Сценарій свята "Андріївські вечорниці" для учнів 5-8 класів

АНДРІЇВСЬКІ ВЕЧОРНИЦІ

 

Ведучий:   Україна…Рідний край…Золота, чарівна сторона. Земля, рястом заквітчана, зелом закосичена. Скільки ніжних , ласкавих слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть. З давних-давен лунали по світу слова про Україну, про щирий й працьовитий народ, про її лани широкі, гаї зелені, про тихі ріки і озера.

Ведучий:  Що таке Україна? За віконцем калина,

  Тиха казка бабусі, ніжна пісня матусі,

  Дужі руки у тата, під тополями хата,

  Під вербою криниця, золотиста пшениця,

  Серед лугу лелека і діброва далека.

 

Ведучий: Хай сьогоднішній вечір відкриє перед вами, друзі, розум, мудрість, щедрість, гумор нашого талановитого народу.

Запрошуємо вас на наші вечорниці!

 

1.: Українські вечорниці

  Починаєм в котрий раз

  Хай і сміх і пісня ллється,

  В серці кожного із нас

 

2  Обійдіть весь світ безмірний

  І скажіть, в якій країні

Так зберігся скарб безцінний,

Як у нас на Україні?

 

3.   Просимо всіх у нашу хату,

Превелику, пребагату,

Від зірниці до зірниці

Хай лунають вечорниці!

 

4.   А на наших вечорницях

Хто сумний – розвеселиться!

Співи, танці, небилиці –

Гарні будуть вечорниці!

 

5.   У сучасному цифровому світі

Забувають звичаї українські діти.

Сьогодні ми їх нагадаємо,

Осучаснимо, в них пограємо…

 

Ведучий: Дівчатка, сьогодні у нас свято Андрія Первозванного. Хоч Андрій Первозванний  - християнський святий, але  звичаї і обряди цього дня мають дохристиянський характер. З давніх-давен у ніч під Андрія дівчата ворожать. Вони вірять, що Андрієва ніч допоможе їм пізнати свою долю: чи вийде дівка заміж, а чи доведеться знову дівувати цілий рік.

 

Дівчина 1: Так, я теж чула що у цей вечір дівчата робили різні ворожіння – яка доля чекає, хто буде її судженим, коли вийде заміж.

 

Дівчина 2: Тітко, і ми хочемо поворожити. Розкажіть в який спосіб ми можемо це зробити!

 

Ведучий: Ви можете спекти коржів і викласти їх на лаві, а потім привести сусідського пса. Чий коржик він з’їсть першим – та і заміж вийде першою.

 

Ведучий: А ще весело ворожити «на чобіток».

 

Дівчина 3: А як це?

 

Ведучий: А давайте кожна один чобіток. Виставимо їх один за одним від вікна до дверей. Потім переставляємо: задній ставимо першим і т.д. Чий чобіток першим досягне порога – та і засватана буде першою.

 

(ворожать  «на чобіток»)

 

Дівчина 3: Та хіба можна вгадати свою долю?! Не вірю я в ці ворожіння.

Краще давайте стіл накривати бо скоро й хлопці прийдуть. Давайте покажемо їм наше вміння хлібом-сіллю гостей зустрічати.

 

Дівчина 1: Я приготувала сьогодні на вечорниці вареники з картоплею. Гарненько тісто вимішувала щоб було пухкеньке та смачненьке. Потім картопельку варила та затирала її смаженою цибулькою зі шкварочками. Смакота.

 

                        ( «-» 1 куплет пісні  «Чи я не хазяйка…»  мінусовка 1)

 

Чи я не хазяйка,

Чи не господиня?

Вже вареники сама

Я вам наліпила.

 

Дівчина 1: Вареники, маючи східне походження, трансформувалися в самобутню національну страву. Українські вареники корінням ідуть у турецьку кухню. Страву дюш-вар – варені пиріжки з прісного тіста з начинкою – здавна готували в Туреччині. В Україні назва трансформувалася у схожу "вара-ники", а згодом – "вареники". У назві відображено і метод приготування страви – варіння.

 

Дівчина 2: А я голубців накрутила. А історію виникнення цієї страви ви знаєте?

 

 Проста у приготування страва – голубці, що складається з обернутого в капустяний лист м'ясного фаршу і крупи має непросту і заплутану історію, а її походження приписують собі чимало країн. Так, мешканці Китаю запевняють, що голубці – то стародавні "предки" ролів і саме у їхній країні вперше був випробуваний рецепт їх приготування. Своїми голубці вважають і в Греції. Так, ще у творі батька комедії Арістофана був вислів: "Принесіть мені капустяне листя зі свининою!" "Чим вам не голубці?" – кажуть греки.

Нині голубці вважають своєю традиційною стравою і українці. Назва цієї страви — стародавня і походить від слова "голуб", що вказує на її символічність. Живі голуби вважаються духовними істотами і символами творчих сил при народженні світу. Тому голубці обов'язково подають серед 12 страв на Святвечір. 

 

Дівчина 4: А я деруни приготувала. Та не знаю походження страви. У моїй родині їх завжди готували. Хтось розповість?

 

Деруни, дерунята, дерунчики,
Золотаві, духм’яні, смачні,
Ви окраса поліського столу,
Страва на день і цілі віки!

 

Дівчина 4: Походження дерунів не підтверджено народознавцями і досі викликає дискусії. Де б не з’явились перші деруни, їх шлях виявився далекий та широкий. Картопляний делікатес занесло в Польщу, Чехію, Словаччину, Литву, Германію, Швецію, Швейцарію. Навіть американці та ірландці визнали, що картоплю смачно готувати не лише скибочками та соломкою. Витвір картопляного мистецтва охрестили «терчаником», «тертюхом», «драником» та «картопляними пляцками», «драчанками» і «кремзликами». Але українська версія найсмачніша! Наші господині готують їх  з начинками і без, і подають їх в такому розмаїтті, що в жодній країні такого немає: і з цибулькою, і з грибочками, і з м’яском…та ще й сметанку додають. У кожної  господині свій рецепт!

