Сценарій історичної години до Дня пам’яті героїв Крут «Квіти у полі, там де Крути…»

Сценарій

історичної години до Дня пам’яті героїв Крут

«Квіти у полі, там де Крути…»

Читець: І знов, у котрий це вже раз,

Зійшлися ми в одній родині,

Щоб пом’януть той славний час,

Коли в офіру Батьківщині

Себе принесли кращі з нас.

Нема любові понад ту,

Що окропила кров’ю Крути,

І ту гарячу кров святу

Повік Вкраїні не забути.

Ведуча: 27 січня ці, майже  не  знайомі  з військовою  справою, юнаки  виїхали на фронт. Разом  з ними  відбуло 250 курсантів  старшинської  школи. 28 січня о 4-й годині ранку  поїзд  зупинився  на станції  Крути, що між Ніжином і Бахмачем. Увесь день готувались  до бою. Старшина Лощенко  пристосував вагон  під  бронепоїзд, і з одним  солдатом , невеликою  гарматою і  кулеметом відважно  пускався  в бік  ворога.

Читець: Їдуть у закутні Крути

Жваві юнацькі сотні;

Шляхом чернігівським чути

Лунко буяють пісні.

В співі бадьорім ожила

Слава борців золота –

Віра, Надія і Сила.

Пісня – присяга свята.

   Настав  холодний  похмурий  ранок  29 січня. Назва  невеликої  станції  Крути, що розташована  на Чернігівщині  уздовж  лінії  Бахмач-Київ, ознаменувала  відлік  нового  духовного  злету нації,  який уже протягом  майже  століття є національним  символом  для десятків  поколінь  борців  за свободу  та незалежність. О 9-й годині  розвідка  донесла,  що більшовики  наступають. Молоді  герої  стали  готуватися  до бою. Юнаки  старшинської  школи  розташувалися  праворуч, а студенти – ліворуч  від  залізничної  колії, за 2 км на схід від станції Крути. Невдовзі  розгорівся  кривавий  бій. Юнаки  мужньо  відбивали  атаки  ворога,  не залишаючи  своїх  позицій. Проти  них  наступали  матроси  Балтійського  флоту – їх було  майже 6 тисяч  старих  вояків, а борців  за  волю України  біля 600.

Читець:Земля дрижала. Схід вогнем горів.

Сурмили сурми. Гримали гармати.

А в їх очах, вогнистих та завзятих,

Палав святий , благословенний гнів.

 

Ішли ,де більшість снігових полів,

Де смерть взялася з вітром танцювати.

Свистали кулі… Рвалися гармати,

І – постаті майнули в вир вогнів.

 

І погоріло… Порохом зайшло…

Могилок триста заросло травою.

А ти, як все усміхнене село,

Сниш сині сни в солодкому спокою.

 

Зоріла золота заграва,

Здригався світ під звуки сурм,

Широко залунала слава,

Що нам воскресла вже держава,

Що Україна встала з тюрм.

 

Нечайно! Що це? Що це чути? -

Це знову наїзд  диких орд!

На досвітках прийшлось збагнути

Питання: Бути чи не бути?!

Без війська, без своїх когорт!

 

І впали всі  і не спинили

Нового наїзду варвар ,-

Та всі лягли, а не спочили,

Добули славу й нам лишили

Безсмертний взір: геройства чар.

 

Чужинне, йди і Україні

Скажи, що звершений наказ.

Хай не сумує! На руїні

Здобудемо нові твердині

І в бій підемо другий раз!

 

Скажи, що шлях покажуть Крути,

Що замість терня ореол,

Що Україні вічно бути,

Про Україну всім почути.

Бо світу це новий престол!

   Бій був запеклий і тривав з раннього  ранку і до пізнього  вечора. Для  багатьох  юнаків це була  перша  в їхньому  житті  ніч, проведена  поза батьківським  домом, і це була  для  них  остання  вже  ніч. Молоді  воїни билися  відчайдушно,  виявляли  зразки  хоробрості  та сили  були  надто нерівні. Побачивши  безперспективність  подальшої  битви, комендант юнацького  куреня  дав  наказ  відступати. Але  цей  наказ  не  був  почутий студентами  і ті  кинулись  вперед  на  ворога, а  юнаки  старшинської  школи  відійшли.

  Студенти  пішли  на смерть, адже  набоїв  у них уже не було, бо їм було видано їх лише по три на особу. Вони  йшли  на  ворога  з  багнетами. І падали , падали  в  нерівному  бою. Коли  зачорніла  ніч, на крутянських  полях  лежали сотні трупів.

