СЦЕНАРІЙ СВЯТА ДО ДНЯ ВИШИВАНКИ
«Я по світу іду у вишиванці»
Мета: Поглибити знання учнів про творчість майстрів України у царині вишивки, її історію та культурне значення; сприяти творчій діяльності; розвивати дослідницькі та комунікативні навички; розвивати художній смак, інтерес до українського народного одягу як складової частини духовної культури українців ; виховувати почуття гордості за рідний край, національну гідність, шанобливе ставлення до загальнолюдських цінностей, до національних традицій народної вишивки й історичного костюма; спонукати вихованців до відновлення національних традицій, їх збереження і впровадження в життя.
Обладнання: презентації, мультимедійний супровід, інтер’єр святково прибраної української світлиці з сучасним імітованим подіумом
обрамлені рушниками, лавки, покриті тканими килимками, стіл, накритий вишитою скатертиною, на ньому хлібина або коровай, глечик; вишиті рушники, сорочки.
Людина i праця, людина i пiсня, людина i витвiр мистецтва - це все вiчне, безсмертне, щось своєрiдне i глибоко вражаюче. Наш український народ працьовитий, щедрий на таланти, здiбний, обдарований. Якщо працювати - то до сьомого поту, якщо спiвати - то дзвiнко, розложисто, якщо творити щось - то неповторно, захоплююче.
Народне мистецтво, яке передавалося із покоління в покоління століттями, завжди було і є ґрунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури далекого минулого.
З далекого минулого прийшло до нас рукоділля - в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво. Виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі. Одному з видів українського народного мистецтва – вишивці присвячене наше свято, яке запрошує полинути в прекрасний світ народної вишивки, щоб дізнатися більше про наші традиції, обряди, культуру та історію.
Про вишивку згадується у Біблії і Ілліаді Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Х століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни. У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха Анна Янка організувала в Києві в Андріївському монастирі школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.
Зараз – особливий час. Ми звертаємося до джерел народної творчості, до народних традицій. І як радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають, і, мабуть, чим більше ми будемо їх знати, тим життя наше буде радіснішим, духовно багатшим.
Вишиванням споконвіку займалися жінки. Цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.
Майже кожна область, кожен регіон, часто і окремі села, від матері до дочки передавали свої узори. Тому за кольором, орнаментом вишивки завжди можна визначити місце її виготовлення.Здебільшого в Україні переважали вишивки червоними та чорними нитками. Вишиванням займалися кожну вільну хвилину, на вечорницях і вдосвітках, довгими осінньо-зимовими вечорами.
Тож i не уявляємо ми доброї батькiвської хати без прикрас: вишиванок i рушникiв - витворiв народного мистецтва. Саме з батькiвської хати починається пiзнання свiту. Бiлi стiни, бiла стеля - неначе витканi з маминого полотна. Сонячне снiп'я ллється через вiкна i вiд того на стiнах виграють розгаптованi квiтами рушники, розпростерли крила, немов пiвники, на рушниках горять кетяги калини, золотистi китички хмелю звисають з рушникiв до самого столу i пахнуть хлiбом. А то справдi йшов дух вiд паляниць, що їх спекла мати та й поклала на стiл, прикривши теж казкової краси рушником. Яким затишком, теплом, спокоєм вiє вiд цих рушникiв! А чи в кожному домi зараз є вишиванка, вишиваний рушник? Певно, нi. Призабули чомусь це дивне народне мистецтво…
Але ми впевнені, що в невичерпній скарбниці духовної культури нашого народу буде і надалі розвиватися винятково важлива її частина – вишиванка, адже з нею пов'язана вся багатовікова історія українського народу, його творчі пошуки, радість і горе, його перемоги і поразки, сподівання на майбутнє, адже вишиванка - це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук. Українська сорочка-вишиванка. Вона ввібрала в себе теплоту сонця і запах трави, шум гаїв і голубінь небес, всю розкіш землі і смуток чарівної пісні. Нині ми сприймаємо мову вишитої сорочки здебільшого як сукупність візерунків, гру кольорів, майстерність вишивальниць. А вона, між тим, народилася не тільки, як витвір мистецтва, а й як наш оберіг. Бо закодована була одвічними життєдайними знаками сонця, землі і води. І захищала така сорочка, й сили додавала, й кохання берегла…
Сорочка була й залишається головним одягом людини, про що свідчать давні приповідки: «Своя сорочка ближче до тіла», «Щасливий, бо в сорочці родився». Вважається, що сорочка, яка безпосередньо облягає тіло, є провідником магічної сили, прихованої в людині. Сорочка у чоловіків і в жінок мала символічне значення оберегу від злих вітрів і недоброго ока. Ось чому при виготовленні сорочки треба було дотримуватися цілої низки засторог і магічних дій (ворожінь).
