Сценарій відкритого виховного заходу "Хліб всьому голова"

 

 

(Сценарій свята, проведеного в 9 класі)

 

Святково прибрана кімната. На столі – портрет Т.Г. Щевченка, прикрашений вишитим рушником. Стіл застелений вишитою скатертиною, на столі лежать коровай, сіль, букет з калини та верби, сніп пшениці. Чути музику до пісні «Хліб – всьому голова».

 

Учитель:  Хліб… За всі часи, в усіх народів  найбільшою святістю вважався хліб. Про нього писали поети, мислителі, він прославлявся в піснях та думах. Коли його не ставало – приходило лихо. Недаремно, людина, творячи щоденну молитву, просить Бога: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні» Ота святість, пошана до хліба передавалася з покоління в покоління дітям, онукам, правнукам.  

 

    З давніх – давен, вирощуючи хліб, люди зверталися до різних обрядів, звичаїв. Складали сніп з жита, пшениці, вівса, ячменю прикрашали цей сніп квітками, стрічками. Цей сніп називали колядою, яка повинна стояти аж до Різдва. А потім виминали зерно і сіяли в землю за новим посівом. Це означало невмирущість, неперервність життя в природі. Ось він, цей сніп! Несучи такий сніп, женці співали, голосно говорили

:

                                Котився снопочок по полю,

                                Просився в женців до дому:

                                «Занесіть мене в стодолу,

                                 Бо вже ж бо я в чистім полі набувся,

                                 А буйного вітру начувся,

                                 А дрібного дощику намокся,

                                 А ясного сонечка напікся».

 

                                  Буде хліб, то значить, пісня буде,

                                  Так в народі мовиться давно.

                                  Це ж бо щастя – у святковий будень

                                  В теплу землю сіяти зерно.

 

(пісня «Золота пшениця»)

 

 

Хлібом годує тебе Україна. Ніколи не забувай про це. Куди б не кинуло тебе життя – пам‘ятай про хліб, яким тебе годували. Щоденно, чесно заробляй свій хліб. Будь терплячий і могутній у повсякденній праці. Пам‘ятай! «Чесному хлібові – всюди честь». Твій батько і мати дали тобі перший  твій хліб.

 

Твій обов‘язок – дати їм останній. Чи дадуть тобі твої діти шматок хліба на старості літ – залежить тільки від тебе самого. З дитинства навчайся бачити в хлібові живу душу рідної землі, рідного сонця і неба, навчайся бачити в ньому працю всіх, хто віддає твоєму хлібові все своє життя.

 

Старі люди вміють шанувати хліб – шануй і їх за це, вчися в них. Не відрізуй собі шматка більшого, ніж спроможний з‘їсти. Пам‘ятай про тих, кому через це може не дістатися ані крихти. Пам‘ятай: твоє ставлення до хліба виховує інших. Коли б людина не попросила в тебе хліба – переламай свій шматочок надвоє, навіть, якщо це в тебе останній.

 

Люди сіють хліб. Щедро оспівана ця праця людська. Зерно для людини і досі залишається земним дивом. Воно безсмертне. Кинуте в землю, стає колоском, наливається соками землі і сонця, тішить нас буйними ланами. Любіть землю. Вирощуйте хліб – хліб, назва якому святий. Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті.

 

Усі ми діти хліборобів. Якщо не батьки наші, то діди чи прадіди були хліборобами. Бо все починається з хліба, з землі. З тої святої землі, яка приносить хліборобам стільки тривог і радості, щастя. Людині, її працелюбним рукам, що на чорній землі вирощують світлий, як сонце, хліб ми присвячуємо сьогодні наше свято.

 

Не хлібом єдиним… Резонні слова,          Чи знаєш ти , чим пахне хліб,

Та я пам‘ятаю, бабуся казала:                     Коли весною кілька діб

 «Як хліб на столі – не болить голова»,     Гуркоче  трактор над рікою.

Й окрайчиком хліба мене частувала.        Хліб пахне працею людською.

 

Чи знаєш ти, чим хліб запах,                      Чи пахне хліб, чи знаєш ти,

Коли жнивують у степах.                            Як поведуть твої брати

Твої батьки в гарячу пору?                         Зерном наповнені машини?

Він пахне щастям хліборобу.                     Хліб пахне соками земними.

 

Чи знаєш ти, чим хліб землі                       Пахне хліб, як тепло пахне хліб!

Пахтить на вашому столі                           Любов‘ю трударів і радістю земною,

Весною, влітку і зимою?                            І сонцем, що всміхається весною,

Хліб пахне радістю земною.                      І щастям наших неповторних діб -

                                                                      Духмяно пахне хліб!

(пісня «Пахне хлібом земля»)

Першим був не Господь і не геній,              І не зміг заробить монумента,

Першим був простий чоловік.                      Щоб узяти патент на хліб.

Він ходив по землі зеленій                            Постаріла вже мудрість божа, 

І, між іншим, хлібину спік.                           Розтрощив її грізний час

                                                                         Хлібом геній живився кожен,

                                                                         Щоби розум його не погас.

                       Та нехай над землею година

                       Чи негода лютує і рве –

                       Вічна мудрість простої людини

                       В паляниці звичайній живе.

 

(Інсценівка уривку п‘єси О. Коломійця «Фараони»)

 

Таран.    (не виймаючи рук з діжки, важко дихає) Господи, за які гріхи отака

                 мука? (віддихується). Чи воно борошно погане, чи вчинив не так?

                 (виходить Онисько, на голові у нього хустка)

Онисько. (весело) Видно, що Химка пекла, бо ворота в тісті.

Таран.      Невже в тісті? Будь другом – витри.

