Сценарій новорічної вистави за твором С.Маршака "Дванадцять місяців"

Дванадцять місяців

(за Самуїлом Маршаком)

 

Дія перша

Картина перша

 

Зимовий ліс. Затишна галявинка. Кілька хвилин на сцені порожньо, немовби мертво. Потім чути шурхіт, хрускіт сухого дерева. Вибігають Білки, грають в сніжки. Бачать Зайця, ховаються за ялинками.

Заєць (плескаючи лапкою об лапку). Холодно, холодно, холодно! Від морозу дух переймає, лапи на бігу до снігу примерзають.

Злазьте, білочки, із дуба,

Нум гуляти в горюдуба,

Сонечко гукать,

Весну закликать!

Білка 1. Гаразд, зайче! Кому першому горіти?

Заєць. Кому припаде. Полічимося.

Білка 2

Косий, косий,

Не ходи босий,

А ходи взутий,

Лапочки закутай.

Білка 1

Коли взуєш чобітки,

Не знайдуть тебе вовки,

Не знайде тебе ведмідь.

Випада — тобі горіть!

Білка 2. Лови, зайче! Не впіймаєш!

 

Побігли. Білки мчать по снігу, заєць за ними

Танок

Тим часом на галявину виходить дівчина — пасербиця. На ній велика подерта хустка, стара кофтина, стоптані черевики, грубі рукавиці. Вона тягне за собою санчата, за поясом у неї невеличка сокира. Дівчина спиняється між двома деревами і дивиться на зайця та білок. Ті не помічають її. По закінченні таночка дівчинка сміється. Заєць та білки озираються на неї і тікають.

На галявину виходить солдат. За поясом в нього велика сокира.

 

Солдат. Здорова була, красуне! А ти чого сюди в такий мороз прийшла?

Пасербиця. Та мачуха наказала хмизу набрати.

Солдат. А мені ялинку треба зрубати, найкращу в лісі. Для самої королеви. Ох, і холодно ж сьогодні!

Танцюють. Наприкінці танцю збирають хмиз

Солдат. Ну, твою справу зроблено. Хмизу на тиждень вистачить. А тепер пора й мені за мою  справу братись.

Пасербиця. От я вам зараз ялиночку одну покажу.

Солдат. Що ж, покажи. Ти, видать, у лісі, як удома.

 

Пасербиця і солдат йдуть. На галяву виходять Січень і Грудень

 

Грудень. Ось, брате, приймай господу. Нібито все в мене гаразд. Снігу нині досить: берізкам до пояса, соснам — до коліна.

Січень. Дякую, брате. Добре попрацював. А тепер час до нашого свята приготуватись — сніг у лісі поновити, віти посріблити.

Грудень. Що ж, почнемо помалесеньку.

Вірнії слуги, —

Сніговії хуги!

Всі дороги заметіть,

В ліс нікого не пустіть!

 

Починається віхола

Зима

На віях тиші мерехтять сніжинки.

Зима крізь вії дивиться на світ.

Шляхи і діти їх — стежинки —

шукають вранці згадку до воріт.

І ліс в снігах, як чаша кришталева,

у срібних жилках скованих джерел.

Стоть у білих каптурах дерева,

понамерзали брови у дерев.

Ховаються від вітру лютих рук,
Стоять дерева втомлені та сонні.
І сніг, як заметілі кращий друг,
Не втримався і сипле із безодні.

 

На галявину повертаються пасербиця і солдат. Вони грузнуть у заметах, затуляють обличчя од вітру. Удвох вони несуть ялинку.

 

Солдат. Бач, віхола яка розгулялася, — прямо кажучи, новорічна! Час вирушати в путь-дорогу! Я вперед, а ти за мною, по моїх слідах. Так тобі легше буде. Ну, поїхали!

 

Пасербиця і солдат ідуть геть. З-за дерев знов з’являються Січень і Грудень.

 

Січень. Пішли? Ну, мабуть, це твої останні гості. Більше в цьому році людей у нас в лісі не буде. Клич братів новорічне вогнище розкладати.

 

Танок 12-ти  місяців

 

Січень. Що ж, брате, всі ми ніби зібрались — увесь рік. Замикай ліс на ніч, щоб ні ходу, ні виходу не було.

Грудень. Гаразд, замкну!

Віхола-метелиця

Хай по лісі стелеться,

Хай курить,

Хай димить,

Замітає землю вмить!

Стань, завісо вітряна,

Перед лісом, як стіна!

 

Танок Віхоли.Наприкінці Місяці йдуть зі сцени

Сипле, сипле, сипле сніг.
З неба сірої безодні
Міріадами летять
Ті метелики холодні.

Одностайні, мов жура,
Зимні, мов лихая доля,
Присипають все життя,
Всю красу лугів і поля.

Вже неминуче буде сніг
З хвилини на хвилину...
Завіє сніг і ваш поріг,
І в полі бадилину.

До айстр останніх припаде
Губами сніговими
І тихо їм щось доведе,
І забіліє з ними...

Під самим садом обрій ліг
На сіру павутину...
Вже неминуче буде сніг
З хвилини на хвилину...

 

Пісня про сніг або зиму

Зміна декорацій

 

 

 

Картина друга

 

Палац. Класна кімната королеви. На оксамитовій подушці сидить і пише довгим золотим пером королева. Перед нею професор арифметики і краснопису, подібний до старовинного астролога. Він у мантії, у докторському химерному ковпаку з китицею.

 

Королева. Терпіти не можу писати! Усі пальці в чорнилі.

Професор. Ви маєте рацію, ваша величносте. Це дуже неприємна справа. Проте наважуюсь попрохати вас накреслити власною вашої величності рукою ще чотири рядки.

Травка зеленіє,

Сонечко блищить.

Ластівка з весною

Вже до нас летить.

Королева. Я напишу тільки: «Травка зеленіє». (Пише.) Травка зе-не-лі-є…

Професор. Ваше величносте, ви зробили помилку, написали не подумавши!

Королева. Не можу ж я писати й думати водночас!

Професор. І не треба. Спочатку треба подумати, а потім писати!

Королева. Якби я вас слухалась, я б тільки й робила, що думала, думала і нарешті, напевно, збожеволіла б. Але, на щастя, я вас не слухаюсь... Ну, що там у вас далі?

Професор. А далі у нас урок танців.