 

Дівчина 3: Сьогодні ми на свято не варили борщ, але як же не згадати про страву яка за рішенням всесвітньої організації ЮНЕСКО занесена до нематеріальної культурної спадщини світу, яка потребує охорони, аргументуючи тим, що український борщ — «невід’ємна складова українського сімейного і повсякденного життя».

 Борщ — універсальна страва, яка добре доповнює будь-який стіл, бо підходить до інших страв. Залежно від способу приготування і подачі він відрізняється за густиною і температурою (більш звичний гарячий борщ чи буряковий холодник — охолоджена перша страва); може бути пісний або м’ясний; червоний, білий або зелений.

Перша задокументована згадка про український борщ датується 1584 роком у Києві. Немає такої родини у Україні в якій би не варили борщу!

 

Дівчина 5: А я узвар зварила. Узвар — солодкий напій в українській кухні. Його готують із сушених фруктів — яблук, груш, вишень, слив, родзинок, а також із свіжих фруктів і ягід. Назва походить від дієслова «заварити», тому що фрукти тільки доводяться до кипіння.

 

Дівчина 6: А я спекла найважливішу страву сьогоднішніх вечорниць – КАЛИТУ!

Бо без неї і вечорниць не буде!

 

Калита – обрядовий Андріївський хліб,

Який печеться раз на рік.

Так само, як паска свята.

Така ж і наша калита.

 

Калита символізує сонце,

Що нам світить гарно у віконце.

Калач із діркою посередині.

Це хліб Святого Андрія.

 

 

Щоб в калиту пограти,

Перед тим, як калиту зробити,

Треба в Андрія благословення попросити,

 

Щоб наше сонечко, наш калачик  вдався,

Щоб щасливо Новий рік розпочався,

Щоб жили ми в злагоді та мирі,

Звернімося  з молитвою до Андрія:

 

(дівчата стають в круг, а старша або господиня зачитує)

 

Я на калиту мак посію,

Медом обмажу, родзинками обкладу

І у тебе щастя й долі попрошу

Для всіх маленьких школярів,

Вони чекають мирних днів,

 

Хай буде мир на Україні,

Нехай солдати наші не гинуть.

Нам більше нічого не треба:

Здоров'я і мирного неба.

Святий Андрію, нам допоможи,

Благослови до Калити.

 

(з’являються хлопці)

 

Відзначати святечко Калити.

 

Смачної рум’яної калити.

 

  Тож віддайте в руки нам той калач.

 

          То тоді вас Калита наша жде.

 

                      (Підвішується Калита на червоному поясі)

 

За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ще ввечері 12 грудня. Як тільки вечоріло, дівчата приносили до господині, у якої мали відбутися вечорниці, хто що мав із необхідних продуктів, і допомагали господині приготувати святкову вечерю. А після заходу сонця приходили хлопці, які приносили наливку і цукерки, розсідалися у світлиці і тоді розпочиналося дійство. Спочатку переповідали цікаві історії, жартували, розважалися, щоб дочекатися півночі, а вже в ніч з 12 на 13 грудня починали ворожити на майбутню долю. 

Основною на Андріївський вечір була гра «Калита». Калита — це великий корж із білого борошна, який пекли усі дівчата разом, адже кожна мала взяти участь у готуванні калити. Тому тісто місили по черзі від найстаршої до наймолодшої дівчини. Тісто солодке, з медом, а зверху коржа оздоблювали сухими вишнями чи родзинками і запікали так, щоб важко було вкусити. Посередині коржа обов’язково мала бути дірка, через яку протягували червону нитку або стрічку, за яку високо підвішували калиту до сволока посередині хати, щоб хлопці могли у стрибку дістати його зубами.

Біля калити стояв вартовий «Пан Калетинський» — веселий, жартівливий парубок, який запрошував хлопців кусати калиту. Кожен учасник брав між ноги коцюбу, що імітувало сидіння верхи на коні, і «їхав» кусати калиту. В той час вартовий всіляко мав розсмішити хлопців, смикати за один кінець нитки, прив’язаної до калити, щоб всяко не дати відкусити від калити шматок. А хто калиту вкусить, той неодмінно протягом року одружиться. 

А ще парубки могли робити всілякі збитки, і все, що б вони не зробили, їм все прощалося. І чого тільки хлопці не вигадували! І снували нитками вулицю, якою дівчата поверталися додому, і знімали ворота, залишаючи неподалік, шибки у вікнах розмальовували чи затуляли. І ніхто їм за це нічого не казав.

Хлопець 1:   ( Один сідає на коцюбу і під’їжджає до калити)

 

•     Я пан чи не пан?

Хто таке сказав?

Я буду калиту кусати,

Я зможу її дістати.

(хлопці грають в Калиту. Намагаються її вкусити.)

Хлопець 2:    Калита була смачна.

А де вечеря запашна?

Де вареники, узвар?

Пан сьогодні чи не пан?

 

Ведучий:     Друзі наші милі,

Калиту вже з'їли,

Варениками смакували
щасливчиків повибирали.

 

Ведучий:     Хочемо всім  сказати,

Що прийшла пора

Андріївські вечорниці зачиняти.

 

Ведучий:     Через рік зустрінемося знову

Пекти калиту святкову,

Вареники ліпити,

Танцювати, веселитись.

Аби були здорові,

Зустрінемося знову!