День вишиванки було започатковано студентами Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича у 2006 році. Спершу вишиванки одягнули лише кілька десятків студентів та викладачів. Протягом наступних років масштаби святкування в Україні лише росли. Крім того, до нього почала долучатись українська діаспора по всьому світу. У Всесвітній день вишиванки, який відзначається у третій четвер травня, українці одягають національний одяг на роботу, до університету чи садочка, а також діляться своїми фото у цьому вбранні, аби засвідчити, що вишиванка – це не тільки самобутньо, але і стильно. Метою Дня вишиванки стала популяризація національного одягу та збереження культурних традицій.
Це свято, присвячене українській національній культурі і традиціям, попри свій відносно молодий вік вже набуло широкої популярності та стало традиційним. Проведення такого свята продемонструвало, що вихованці школи разом зі своїми батьками відчувають себе справжніми українцями та налаштовані на збереження культури, звичаїв й традицій свого народу. Щоб долучитися до свята, досить одягнути в цей день вишиванку на роботу, навчання, прогулянку.
Вступне слово вчителя.
Вишиванка - символ Батьківщини,
Дзеркало народної душі,
В колисанці купані хвилини,
Світло і тривоги у вірші.
Вишиванка - дитинча кирпате,
Що квітки звиває в перепліт,
Материнські ласки, усміх тата,
Прадідів пророчий заповіт.
Вишиванка - писанка чудова,
Звізда ясна, співи та вертеп.
Вишита сльозою рідна мова,
Думами дорога через степ.
Вишиванка - біль на п`ядесталі,
Слава, воля, єдність, віра - ми.
Журавлем курличе, кличе далі,
Стелить вирій взорами-крильми.
Ведуча 1.
Народе мій, краяни і краянки!
Плекаймо паросток зелений навесні,
Нехай цвітуть – не вицвітають вишиванки
І стоголосо лине пісня, по землі.
Діти.
1. Україно моя мила, Україно,
Моя рідна земле, матінка єдина.
Твої роси моє личко умивають,
Твої вітри мої коси розплітають,
Твої діти рідну землю
Вишиванками прославляють.
2. Україно, одінь вишиванку,
Пригадай, як колись було.
Ії гордо носило місто,
І пишалося кожне село.
3. Україно, носи вишиванку,
В будні і свята носи.
Бо ніде не знайдеш більше в світі
Неповторної диво краси.
4. Я рідний край та мову солов’їну
У вишивку свою вплела, в нитки.
Я прославляю рідну Україну,
Яскраві вишиваючи квітки.
Пісня ,,Квітуча Україна,,
5. Вишиванка – символ Батьківщини,
Дзеркало народної душі,
В колисанці купані хвилини,
Світло і тривоги у вірші.
6. Вишиванка – дитинча кирпате,
Що квітки звиває в перепліт,
Материнські ласки, усміх тата,
Прадідів пророчий заповіт.
7. Вишиванка – писанка чудова,
Звізда ясна, співи та вертеп.
Вишита сльозою рідна мова,
Думами дорога через степ.