 

Танок Королеви і Професора

 

Королева. А тепер розкажіть мені щось цікаве. Щось новорічне. Адже ж завтра Новий рік.

Професор. Рік, ваша величносте, складається із дванадцяти місяців. Місяці йдуть один за одним. Тільки скінчиться один місяць, зразу ж починається другий.

Королева. А якби я схотіла, щоб зараз настав квітень?

Професор. Це неможливо, ваша величносте!

Королева. А якщо я видам такий закон?

Професор (безпорадно розводить руками). Боюсь, що й це не допоможе... Але навряд чи вашій величності будуть потрібні такі зміни в календарі. Адже кожен місяць приносить нам свої подарунки і розваги. Грудень, січень і лютий — санки та ковзани, новорічну ялинку, в березні починає танути сніг, у квітні з-під снігу визирають перші підсніжники...

Королева. От я й хочу, щоб уже був квітень, я дуже люблю підсніжники! Я їх ніколи не бачила. Завтра новорічний прийом, і я хочу, щоб у мене на столі були ці... як ви їх назвали... підсніжники.

Професор. Ваша величносте, але закон природи...

Королева (перебиваючи його). Я видам новий закон природи!.. Сідайте за мою парту і пишіть! Тепер я вам буду диктувати. (Замислюється.) Ну! «Травка зеленіє, сонечко блищить, а в наших королівських лісах розцвітають весняні квіти. (Замислюється.) Тому наймилостивіше наказуємо приставити до Нового року в палац повний кошик підсніжників. Того, хто виконає нашу височайшу волю, ми нагородимо по-королівському...» Що б таке пообіцяти? Пишіть: «Ми дамо йому стільки золота, скільки вміститься в його кошику, подаруємо шубу на сивій лисиці й дозволимо взяти участь у нашім новорічнім королівськім виїзді». Ну, написали?.. Як ви повільно пишете! Тепер дайте мені перо, я напишу своє високе ім’я. Ставте печатку! І подбайте, щоб усі в місті знали мій наказ.

Королева й Професор йдуть. Урочисті звуки сурем.

Танок глашатаїв

Глашатай 1

Під свято новорічне

ми видали наказ:

підсніжники у січні

розквітнуть в лісі враз!

Глашатай 2

У лісі квітнуть квіти,

новий стрічають рік!

Хто скаже, що не квітнуть, -

той справжній бунтівник!

Всі разом

Травка зеленіє,

Сонечко блищить,

Ластівка з весною

Вже до нас летить!

У лісі квітнуть квіти,

стрічають рік новий.

Підсніжників багато

у хащі лісовій!

Глашатай 1

А тому наймилостивіше наказуємо приставити на Новий рік до палацу повний кошик підсніжників!

Глашатай 2

Того, хто виконає нашу височайшу волю, ми нагородимо по-королівському!

Глашатай 3

Морозу вже не буде,

і сніг розтане вмить!

До лісу, добрі люди,

За пролісками йдіть!

Глашатай 4

Як пролісків хороших

ви нам принесете...

Червінців повен кошик

одержите за те!

Картина третя

 

Маленький будиночок на околиці міста. Жарко топиться піч. За вікнами метелиця. Сутінки. Мачуха викачує тісто. Дочка сидить перед вогнем. Вона перебирає кошики. Спочатку бере маленький, потім більший, потім найбільший.

 

Дочка. Ну, цього кошика я й візьму! (Зітхаючи.) Одна біда — підсніжників не знайти. От надіну я свою кожушинку та й спробую пошукати.

Мати. Що ти, донечко! Та я ж тебе й за поріг не випущу. Глянь у віконце, яка завірюха розгулялась.

Дочка (хапає найбільший кошик). Ні, піду.

Мати. Замерзнеш у лісі!

Дочка. Ну самі до лісу йдіть, наберіть підсніжників, а я їх до палацу віднесу.

Мати. Чи ж тобі, донечко, рідної матері не шкода? В таку негоду хазяїн собаки на вулицю не вижене, а вона матір жене.

Дочка. Еге ж, вас виженеш! Ви й кроку, для дочки не ступите. Отак і просидиш через вас у свято в кухні біля печі. А інші з королевою в срібних санках кататимуться, золото лопатою загрібатимуть... (Плаче.)

Коли не хочете самі йти й мене не пускаєте, то нехай сестра піде. Прийде з лісу, а ви її знов пошліть.

Мати. Та й справді! Чого б не послати? Ліс недалечко, збігати недовго. Набере вона квіточок, ми з тобою їх до палацу віднесем. А замерзне... То, значить, така вже її доля.

 

Входить пасербиця. Хустка на ній вся засипана снігом. Вона знімає її із себе, струшує, потім підходить до печі й гріє руки.

 

Пасербиця. Мете, що ні землі, ні неба не видно. Ледь добралася. Такої віхоли за цілий рік не було. Та й не буде.

Дочка. Ну що, зогрілася? Треба тобі ще декуди збігати. До лісу.

Пасербиця. Чого? Я хмизу багато привезла, на тиждень вистачить.

Дочка. Та не по хмиз, а по підсніжники!

Пасербиця (сміючись). Хіба що по проліски! А я зразу й не добрала, що ти жартуєш.

Дочка. А я й не жартую. Ти хіба про наказ не чула? Тому, хто сьогодні підсніжників набере, королева цілий кошик золота дасть!

Пасербиця. Та які ж зараз проліски? Адже ж зима...

Мати. Навесні за проліски не золотом платять, а міддю.

Дочка. Та що там балакати! Іди та без підсніжників не повертайся!

Пасербиця. Ні, не піду! Що хочете робіть – не піду!

Дочка. Ну, тоді я піду (піднімається).

Мати (ловить її за поли). Ти куди? Сідай на місце, дурненька! (До пасербиці.) А ти хустину на голову, кошик у руки й іди! Гляди мені: якщо довідаюсь, що ти у сусідів просиділа, в хату не пущу — замерзай надворі!

 

Пасербиця закутується хустиною, бере кошик і виходить.

 

Дочка. Ну, вважайте кошик золота у нас у руках! Я уже уявляю, як ми танцюємо на балу!

 

Танцюють

 

Мати. Накривай стіл, донечко! Вечеряти пора.

