Сценарій "На їхню долю випала війна"

Ведучий 1. Дорогі діти, шановні вчителіі. Сьогодні ми зібралися, щоб пригадати одну з трагічних сторінок історії нашого народу, пригадати події, які донедавна були маловідомі. Наша лінійка-реквієм присвячується вшануванню подвигу воїнів, які в далекому Афганістані виконували свій інтернаціональний обов'язок.

Ведучий 2. 15 лютого 1989 року радянські війська були повністю виведені з Афганістану. Тепер цей день відзначається в Україні як День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Ведучий 1. Ніхто не забутий, ніщо не забуто. Та щоб не забути, треба пам'ятати, а щоб пам'ятати, треба знати. Так сталося, що 36 років тому, 25 грудня 1979 року, частини обмеженого контингенту радянських військ ступили на землю багатостраждального Афганістану. Україна тоді входила до складу Радянського Союзу, і тому наші солдати теж стали учасниками воєнних дій.

Ведучий 1. 15 лютого 2016 року виповнюється 27 років як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Не можуть матері забути загиблих та покалічених синів, а дружини та діти — своїх чоловіків і батьків.

Ведучий 2. Що ми знаємо про афганську війну? Можна розказати про ту страшну неоголошену війну, що розтяглася на довгих 10 років, мовою цифр. Будь-яка війна у цифрах — це страшно й моторошно.

Ведучий 1. Для кожного з більш ніж 600 тисяч тих, хто служив в Афгані, вона була і залишається своєю. Для тих, хто не повернувся: 9511 убитих у боях, 2386 померлих від ран. 817 — від хвороб, 1739 — чиї життя забрали аварії і катастрофи.

Ведучий 2. І для живих. Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тисяч. У цій війні загинуло більше 15 тисяч наших солдатів, 35 тисяч було поранено, тисячі потрапили в полон.

Ведучий 1. Що ж це за країна, яка завдала так багато болю? Афганістан — держава, розташована в Південно-Західній Азії. За площею вона майже така, як наша Україна. Але кількість населення утричі менша. Це тому, що Афганістан – це 70 % гірської місцевості з бідною рослинністю, це хребет Гіндукуш з найвищими у світі вершинами. Понад 80 % населення проживають в аулах у злиднях.

3 млн. людей (20 %) ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність належної медичної допомоги, масова неписьменність та висока сме­ртність. Але не тільки це...

Ведучий 2. У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою. Новий режим почав репресії проти духовенства, закривалися й руйнувалися мечеті. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони «маджахетів» («борців за віру»). У країні спалахнула громадянська війна.

Ведучий 1. У грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз зобов'язувався переозброїти афганську армію. Виходячи з цього, керівництво СРСР на чолі з Л.І. Брежнєвим продемонструвало готовність надати прокомуністичному режиму НДПА Бабрака Кармаля реальну воєнну підтримку.

Ведучий 2. 27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися у бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-й —85 –й роки.

Ведучий 1. Нашим солдатам говорили, що вони виконують інтернаціональний обов'язок, тобто захищають братній народ.

Ведучий 2. І вони, сліпо обдурені, «наводили лад» у тій країні «вогнем і мечем».

Ведучий 1. Вони вірили і думали, що продовжують подвиги й славу батьків і дідів, які виконували такі ж обов'язки в Іспанії, Угорщині, Чехії...

Ведучий 2. Афган плював їм кулями в обличчя. Брудна підступна війна... За що, за які ідеали, за чию Батьківщину, в ім'я якої мети загинули десятки тисяч юнаків?

  Старенька мати йде до свого сина,

                          Гранітні плити плачуть під ногами,

                          Стукоче серце в грудях, ниє спина:

                          -Синочку, рідний, йди в обійми мами.

  Тече сльоза і падає на плечі,

  Зі стели очі дивляться хлопчачі.

  Їм тільки жити, жити і творити,

  Вони ж навіки залишаться дитячі.

  Стоїть старенька й плаче. Ні, ридає…

  Перед очима в неї похоронка,

  І бій, що котрий день вже не згасає,

  І  у землі пекуча та воронка.

-         Синочку, рідний, чуєш як курличуть

  У синім небі сумно журавлі?

Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,

 А ти лежиш в холодній цій землі.

-Я чую, мамо, чую, як співають

Мені над Україною пісні.

Ти не журись, я крила розпростаю

І прилечу до тебе уві сні.

Вкраїнським рушником зітру сльозинку

І поцілую в сивеє чоло.

-         О, синку рідний, мій єдиний сину,

Як хороше б мені тоді б було!

                               Стоїть старенька мати на могилі,

                                 І навіть квіти плачуть мовчазні.

                                 Від сина погляд відвести не в силі,

                                 А син довічно житиме у сні.

Ведучий 2. Пам'ять про мертвих вшановують хвилиною мовчання. Ніхто не рахував, скільки років довелося б нам мовчати, коти б так пом'янули кожного вбитого. Помовчимо хоча б хвилину. За всіх. Страшна смерть будь-якої людини.

Ведучий 1. Встаньмо, постіймо хвилину, нехай у нас не заболять ноги, а тільки защемлять серця за тих, кого нема серед нас, хто лежить у землі, хто світить нам із небес, а може, із підбитим крилом ніяк не перелетить Афганської гори.