Читець: Вихрить земля, встеляє землю снігом,

Скрипить над шляхом сивий осокір.

Згасають зорі. Місяць вовчим слідом

Бере в полях, вітрам наперекір!

У ніч таку ,- її не позабути! –

Коли здригала й студеніла мгла,

Трисотня тихо облягала Крути,

Трисотня в шанцях грізно залягла!..

Над Бахмачем курів кривавий обрій,

Доносивсь гуркіт, віяло димком.

І в цій хвилині, довгій і недобрій,

Здавалось, вічність маяла крилом…

А коли ранок прошкував полями

І стрінувся із сонцем в далині,

Неначе грім, рокочучи в нестямі,

Ударив бій!.. Як у гарячім сні.

 

Земля стогнала, корчилась від болю,

І сніг чорнів від сажі і від ран…

- Вогонь! Вогонь!.. Немов табун по полю,

Хрипить орда – лютує Чінгісхан!..

Та триста куль, як блискавки летіли.

Неначе знов підвівся Святослав

І кидав жаром смертоносні стріли,

І печеніга згубою здолав!..

- Вогонь! Вогонь !..- палав порив залізний,

І курінний Омельченко в бою

Метавсь, як тур, віддавши для Вітчизни,

Своє життя і молодість свою!..

… Зловісна ніч – її не позабути! –

Пливла над  полем, студеніла…

Лягла Трисотня у бою за Крути,

За Україну у снігах лягла!..

     27 здорових  і 8 поранених  студентів  потрапило в полон. Їх по –звірячому мордували, а наступного  дня  розстріляли, заборонивши  селянам  їх  ховати. Перед  розстрілом  юнаки  заспівали « Ще не вмерла Україна».

   Сімох  поранених, переплутавши  зі своїми, більшовики  відправили до Харкова  лікуватися. Так  вони  вціліли  і потім  розповіли  про все, що сталося того  страшного дня.

  Небагато  імен  тих  героїв  зберегла  нам  історія. Це, зокрема, студенти Божко – Божинський, Микола Лизогуб, Попович, Володимир Шульгін, Пинський, Омельченко, гімназисти  Павло Кальченко, Микола Івашкевич, Лепський, Тарнавський, Андрій Сокальський.

  1 березня 1918 року , після звільнення  Києва, організаційний  комітет, який очолював  студент С. Король, розшукав  місце  загибелі  своїх  товаришів. Було закуплено 200 домовин  для  перевезення  тіл  загиблих. Після  тривалих розшуків  були  знайдені  ями, я в яких  лежали  тіла  героїв. Однак , усіх загиблих  знайти  не вдалося.

   19 березня до Києва  приїхав  сумний  поїзд. Родичі, друзі , прийшли розпізнати  тіла. Та пізнати  було важко. Усі тіла були  по-звірячому  понівечені. 10 тіл так і не розпізнали. Вбитих  синів  батьки  поховали  у родинних  гробівцях. Більшість  убитих  було  поховано у  спільній  могилі  на  Аскольдовій  горі.

Читець: На Аскольдовій могилі поховали їх -

Тридцять мучнів українців, славних, молодих…

На Аскольдовій могилі український цвіт! –

По кривавій по дорозі нам іти у світ.

На кого посміла знятись зрадника рука! –

Квітне сонце, грає вітер і Дніпро – ріка…

На кого завзявся Каїн? Боже, покарай! –

Понад все вони любили свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті з славою святих.

На Аскольдовій могилі поховали їх .

   На  похоронній  церемонії  виступив  з промовою  Михайло Сергійович Грушевський. Він, зокрема  сказав: « Стримайте ж Ваші сльози, які  котяться! Ці  юнаки  поклали  свої  голови  за  визволення  Вітчизни, і Вітчизна  збереже про  них  вдячну  пам'ять  на  віки  вічні!».

   Похорон  відбувся  з військовими  почестями, за  державний  кошт. Домовини з тілами  були  вкриті  малиновими  китайками  і  поставлені  на селянські  вози. Похоронна  процесія  пройшла  через  місто.

   День  битви  під Крутами – 29 січня – проголошено  Днем Скорботи  України. Його  відзначали  в Галичині  до 1939 року. 24 січня 2003 року  Президент України  Леонід  Данилович  Кучма  видав  розпорядження « Про шанування пам’яті героїв Крут ».