 

Дія друга

Картина перша

 

Ліс. Іде лапатий сніг. Густі сутінки. Пасербиця пробирається крізь високі замети. Кутається в подерту хустину. Дме на закляклі руки. У лісі стає все темніше.

 

Пасербиця (спотикається, заплутується в чагарях). Не піду далі. Усе одно, де замерзати. (Сідає на повалене дерево.) Темно як! І не знаю, куди зайшла. Агов! Рятуйте! Ніхто не відгукується. А що це там світиться вдалині? Невже вогнище?

 

Раптом перед дівчинкою відкривається галявина, посеред якої жарко палає багаття. Навколо багаття сидять 12 місяців. Дівчина спиняється між ялин і, не наважуючись вийти на галявину, прислухається до того, що говорять брати.

Усі

Гори, гори ясно,

Щоби не погасло!

Гори, гори ясно,

Щоби не погасло!

Січень (кидає у вогонь оберемок хмизу).

Гори, гори ясно, -

Літо буде красне,

А зима тепліша,

А весна миліша.

Червень

Гори, гори ясно, -

Ягід буде рясно!

Де сніги біліші, -

Буде ще рясніше!

Травень

Квіти скрізь яснітимуть,

Бджоли мед носитимуть.

Липень

На полях пшениця

Буде колоситься.

Усі

Гори, гори ясно,

Щоби не погасло!

 

Дівчина поволі виходить з-за дерев. Дванадцять братів, замовкнувши, повертаються до неї.

 

Пасербиця (вклонившись). Добривечір.

Січень. І тобі вечір добрий.

Пасербиця. Дозвольте мені біля вогнища погрітися.

Лютий (хитаючи головою). Не бувало ще такого зроду, щоб хтось, крім нас, коло цього вогнища сидів.

Квітень. Та коли прийшов хтось до нашого вогника, то нехай гріється.

Січень. Ану, підходь, красуне, підходь, та гляди, щоб не опектися.

Пасербиця. Спасибі! (Підходить до вогню і гріє руки.) Який же вогонь у вас жаркий! Аж серцю гаряче стало. Відігрілася я. Спасибі вам!

Січень. А що це в тебе в руках, дівчино? Кошик, чи що? По шишки ти прийшла під самісінький Новий рік, та ще в таку метелицю?

Лютий. Лісові теж відпочити треба — не все ж його оббирати!

Пасербиця. Не своєю волею я прийшла, і не по шишки.

Серпень (посміхається). То, може, по гриби?

Пасербиця. Не по гриби. Прислала мене мачуха збирати підсніжники.

Березень (сміючись і штовхаючи під бік Квітня-місяця).Чуєш, братику? Підсніжники збирати! Значить, твоя гостя, приймай!

 

Усі сміються.

 

Пасербиця. Я і сама по сміялася б, та не до сміху мені. Наказала мені мачуха без підсніжніків додому не вертатись.

Лютий. Навіщо їй серед зими підсніжники знадобилися?

Пасербиця. Не квіти їй потрібні, а золото. Обіцяла наша королева цілий кошик золота тому, хто принесе кошик підсніжників. От мене й послали до лісу.

Січень. Кепська твоя справа, голубонько. Не час тепер для підсніжників, треба Квітня-місяця чекати.

Пасербиця. Я й сама те знаю. Та дітися мені нікуди. Ну, спасибі вам за тепло та за ласку. (Бере свій кошик, і поволі йде до дерев.)

Квітень. Зажди, дівчино, не поспішай! (Підходить до Січня і кланяється йому.) Братику Січню, поступися мені на годину своїм місцем.

Січень. Я поступився б, та не бувати Квітню раніше Березня місяця.

Березень. Ну, за мною діло не стане. Що ти скажеш, братику Лютий?

Лютий. Та вже добре, і я поступлюся, сперечатись не буду.

Січень. Будь по-вашому! (Вдаряє об землю льодовою патерицею.)

Не тріщіть ви, морози,

У дрімучім бору,

На сосні, верболозах

Не гризіть ви кору!

Годі вам пташенят

Заморожувать,

У барлогах звірят

Вихолоджувать!

У лісі стає тихо. Метелиця вщухає.

Ну, тепер твоя черга, братику Лютий! (Передає свою патерицю Лютому.)

Лютий (вдаряє патерицею об землю).

Вітри, бурі, урагани,

Дмухайте щосили.

Хуги, віхоли, бурани,

Розгуляйтесь сміло!

Ви женіть над нашим краєм

Хмар пухнастих зграю!

Хай над полем та над гаєм

Віхола гуляє!

У вітах гуде вітер. Галявиною кружить віхола, підіймає снігові вихори.

Тепер твоя черга, братику Березню!

Березень бере патерицю, і вона перетворюється у гілку, вкриту бруньками.

Березень.

Сніг тепер уже поблід,

Потемнішав в полі.

На озерах тріснув лід,

Ніби розкололи.

Линуть хмарки навпростець,

Веселіше в лісі.

Зацвірінькав горобець

У селі на стрісі.

Весна кружляє. Збирають з дерев сніг.

Ну, тепер ти бери патерицю, братику Квітню!

Квітень.

Розбігайтеся, струмки,

Дзюркотіть по полю.

Виповзайте, комашки,

Із щілин на волю!

Темний лісе, пробудись,

Слухай пісню Квітня!

Розцвітайте всюди й скрізь

Підсніжники привітні!

Танок Весни. У лісі й на галяві все змінюється. Прибирають останній сніг. На горбочках під деревами розкидують білі квіти. Пасербиця стоїть, занімівши від подиву.

 

Пісня «Проліски»

 

Квітень. Чого ж ти стоїш? Поспішай. Нам з тобою тільки одну годинку брати мої подарували.

Пасербиця. Та як же все це сталося? Невже ж заради мене весна серед зими настала? Очам своїм повірити не смію!

Квітень. Вір не вір, а біжи швидше підсніжники збирати! Бо зима повернеться, а в тебе ще кошик порожній.

Пасербиця. Біжу, біжу! (Зникає між дерев.)

Січень (напівголосно). Я її одразу впізнав, як тільки побачив. І хусточка на ній та сама дірява, й чобітки поганенькі.

Лютий

Ми, зимові місяці, її добре знаємо. Чи то біля ополонки її зустрінеш з відрами, чи то в лісі з оберемком хмизу, і завжди вона весела, привітна, іде собі — співає.

