

Як добре, що в мого народу є

Рушник весільний і рушник прощальний.

Благословенна, будь на всі віки.

Найперша жінка, що нашила квіти.

Душа мого народу - рушники,

Барвінками і мальвами зігріта.

Вчитель Вдивіться у ці роботи! Скільки тепла, любові й радості в кожному хрестику, в кожному стібочку! То неоціненні скарби, то диво пречудове, що примушує зав­мирати серце, тішить душу, зачаровує своєю незрівнян­ною красою.

 Дивіться, милуйтеся, радійте! Хай і у ваших оселях розквітне калина, оживуть птахи й квіти на полот­нах!

 Дорогі друзі, шановні гості нашого свята! Ми з вами усі — українці, яких об'єднує у велику родину любов до рідної землі, до пісні, до вишивки.

Нехай слова і пісні милозвучні

Для вас лунають знов і знов,

Хай будуть в серці нерозлучні

Добро, надія, віра і любов.

Хай вам сміється доля журавлина,

Поля розлогі колосом цвітуть,

Нехай червоні ягоди калини

Щасливу вашу осявають путь.

Учень Сивіють і народжуються роки, минають століття. Та вічним є і буде український рушник. Він пройшов крізь віки, і хотілося б щоб і надалі був він ознакою любові і незрадливості, символізував чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею, щоб щедро він стелився близьким і рідним, далеким друзям і просто добрим людям.

Учень І саме «в родині від батька до сина, від матері – доні» передаються і бережуться родинні традиції нашого народу. І поки їх будуть шанувати, передавати з покоління в покоління, буде жити історична пам'ять народу, житиме і сам народ.

А на прощання хочеться сказати:

Шануйте, друзі, рушники,

Квітчайте ними свою хату,

То обереги від біди.

Шануйте ті, що дала мати,

Готуйте дітям — з чистої роси,

Щоб легше їм в житті здолати

Похмурі та скрутні часи.

Шануйте, друзі, рушники!

Хай здоров'я ніколи не зраджує вам!

Будьте завжди такі ж ніжні, рідні й милі,

Щоб вам радість і щастя, й любов

Вишиваним цвіли рушником.

 Здоров'я — від води джерельної, багатства — від землі святої, а ще любові, ласки Божої ми бажаємо всім присутнім у залі сьогодні.