8. Моя вишиванко, червона калино,
Ти символ Вітчизни з прадавніх віків.
Моя вишиванка – душа України
І зірка яскрава для дочок – синів.
Пісня ,, Бабусина вишиванка,,
Ведуча 2: Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи одержали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну й порядок, поляки – здатність до торгівлі, італійські діти – хист до музики… Обдарувавши всіх, Бог раптом побачив у куточку дівчину. Вона була одягнена у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини. І запитав її Бог:
• Хто ти? І чому така сумна?
• Я – Україна, а сумна, бо стогне моя земля…
• Чого ж ти не підійшла раніше? Я всі таланти роздав. Не знаю, чим можу зарадити твоєму горю?
Дівчина хотіла йти, але Бог зупинив її.
• Зачекай. Є в мене неоцінений дар, який прославить твій народ на цілий світ. Відсьогодні все горітиме у твоїх руках. Візьмеш плуг – і заколоситься на ваших полях жито – пшениця. У хаті твоїй буде панувати краса й затишок, а пісня твоя звучатиме у віках. Усе це стане можливим, дякуючи вірі твого народу у власні сили й бажанню працювати заради власного добробуту.
Прийняла з вдячністю дівчина божий дар і відтоді славиться Україна своїми майстрами, а серед них ті, котрі присвятили себе мистецтву народної вишивки.
Ведуча 1: Вишивка – це один із найдавніших та найпоширеніших видів народної творчості. Прагнення прикрасити свій одяг, свій дім завжди було властиве людині. За допомогою вишивки звичайний шматок домотканого полотна перетворювався у витвір мистецтва.
9. Вишиванка — краля!
Пишна, загадкова.
Означає кожна
Ниточка в ній слово.
Перша вам розкаже
Про тепло долоні,
Що стелила рясно
Хрестики червоні.
Друга нитка — чорна
Жалібно озветься
Про дівочі сльози,
Материнське серце.
А зелена скаже
Про долю-стежину,
Що проклала мати
Голкою дитині.
Жовта проголосить
Про величність сонця,
Про життя багатство,
Про рясне колосся!
Голубий моточок
Стиха прошепоче
Про волошки в полі
Та кохані очі.
Не важливий колір —
А важливе слово.
Вишивай не хрестик,
Вишивай розмову.
10. Рано-вранці, на світанку,
Вишиваю вишиванку.
У зеленім житі
Буду ворожити.
Попрошу у неба
Солов’їний щебет.
Попрошу у квітки
Чарівної нитки.
Тоненької, шовкової,
Нитки кольорової.
11. Полотном біленьким
Вишию рівненько
Голосну сопілочку
І вишневу гілочку,
Пташечку, калину,
Маму і дитину.
Вийся-вийся, голочко,
Вишиваю долечку.
Візерунок рясно –
Буде доля красна.
Пісня ,,Україночка,,
Ведуча 2 .
Прошу вас, дівчат, сідайте
Беріть в руки п’яльця.
Трішечки повишивайте,
Хлопці ж, не баряться!
12. Візьму голку, клубок шовку,
Полотно біленьке,
Та й подамся у садочок,
Де сонце ясненьке.
У садочку подумаю,
Котру квітку рвати,
Щоб із неї добрий узор
Для вишивки взяти.
13. Красну рожу і гвоздик
У букет нарвала,
І роботу любиму
Свою розпочала.
14. Ой, вишивки мої любі,
Я вас вишиваю,
Та про красу і про фарби
Думки не лишаю.
15. Де покласти слід рожеву,
А де ніжно-синю,
Щоб славила моя праця
Рідну Батьківщину,
16. Щоб сміялась вишивка
Файними квітками,
Щоб пишалась Україна
Своїми майстрами.
«Танок із рушниками»
Дівчинка : Ой, подруженьки – дівчата!
Біжимо скоріш до хати.
Треба там усе прибрати.
Хлопців будем зустрічати.