Червень. Та й ми, літні місяці, її знаємо не менше. Ще й сонце не встане, а вона вже коло грядки — поле, підв’язує, гусінь оббирає.

Липень. У ліс прийде — гілки даремно не зламає. Стиглу ягоду бере, а зелену на кущі залишає!

Листопад. А я її не раз дощем поливав. Жаль бере, та нічого не  зробиш!

Лютий. Ох, і від мене вона мало добра бачила! Я її вітром проймав, холодом морозив. Знає вона Лютий-місяць, та і Лютий її знає.

Серпень. Такій, як вона, не шкода серед зими весну на годинку подарувати.

Квітень. Чого ж тільки на годинку? Я б з нею цілий вік не розлучався!

Вересень. Так, хороша дівчина. Кращої хазяйки ніде не знайдеш.

Квітень. Ну, якщо вона усім вам до вподоби, так подарую я їй свою весільну каблучку!

 

З-за дерев виходить пасербиця. В руках у неї повен кошик підсніжників.

 

Грудень. Вже повен кошик зібрала? Моторні в тебе руки.

Пасербиця. Та їх там сила-силенна! Ніколи я стільки підсніжників не бачила. Та все такі великі. Спасибі вам, господарі, за ласку. Якби не ви, не бачити б мені більш ні сонечка, ані підсніжників! (Уклоняється Січневі)

Січень. Не мені вклоняйся, а братові моєму меншому, Квітневі-місяцю. Він за тебе просив, він і квіти для тебе з-під снігу вивів.

Пасербиця (обертається до Квітня-місяця). Спасибі тобі, Квітню-місяцю! Завжди я тобі раділа, а тепер — як у вічі побачила, повік не забуду.

Квітень. А щоб і справді не забула, дам тобі каблучка на спогад. Дивись на неї та згадуй мене. Якщо трапиться з тобою лихо, кинь її і прокажи:

Ти котись, каблучко,

На весняну лучку,

У літнії сіни,

В хатинку осінню,

По зимовому вбранню

До новорічного вогню!

Ми й прийдемо тобі на допомогу.

Листопад. Всі дванадцятеро прийдемо, як один, — з грозою, з віхолою, з весняною втіхою!

 

Танок Квітня і пасербиці

 

Квітень. Ну, прощавай, та каблучку мою бережи. Загубиш її — мене загубиш.

Пасербиця. Не загублю. Я з цією каблучкою нізащо не розлучусь. Вона мені над усе на світі дорожча буде.

Січень. А тепер послухай, що ми скажемо! Довелось тобі нині, в останню ніч старого року, зустрітися з усіма дванадцятьма місяцями разом.

Вересень. Ти до нас найкоротшою стежкою прийшла, а інші йдуть довгою дорогою — день за днем, година за годиною, хвилина за хвилиною.

Листопад. Так воно й годиться. Ти цієї короткої стежки нікому не відкривай, нікому не показуй.

Липень. І про те, хто тобі підсніжники дав, не кажи. Адже й нам це не личить — порядок порушувати.

Травень. Дружбою з нами не хвались!

Пасербиця. Помру, а нікому нічого не скажу!

Січень. Ото ж то. Та час тобі додому, поки я метелицю не випустив.

Пасербиця. Прощавайте, брати-місяці!

Усі місяці. Прощавай, сестрице!

 

Пасербиця біжить геть.

 

Картина друга

 

Мачушин будинок. Мачуха й дочка прибираються. На лаві стоїть кошик із підсніжниками.

 

Дочка. Треба було дати їй великий кошик. А ви пошкодували. Скільки ж золота в цей кошик вміститься? Жменька, друга — та й годі!

Мати. Та хто ж її знав, що вона жива повернеться, та ще й з підсніжниками?! І де вона їх розшукала, ніяк не стямлюся. Прийшла вона сама не своя, ніби не з лісу, а з гулянки: весела, очі блищать. Кошик на стіл, і до ліжка. Я тільки глянула — що в тому кошику, а вона вже спить, та так міцно. Уже й день надворі.

Дочка. От я її зараз розбуджу. А ви візьміть поки що підсніжники та перекладіть у новий великий кошик.

Мати. Та кошик же той не повний буде!

Дочка. А ви квіти просторіше та вільніше покладіть, от він і буде повний. (Йде.)

Мати. Розумна в мене дочка! В мене вдалася! (Бере кошик.) Як би це їх так покласти, щоб кошик повний був? Землиці хіба підсипати? (Бере горщики з-під квітів, висипає з них землю у кошик, потім укладає підсніжники.) Отак буде краще!

 

Дочка вибігає навшпиньках з-за завіси.

 

Дочка (неголосно). Ось подивіться. Зайшла я до неї, почала її будити, а вона й не чує. Схопила я її за руку, а на пальці в неї каблучка блищить. Я потихесеньку каблучку стягла.

Мати. Он воно як! Не сама вона, значить, в лісі підсніжники збирала. Хтось їй допомагав. Оце тобі й сирітка. Покажи-но каблучку, донечко. Так і блищить, так і грає. Зроду такої не бачила. Ану, одягни на пальчик.

 

Дочка (намагається надіти каблучку). Не лізе!

 

З-за завіси виходить пасербиця.

 

Мати (тихо). У кишеню, у кишеню сховай!

 

Дочка ховає каблучку в кишеню. Пасербиця, вдивляючись собі під ноги, іде повільно до лави, заглядає під неї. Підходить до кошика з пролісками, риється у квітах.

 

Мати. Що ти шукаєш?

Пасербиця (через силу). Каблучка в мене пропала.

Дочка. Каблучка? Та в тебе ж її ніколи не було!

Пасербиця. Я її вчора в лісі знайшла.

Мати. Ач, яка щаслива! І проліски знайшла, і каблучку. Отож і пошукай тепер. А нам з дочкою пора до палацу іти. Одягнись тепліше, донечко. Мороз немалий надворі. (Одягаються, прикрашаються )

Пасербиця. Навіщо вам моя каблучка? Віддайте її мені!

Мати. Мабуть, каблучка та не знайдена, а дарована. Пам’ять дорога!

Дочка. А скажи-но, хто її тобі подарував?

Пасербиця. Ніхто не дарував. Знайшла.

Мати. Що легко знайдене — те й загубити не шкода. Не зароблене ж! Бери кошик, донечко! У палаці, мабуть, ніяк не дочекаються! (Виходять.)