   Кров  під  Крутами  не була  пролита  марно. З неї, наче з  безсмертя, розцвітають  пелюстки  Волі. Вже 19 січня 1919 року , на роковини  бою  під Крутами, до Аскольдової  могили  прийшли  студенти і  гімназисти. Вони  дали клятву  на вірність  Україні, на  вірність тим  ідеалам, за  які  життя  заплатили герої.

Читець: В часи молитви і творіння

І мертвим,  і живим – уклін.

Не забувай свого коріння.

А головне: вставай з колін!

 

Вставай, не скімли про умови.

Свобода – мрія поколінь.

Не забувай своєї мови,

А головне: вставай з колін!

 

Не бійся, що не знаєш броду,

Що поміж нами вбито клин.

Не забувай свого народу,

А головне: вставай з колін!

 

І будь, мій брате, на сторожі:

Сама біда у дім не йде.

Свободу, куплену за гроші,

Ніхто не бачив і ніде.

 

Вставай, дивися: в до околі

Іде за щастя боротьба.

Не буде матір’ю раба!

І Україна вже ніколи!

   Крути, без  сумніву, були, є і будуть,  завдяки  героїзмові  молодих  студентів, однією з  найгероїчніших  сторінок  нашої  історії. Крути  стали  початком  нової  доби в історії  України.

Читець: Надворі холодна, сувора зима,

І вчора сказали у школі:

« Під брами столиці їх сунеться тьма –

Душителів нашої волі»…

 

Удома дбайливо книжки поскладав:

« Вернусь – буде час для науки…»

І вперше в житті по-військовому взяв

Військову рушницю у руки.

 

У матері сліз не  було на виду:

Дістала вовняну хустину

І ніжно закутала шию худу:

« Щоб не простудивсь, часом , сину»…

 

Як бруками рідного міста ступав

( Тричвертімільйонного міста!)

В загоні ніразу ніхто не спитав:

« Чому нас іде тільки триста?»

 

А там, за Дніпром – рівнина – рівнина…

І снігу ж …та ой, понамітало!

І суне зажерлива , мов сарана,

Ворожа московська навала.

 

Ні шанців , ні пригорбів для прикриття.

А їх же – по двадцять на брата!

Ой, дорого мусіли кожне життя,

Життя українське продати!...

 

Як леви боролись! Завзяття в серцях…

Чому ж їм набоїв забракло?!

« В багнети!»  - і поле Крутянське в снігах

Ворожою кров’ю набрякло.

 

Чорнів – червонів потолочений сніг,

День славу писав Україні:

Боролись, аж поки останнім поліг

Юнак у вовняній хустині…

Насипали високу могилу,

Щоб небо торкалось Хреста.

Під нею посадили калину,

Щоб Україна жила.

 

До неї прийдуть наші діти,

І внуки до неї прийдуть.

І буде наш край молодіти,

Бо тут українці живуть.

 

Нас кривдою мучили роки,

Неправдою вчили з маля.

Тепер же з’єднаємо руки

Віддаймо Вкраїні життя.

 

Хрестом освятімо могили,

Згадаємо тих, що лягли.

Ми винні, що довго терпіли,

Забули, хто кращі сини.

 

Єднаймося нині в турботі,

Про свого народу життя.

Святімо могили в скорботі,

Героїв, що йшли в небуття.

      Бій  під Крутами  належить дійсно  до одних з найтрагічніших  сторінок нашої  історії. Але  трагедія  була  не лише  в тому, що  під Крутами  загинув цілий  Студентський  Курінь, триста студентів – цвіт  української молоді,  цвіт українського  народу. Справа, за  яку  вони  полягли, є справді  священною, тож смерть  на  полі  бою  не  можна  сприймати  лише  як  трагедію. Трагедія полягала  в тому, що  під Крути  пішли  лише 300 і лише молодь. Трагедія  була втому, що  внаслідок  тодішньої  політики  українського  Уряду  українська держава  залишилась  без  своєї  збройної  сили, без армії. Трагедія  була  в тому, що на заклик Уряду, виданий  до українського  народу в останні  хвилини, відгукнулися  лише  студенти, які  виступили  захищати  Україну.

    Минуть роки, століття, та пам'ять  про  юнаків – героїв  не згине повік. Вона світитиме не тільки  українцям, а й усім тим, хто готовий  віддати  життя своє в ім’я  Батьківщини.