Під музику до залу заїжджають хлопці на «конях»
1 хлопчик: Тр-р-р! Мій коню, зупинись!
Та навколо повернись!
Подивись, які дівчата.
Всі красиві та завзяті!
2 хлопчик: Зараз злізу я з коня.
Хай узнають, який я!
До дівчаток підійду
Та гуляти запрошу.
3 хлопчик: Виходьте дівчата до нас погуляти
Ми хочемо з вами разом поспівати.
Пісня ,,Я маленький козак,,
17. Знову з вечора й до ранку
У зимові вечори
Вишивала вишиванку
Люба матінка мені.
18. Клала хрестики дрібненькі
В різнобарвні кольори
Вишиваночка чудова
Так сподобалась мені.
19. Одягну я вишивану
І на свято в ній піду
Гарну пісню заспіваю
І матусю звеселю.
А в кольорах вишиванки –
Милий серцю рідний край.
І радіють всі зі мною:
Сонце, небо, зелен-гай.
Пісня ,,Я малюю,,
23.А у нас сьогодні свято,
Дуже весело мені,
Зараз буду танцювати
В українському вбранні.
24. У святковій вишиванці,
У коралях і стрічках,
Вийшла, взута у сап’янці
На високих каблучках.
25. Ось і музика заграла,
Я лиш руки розвела –
Попливла круг мене зала,
Наче повінь, попливла.
26. І завмерли діти й гості,
Зникли в вихорі стрічок, –
Я танцюю на помості
Український козачок.
27. Вишила мати сорочку, На свято вдягнула на дочку.
Шила вона, вишивала,
Пісні українські співала.
28. Бажала їй світлої долі,
Здоров’я та щастя доволі.
Троянди на грудях розкрились,
Мов зорі на небі з’явились.
29. На рукавах – намистинки,
Розсипались грона калинки,
Матусю щоб не забувала,
Та землю свою шанувала.
30. А на подолі скромненькі,
Ростуть незабудки синенькі,
Щоб працьовитою доня зростала
Та рід український свій пам’ятала.
Пісня «Мама вишила мені.»
31. Уставала моя матінка ранесенько
Вишивала руту-м’яту зеленесеньку,
Ще й казала-промовляла: «Люба донечко.
Хай для тебе запалає щастям сонечко.
Уставала моя матінка мов веселочка,
Квіточок та й насукало веретенечко.
Погукала мене ніжно на світаночку —
Дарувала білосніжну вишиваночку.
32. Вишивкою ніжною, на білім полотні,
Вишивала щастя й долю, мамо ти мені.
Кольорами ясними, всі лягли нитки,
В кожнім своїм хрестику, усміхнешся ти.
Скільки серця, й радості, вишивці дала,
Щоб щаслива донечка й радісна була.
Щоб життя веселкою між роками йшло,
Щоб квітками й зеленню вмаяне було.
33. Мама вишила сорочку —
одягла у неї дочку:
є на ній червоні рожі,
колосочки, маки гожі.
А ще є на тій сорочці
материнські добрі очі,
що з любов’ю поглядали
і рученькам помагали.
34. Вишиваю вишиванку ясним золотом,
теплим-теплим наче сонце на весні,
заквічаю візерунками прозорими,
в вишиванку одягну мої пісні.
35. Вишиванко, вишиванко, вишиваночко
розкажи усім про наш співучий край.
Вишиванко, вишиванко, вишиваночко
нашу долю від біди оберігай.
36. Вишиваю і ланами, і дібровами,
свіжим подихом ранкової роси
Щоб сміялась Україна чорнобровая
в вишиванці незбагненної краси.
Ведуча 1.
Нехай слова і пісні милозвучні
Для вас лунають знов і знов,
Хай будуть в серці нерозлучні
Добро, надія, віра і любов!
Ведуча 2.
Хай вам сміється доля журавлина,
Поля розлогі колосом цвітуть,
Нехай червоні ягоди калини
На вишиванках осявають путь.
Пісня «Мамина сорочка»