Пасербиця. (Сідає перед піччю, дивиться у вогонь.) От наче й не було нічого. Наче приснилося все. Ні квітів, ні каблучки. Тільки хмиз і зостався з усього, що я з лісу принесла. (Кидає у вогонь хмиз.) Яскраво горить, весело! Ніби я знов у лісі, серед братів місяців... Прощай, моє новорічне щастя! Прощайте, брати місяці!.. Прощай, Квітню!

Дія третя

Картина перша

 

Зал королівського палацу. Стоять, чекаючи на королеву, багато розкішно вдягнених гостей. Серед них — посол Західного королівства і посол Східного королівства. Музики грають туш. Із дверей виходить королева.

 

Гофмейстерина. З Новим роком, ваша величносте! З новим щастям!

Королева. Щастя в мене завжди нове, а Новий рік ще не настав.

Гофмейстерина. А тим часом, ваша величносте, сьогодні перше січня!

Королева. Ви помилилися. (До професора.) Скільки днів у грудні?

Професор. Рівно тридцять один, ваша величносте!

Королева. Значить, сьогодні тридцять друге грудня.

Гофмейстерина. Це новорічний жарт її величності!

 

Усі сміються

 

Королева. Ні, я зовсім не жартую. (Усі перестають сміятись.) Завтра буде тридцять третє грудня, післязавтра – тридцять четверте…Грудень не скінчиться доти, поки мені не принесуть кошик підсніжників.

Гофмейстерина. Дозвольте представити вашій величності прибулих до нас надзвичайних послів дружніх держав — послів Західного королівства.

 

Танок послів Західного королівства

 

Західний посол 1. Ваша величносте, король моєї країни доручив мені принести вам новорічні вітання.

Західний посол 2

Бажаємо вам щастя і тепла,

Добра в душі і затишку в оселі,

Щоб тільки світла музика текла,

І щоб свята були завжди веселі!

Західний посол 3

Хай здійснює бажання рік новий,

Хай королівство ваше процвітає.

З чудовим святом радості і мрій

Ми щиро і сердечно вас вітаєм!

Королева. Привітайте його величність, якщо в нього вже настав Новий рік. У мене, як бачите, цього року Новий рік запізнився.

Гофмейстерина. Ваша величносте, до нас ще гості — посли Східного королівства.

 

Танок послів Східного королівства

 

Східний посол 1 (уклоняється королеві). Мій повелитель наказав мені вітати вашу величність з...

Східний посол 2

Із квітучим здоров’ям і…

Східний посол 3

І великою мудрістю, зовсім незвичною в такому ніжному віці!

 

Гофмейстерина виходить і через хвильку заходить.

Гофмейстерина. Ваша величносте, за вашим наказом до палацу прибули підсніжникики! Їх принесли дві особи без титулів і звань!

 

Входять мачуха й дочка з кошиком в руках.

 

Королева (підводиться). Сюди, сюди! (Підбігає до кошика і зриває з нього скатертину.) Так оце і є підсніжники?

Мати. Свіженькі, лісові, просто з-під заметів! Самі рвали!

Королева. Оце так квіти! Тепер уже можна і розпочати свято!

 

Пісня «Карнавал»

 

Королева. Хай сьогодні всі прикрасять себе пролісками! (роздає всім гостям проліски).

Ну, що, всі отримали квіти? Значить, Новий рік настав і в моєму королівстві. Можете мене привітати!

Гофмейстерина. З Новим роком, ваша величносте! З новим щастям!

Королева. З Новим роком! Засвітіть ялинку! Я хочу танцювати!

 

Танок

 

Королева. Вітаю всіх з першим квітня!

Гофмейстерина. Чому — з першим квітня?

Королева. А тому, що розцвіли проліски!.. Ну, танцюйте, танцюйте!

 

Танок

 

Королева. Мені набридло танцювати!

Мати. Ваша величносте, дозвольте й нам привітати вас з Новим роком!

Королева. А, ви ще тут?

Мати. Тут поки що. Так і стоїмо зі своїм порожнім кошиком.

Королева. Ах, так! Звеліть насипати в їхній кошик золота!  (самовдоволено поглядаючи на всіх). Отже, квітень ще не настав, а проліски вже розквітли.

Західний посол. Це й справді, ваша величносте, надзвичайний і дивовижний випадок. Було б дуже цікаво дізнатися — де та як знайшли ці жінки в найсуворішу пору року такі ніжні весняні квіти.

Королева (до мачухи й дочки). Розповідайте, де ви знайшли квіти.

Мати (дочці). Кажи ти.

Дочка. Самі кажіть.

Мати (виступає наперед, відкашлюється і кланяється). Розповісти, ваша величносте, неважко. Важче було проліски в лісі відшукати. Ото як почули ми королівський наказ, то й подумали: замерзнемо, а волю її величності виконаємо! Узяли по вінику та по лопаті й пішли в ліс. Віниками перед собою стежку розмітаємо, лопатами замети розгрібаємо. А в лісі ж темно, а холодно! Ідемо ми, йдемо – кінця краю лісові не видко.

Дочка. Та й дісталися ми до цього місця. І таке чудове місце. Кучугури вищі від дерев, а посередині озеро — кругле, як тарілочка. Вода в ньому не мерзне, по воді білі качечки плавають, а по берегах квітів –  сила-силенна...

 

Гофмейтерина вносить кошик золота і ставить його поруч з мачухою та дочкою.

 

Мати (поглядаючи на золото). Ніби килимом уся земля встелена!

Гофмейстерина. О, це, мабуть, чудово! Квіти, пташки!

А гриби там теж ростуть?

Дочка. І гриби. А ще ягоди –  полуниці, чорниці, голубиці, ожина, малина, горобина...

Королева. Зараз же ідіть до лісу і принесіть мені звідти полуниць, горіхів і слив! Ні!  Стійте! (Плеще в долоні.) Звеліть запрягати коней. Ми їдемо в ліс, до цього круглого озера, і збиратимемо на снігу полуниці! Їдьмо! Їдьмо! А цих жінок ми посадимо в сани. Вони показуватимуть дорогу.

Гофмейстерина. Так я і знала... (До королеви.) Яка чудова розвага!

Дочка. Ой! Пропали ми!..

Мати (тихо). Мовчи!.. Ваша величносте!.. Ваша величносте! Та озера ж . цього нема! Ще при нас його кригою затягло. І снігом замело!

Гофмейстерина. А качечки?

Мати. Полетіли!

Східний посол. А полуниці, сливи?

Мати. Усе чисто снігом замело!

Королева. Я бачу, ви глузуєте з мене!

Гофмейстерина. Цих обманщиць, ваша величносте, треба закувати та посадити до в’язниці. Я одразу здогадалась, що ці шахрайки обдурюють нас.

Королева. Отож. (Мачусі й дочці.) Ану, розказуйте. Та тільки правду!

 

Мачуха й дочка падають навколішки.

 

Мати (плачучи). Ми й самі не знаємо, ваша величносте!..

Дочка. Нічого не знаємо! Не ми рвали!

Мати. Це все пасербиця моя, ваша величносте. Це вона, негідниця, до лісу ходила. Вона й підсніжники принесла...

Королева. А дорогу в ліс, до підсніжників, вона показати може?

Мати. Та вже ж, мабуть, може. Коли вперше дорогу знайшла, то й удруге знайде.

Королева. Не будемо зволікати! Пошліть за нею солдат! Доженете нас у лісі!

А нам всім принесіть по кошику. Для підсніжників! В дорогу!

 

Дія четверта

Картина перша

 

Ліс. Високі замети. Деякий час на сцені цілковита тиша. Чути кроки, голоси. Солдати швидко розчищають доріжку. По доріжці йде королева, за нею гофмейстерина, посли та інші гості, перед ними – мачуха, дочка та пасербиця.

Королева. Ну нарешті! Подивіться, а он і озеро!

Мати (озираючись по сторонах, про себе). Ти ба, озеро! Адже ось

брешеш, брешеш, та ненароком і правду збрешеш! (Королеве.) Ваша величність, ось моя пасербиця. Познайомтеся!

Королева. (Оглядає пасербицю.) А ти, виявляється, красива. Принесіть цій дівчині шубу! ..

Дочка. Спасибі.

Королева. Почекай дякувати! Я тобі ще кошик золота дам, дванадцять оксамитових суконь, черевички на срібних підборах, браслета на кожну руку і по алмазній каблучці на кожен палець! Хочеш?

Пасербиця. Спасибі. Тільки мені нічого цього не треба.

Королева. Зовсім-зовсім нічого?

Пасербиця. Ні, одна каблучка мені потрібна. Її мачуха з дочкою  взяли і віддавати не хочуть.

Королева (Мачусіі і Доньці). А ну, дайте мені сюди цю каблучку! Швидше!

 

Донька, глянувши на Королеву, виймає з кишені каблучку, віддає королеві.

 

Пасербиця. Моя! Іншої такої  на всьому світі немає.

Мати. Донечко, навіщо ж ти чужу каблучку сховала?

Донька. Та ви ж самі сказали - в кишеню поклади, коли на палець не лізе!

 

Всі сміються.

 

Королева. Красива каблучка!  Звідки вона у тебе?

Пасербиця. Мені її дали.

Королева. А хто дав?

Пасербиця. Не скажу.

Королева. Так і бути, бери свою каблучку!Та пам'ятай: я даю тобі її за те, що ти покажеш мені місце, де вчора збирала підсніжники. Та швидше!

Пасербиця. Тоді не треба! ..

Королева. Що? Не треба тобі каблучка? Ну, так ти ніколи її більше не побачиш! Я її у воду кину, в ополонку! Шкода? Мені й самій, може бути, шкода, та нічого не поробиш. Говори швидше, де підсніжники. Раз ... два ... три!

Пасербиця (плаче). Каблучка моя!

Королева. Думаєш, я і справді кинула? Ні, ось вона ще тут, у мене на долоні. Скажи тільки одне слово - і вона буде у тебе. Ну? Довго ти ще будешь пручатися? Зніміть з неї шубку!

 

З падчерки знімають шубку. Королева в гніві ходить взад і вперед. Придворні проводжають її очима. Коли Королева відвертається, Солдат накидає на плечі падчерки свій плащ.

 

Королева (озирнувшись). Це що значить? Та як же ти насмілився?

Солдат. А мені, ваша величність, жарко стало.

Королева. Дивись, як би тобі ще жаркіше не стало! (Зриває з падчерки

плащ і топче його ногами.) Ну що, будеш пручатися, зла дівчисько? Будеш?

Будеш?

Професор. Ваша величність! Це недостойний вчинок! Веліть віддати цій дівчині шубку, яку ви їй  подарували, і каблучку, якою вона, мабуть, дуже дорожить, а самі поїдемо додому.

Королева. Ні-ні-ні! В останній раз запитую: покажеш дорогу до підсніжників?

Пасербиця. Ні!

Королева. Прощайся зі своєю каблучкою та з життям заодно. Хапайте її! ..

(З розмаху кидає колечко в воду.)

Пасербиця (рвонувшись вперед)

Ти котись, каблучко,

На весняну лучку,

У літнії сіни,

В хатинку осінню,

По зимовому вбранню

До новорічного вогню!

 

Піднімається вітер, заметіль. Разом з Віхолою проносяться зимові місяці. Кружляючи, вони на бігу захоплюють за собою падчерку. Вона зникає. Всі кружляють.

Голоси:

Королева. Тримайте мене!

Мати. Доню! Де ти?

Дочка. Пропали ми! ..

Гофмейтерина. Допоможіть!

Посли.  Додому!

Заметіль вщухає. Стає світло, сонячно. Цвірінькають птахи. Усі піднімають голови і з подивом дивляться навколо.

 

Танок Весни

Весна

Ось іде весна ланами,
Перелогами, лісами.
Де не ступить — з-під землі
Лізуть паростки малі.

Як опустить вниз правицю —
Зеленіє скрізь травиця.
Як лівицю підведе —
Всюди листя молоде.

На берізку гляне зблизька —
У сережках вся берізка,
До верби підійде — ба! —
В білих котиках верба.

А як здійме руку вгору
До блакитного простору —
З кожним помахом руки
Линуть з вирію пташки.

Розквітають в луках квіти,
Зеленіють в лісі віти.
Все зелене, молоде…
За весною літо йде!

 

Королева. Весна настала!

Професор. Не може бути!

 

Пісня

Під час пісні дівчата розкидають підсніжники

 

Королева. Дивіться:підсніжники! Все вийшло по-моєму! Подивіться, скільки їх. (Кидається збирати квіти.) Всі збирайте підсніжники!

Східний посол 1. Але я їх більше не бачу ...

Східний посол 2. Справді, де ж вони?

Західний посол 1. Зникли!

Західний посол 2. Зате з’вилися ягоди!

Дочка. Ваша величність, будьте ласкаві подивитися - суниця, чорниця, лохина, малина - все, як ми вам розповідали!

Королева. Ой, як спекотно!

Гофмейстерина. Дихати не можу! .. Жарко! ..

Роздягаються, кладуть верхній одяг на підлогу

 

Танок літа

 

 

Літо

Замайоріло літо пишно і яскраво: 
Стрункі майори в різнокольорових сорочках 
Стоять між інших квітів гордо й величаво, 
А неба полотно в хмаринках, ніби в латочках. 
Тепло розхлюпує липневий ранок щедро, 
В повітрі запах липи ніжний й крапельку хмільний. 
А ще — неначе в ступочці мигдаль розтерто, 
То запах абрикос, як мед, солодкий і терпкий. 

 

 

Спинилось літо на порозі 
І дише полум’ям на все, 
І грому гордого погрози 
Повітря стомлене несе. 

 

Літо квітами сміється, 
Пісню радості співає. 
 

Теплим дощиком проллється 
І веселкою заграє. 
 

Пригостить у лісі, в полі 
Ягідьми та ще грибками. 
 

Вітерцем війне на волі, 
Мов погратись хоче з нами. 
 

То в покоси раптом ляже, 
То росу розсипле рясно. 
Дивину якусь покаже... 
Літом завжди так прекрасно! 

 

Пісня

 

Королева. Що це - літо?

Професор. Не може бути!

Західний Посол. Спекотно, як у пустелі.

Східний Посол. Ні, у нас прохолодніше!

 

Всі обмахуються хустками, в знемозі сідають на землю.

 

Гофмейстерина. Здається, у мене починається сонячний удар. Води, води!

 

Удар грому. Злива. Настає миттєва осінь. Всі намагаються сховатися під ялинками

 

Східний посол 1. Дощ!

Східний посол 2. Який же це дощ? .. Це злива!

Солдат (подаючи фляжку з водою). Ось вода для пані!

Гофмейстерина. Не треба, я і так вся вимокла!

Західний посол. Невже настала осінь?

 

Танок осені

Осінь

Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.
В далечінь холодну без жалю за літом
синьоока осінь їде навмання.
В'яне все навколо, де пройдуть копита,
золоті копита чорного коня.
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні й розкида кругом.
Скрізь якась покора в тишині розлита,
і берізка гола мерзне за вікном.

 

Пісня

 

Західний посол. Осінь! Не може бути!

Східний посол 1. Вітер піднімається! Треба тікати!

Східний посол 2. І справді – тікаємо!

Тікають

Королева. Стійте! Я накажу вас всіх стратити!

Західний Посол (на бігу). Даруйте, ваша величність, але нас може стратити тільки мій король!

Східний Посол. А нас - султан!

 

На сцені тільки Королева, Професор, Мачуха з Дочкою і Солдат.

Віхола

 

Королева. Дивіться - сніг! .. Знову зима ...

Професор. Ось це нормально. Адже тепер січень місяць.

Королева. Холодно!

Мати. Казала я вам, ваша величність, не треба вам в ліс їхати!

Донька. Підсніжників їй захотілося!

Королева. І навіщо тільки я цей безглуздий наказ підписала!

Донька. І правда, безглуздий! Не підписали б ви його, сиділи б ми зараз будинку, в теплі, Новий рік святкували б. А тепер замерзай тут, як собака!

Королева. А ви чого всякого дурного слова слухаєте? Знаєте ж, що я ще маленька! .. Кататися з королевою їм захотілося! .. (Стрибає то на однієї балці, то на інший). Ой, не можу більше, холодно!

Мати. Ой, не вийти нам звідси!

Донька. Ой, пропали ми!

Мати. Ой, ніжки мої!

Донька. Ой, ручки мої!

Солдат. Тихіше ви! Йде хтось ...

 

На сцену виходить Січень. Він по-хазяйськи оглядає ліс, постукує по товбурах дерев. Висовуються Білки і заяць. Він загрожує їм пальцем.

 

Січень. Ви навіщо сюди завітали?

Королева (жалібно). За підсніжниками ...

Січень. Не час тепер для підсніжників.

Королева. Я й сама бачу, що не час. Допоможіть нам, будь ласка! Виведіть нас звідси. Я вас нагороджу по-королівськи.

Січень. А мені нічого не треба, у мене все є. Он скільки срібла, - ви стільки і не бачили! (Піднімає руку.)  Не ви мене, а я вас обдарувати можу. Говоріть, кому що в Новому році треба, в кого яке бажання.

Королева. Я одного хочу - до палацу.

Січень. Добре, виповниться. (Профессору.) Ну, а ти чого хочеш?

Професор. Я б хотів, щоб все знову було на своєму місці і свого час: зима - зимою, літо - літом, а ми - у себе вдома.

Січень. Виповниться! (Солдату.) А тобі чого, служивий?

Солдат. Та чого мені! Біля вогнища погрітися, і добре буде.

Січень. Погріїшся. Тут багаття неподалік.

Донька. А нам обом по шубці!

Мати. Та зажди ти! Куди поспішаєш!

Донька. А чого там чекати! Хоч якусь ні на є шубку, хоч на собачому хутрі, та тільки зараз, скоріше!

Січень (витягає з-за пазухи дві шуби на собачому хутрі). Тримайте!

Мати. Вибачте, ваша милість, не треба нам цих шубок. Вона не те сказати хотіла!

Січень. Що сказано, то сказано. Одягайте шуби. Носити вам їх – не зносити!

Мачуха (тримаючи шубу в руках). Дурна ти, дурна! Вже якщо шубу просити, так хоч соболину!

Донька. Самі ви дурна! Говорили би вчасно.

Мати. Мало що собі собачу шубу роздобула, ще й мені нав'язала!

Донька. А коли не подобається, ви мені і свою віддайте, тепліше буде. А самі замерзайте тут під кущем, не шкода!

Мати. Так я і віддала, тримай кишеню ширше! Поквапилася! Собачу шубу випросила!

 

Обидві швидко одягаються, перелаюючись. Ідуть, лаючись, за двері

 

Донька. Вам собача якраз до лиця! Гавкає, як з-баку!

Мати. Сама ти собака!

 

Виходять за двері, їхні голоси поступово перетворюються на гавкіт.

 

Королева. Ой, собаки, тримайте їх!

Професор. Власне кажучи, на собаках можна відмінно їздити.

Солдат. А й то правда! Запряжемо-но їх у сани - нехай везуть.

Січень. Ось вам і новорічне катання. Направляйтеся в той бік, служивий. Там багаття горить. Доїдеш - погріїся!

 

Картина друга

Галявина в лісі. Довкола вогнища сидять всі місяці. Серед них - Пасербиця. Місяці по черзі підкидають в багаття хмиз.

Всі місяці

Гори, гори ясно,

Щоби не погасло!

Січень. Ну що, підкинь і ти хмизу в багаття!

Пасербиця. Спасибі вам. Два рази ви мене від смерті врятували. А мені вам і

в очі-то дивитися совісно ... Втратила я ваш подарунок.

Квітень. Втратила? А ну, вгадай, що у мене в руці!

Пасербиця. Каблучка!

Квітень. Вгадала! Бери свою каблучку.

Пасербиця. Ось і повернулося до мене моя щаслива каблучка! Тільки страшно мені з ним додому повернутися - як би знову не забрали ...

Січень. Ні, більше не віднімуть. Нікому віднімати! Поїдеш ти до себе додому і будеш повної господинею. Тепер вже не ти у нас, а ми у тебе гостювати будемо.

Травень. Всі по черзі. Кожен зі своїм подарунком прийде.

Вересень. Ми, місяці, народ багатий. Умій тільки подарунки від нас приймати.

Серпень. Будуть у тебе в саду такі яблука, такі квіти та ягоди, яких ще на світі не бувало.

Липень. А поки ось тобі це вбрання. Не з порожніми ж руками повертатися тобі додому від братів-місяців.

 

У цей час звідкись здалеку долинає хрипкий гавкіт, гарчання гризуться собак.

 

Голос Солдата. Ату, ату! Чого стали, собачі доньки!

Пасербиця. Королева! І вчитель з нею, і солдат... Звідки тільки у них собаки взялися?

 

Заходять Солдат, Королева та Професор

 

Солдат. Ось і багаття. Не обдурив мене той старий. Здоров'я бажаю всій чесній компанії! Дозвольте погрітися?

Серпень. Підсідате та грійтеся!

Королева (Професору). Дивіться, адже це та сама дівчина, що підсніжники знайшла ... Тільки яка вона нарядна!

Солдат. Так точно, ваша величність, вони самі. (Падчерці). Добрий вечір, пані! Втретє ми з вами нині зустрічаємося! Та тільки вас тепер і не впізнати. Чисто королева! Честь маю привітати з купівлею!

Пасербиця. Не купівля це, а подарунок.

 

     Чути гавкіт собак

 

Пасербиця. Гавкають-то як сердито! Немов лаються - тільки що слів не розібрати. І що-то здається мені, ніби я вже чула цей гавкіт, а де – не пригадаю ...

Січень. Може, й чула!

Солдат. Як не чути! Адже вони з вами, здається, в одному будинку жили.

Пасербиця. У нас собак не було ...

Солдат. А ви послухайте їхні голоси краще, пані! Чи не визнаєте?

Пасербиця (сплеснула руками). Ах! Не може бути! ..

Солдат. Може - не може, а так воно і є!

Пасербиця. Та невже їм так до смерті собаками і залишатися?

Січень. Навіщо до смерті? Нехай вони у тебе три роки поживуть, будинок і двір вартують. А через три роки, якщо стануть вони смирнішими, приведи їх під Новий рік сюди. Знімемо ми з них собачі шуби.

Солдат. Ну, а якщо вони і через три роки ще не виправляться?

Січень. Тоді через шість років або через дев'ять!

Королева. А чи не можна і мені привести сюди під Новий рік своїх придворних собак? Вони в мене сумирні, ласкаві, ходять переді мною на задніх лапках. Може бути, вони теж стануть людьми?

Січень. Ні, коли вони на задніх лапках ходять, так з них людей не зробиш. Були собаками - собаками і залишаться ... А тепер, гості дорогі, пора мені своїм господарством зайнятися. Та й вам пора в дорогу збиратися!

Солдат. Ми б і раді поквапитися, та конячки наші волохаті більше гавкають, ніж везуть.

Січень. А ви попросіть господиню - може, вона вас і підвезе.

Солдат. Накажете попросити, ваша величність?

Королева. Як же я її просити буду? Я ще нікого ніколи ні про що не просила. А раптом вона скаже - ні?  (Насупившись). Та я з неї шубку зняла, втопити її хотіла, каблучку в ополонку кинула! Та й не вмію я просити, мене цьому не  вчили. Я вмію тільки наказувати. Адже я королева!

Травень (Професору). Що ж ви її такій простій справі не вивчили? Наказувати вміє, а просити не вміє! Де ж це чувано?

Професор. Її величність навчалися тільки тому, чому їм завгодно було вчитися.

Королева. Ну, вже якщо на те пішло, так за сьогоднішній день я багато чому

навчилася!

Солдат. Ну тоді скажіть їй просто: "Підвези, зроби милість!"

Королева. Підвези нас, будь ласка! Ми дуже замерзли!

Пасербиця. Чому ж не підвезти? Звичайно, підвезу.

Королева. Ну, спасибі тобі.

Січень. Ну що ж, вирушайте – я для вас найкоротшу дорогу вибрав: не встигнете озирнутися, як вдома будете!

Пасербиця. Прощайте, брати-місяці! Не забуду я вашого новорічного багаття!

Королева. А я б і рада забути, та не забудеться!

 

Пісня

 

Солдат. Бажаю бути здоровими, господарі! Щасливо залишатися!

Пасербиця (обертаючись). Прощавай, Квітень-місяць!

Квітень. Прощавай, мила! Чекай на мене в гості!

Січень (озираючись навкруги). Що, дідусю-ліс? Налякали ми тебе нині, сніги твої сколихнули, звірів твоїх розбудили?.. Ну, годі, годі, спи собі, більше тебе не стривожимо!

     

Танок Віхоли

 

Уклін