Онисько. Навіщо? Собаки злижуть. Я вчора теж замісив. Таке було? І не      

                  кажи: і на воротях, і на порозі, і на перелазі. А сьогодні вже й сліду

                  не залишилося: то кури поклювали, то пси поласували.

Таран.      Віриш, дві години оце мучусь, а толку ніякого. То було рідке,

                  підсипав борошна, стало таке, що й рук не вирву. А чого це ти

                  хустку нап‘яв?

Онисько. Щоб корови не лякались, думатимуть, що я Уляна.

Таран.      Тоді візьми Одарчину та й мене запни.

Онисько. Тебе як? На потилицю зав‘язати чи під бороду?

Таран.      Давай під бороду: мухи кусають, а відганяти ніяк.

Онисько. (зав‘язує Тарану хустку) Та в тебе, голубе, й вуса в тісті.

Таран.      От морока! Відріж їх! На біса вони мені?

Онисько. Здурів чи що? Ти ж сам говорив колись, що вся краса в мужчини у

                  вусах.

Таран.      А на дідька вона мені тепер ота краса? Світ не милий. Ріж і крапка!

Онисько. (важко зітхнувши, відрізав вуса) Чи думав я коли, що доведеться

                  тобі таку операцію робити?

Онисько. Води підлий.

Таран.      Нікуди.

Онисько. То міси жвавіше.

Таран.      Руки потерпли.(вириває руки з діжи, витирає об фартух) Будь

                  другом, скрути мені цигарку, бо вже вуха попухли.

Онисько. Сам би радий закурить та не можу.

Таран.     Чому?

Онисько. Пальці не зведу до купи. П‘ятнадцять корів, по чотири дійки це 60

                  і кожну треба видоїти. Повіриш, вночі снилось вим‘я таке, як

                  клуня, а дійки, як голоблі. А я маленький, наче комар, причепився

                  на дійці та й гойдаюсь. Прокинувся від жінчиних стусанів, кричить

                  на мене: «Не щипайся, дурню!» Я змовчав, що скажеш?

Таран.      Погані наші справи.

Онисько. Ой, не кажи. Прийшов до тебе просити, чи не позичиш

Таран.      Ти ж учора пік?

Онисько. (махнув безнадійно рукою) Пік та не допік. Взяв муки… Словом,

Таран.      (показує на діжу) Думаю пирогів спекти. Забажалося Одарці

                   гостей привести. А хліб у мене в печі, зараз виймати буду

Онисько. То виймай, може якраз вдався.

Таран.      Постій тут, щоб, бува, горобці не пожартували над тістом,

                  а я зараз.(іде в хату)

Онисько. (заглядає в діжу, виймає звідти щось, розглядає) Збрехав,

                  Ідол. Курив же. Ось і недокурок. (Придивляється уважніше)

                  «Прима». Отак і довіряй людині. (дивиться на каструлю,

                  що стоїть на столі) Манку варив. Треба й собі таку страву

                 практикувати. Проста річ, насипав крупи в молоко і хай кипить

Таран.     (в руках тримає не то паляницю, не то корж) Що воно таке?

Онисько. (бере, роздивляється) Паляниця не паляниця, і корж не корж.

                  А що ти хотів спекти?

Таран.      Кажу тобі – хліб!

Онисько. (нюхає) Наче хлібом пахне. Не журись, подаватимеш на стіл,

                  наріж маленькими скибочками. Вони не розберуть, яка в нього

                  форма була.

Таран.      Спасибі, друже, виручив!

 

                                     Увага! Увага! Спішіть, поспішайте!

                                      Господарі і гості – глядіть не минайте.

                                      На свято прошу вас гуртом, поодинці,

                                      Чекають на вас тут чудові гостинці.

 

(виносять випічки і вареники - частують гостей)

 

Вареники не погані,                           Вареники круглолиці -

Вареники у сметані.                           Із колгоспної пшениці.

В кожній хаті на Вкраїні                    Їжте, їжте просим щиро,

Вареники варять нині.                        Вареники наші з сиром.

Ці вареники знамені,                          Вареники непогані,

Як їх родичі – пельмені.                     Вареники у сметані.

 

(пісня «Вареники»)

 

Якщо друг із будь-якого краю           У селі чи у самій столиці -

В мій будинок завітав з путі,             На квітчастим рушнику ллянім.

За народним звичаєм стрічаю,           Свіжий хліб з Херсонської пшениці,

Як з давен ведеться у житті.               Дрібок солі геройської на нім.

 

Хай рясніють квіти малиново,            В народі хліб, мов матір поважають,

Пахне свіжоспечений пиріг,               Ця шана з плином часу не зника.

Щоб і дар земний, і щире слово,         І дорогих гостей завжди стрічають,

Гість відчув, ступивши на поріг.        З хлібиною в барвистих рушниках.

 

                                   Так хай же щедро наливає соком

                                    І колоситься золотистий сніп.

                                    І хай же родить більше з кожним роком,

                                    Його величність – годувальник хліб.

 

(Учасниця в національному костюмі виносить хліб на рушнику)

 

Хлібом у нас зустрічають гостей,         Хліб священний лежить на столі,

Хліб на весіллях цвіте в короваї.           В нього запах жнив‘яного літа.

І кращих немає на світі вістей,              Хай завжди буде хліб на столі,

Ніж хліб уродився у рідному краї.        І як сонце, сяє над світом.

 

(пісня «Хліб на рушнику»)

 

                                       Коли вам кажуть, що є легкий хліб,

                                       То знайте – це не правда.

                                       Є гіркий – прощений,

                                       Є солодкий – зароблений,

                                       Є чорний – позичений,

                                       Є білий – дарований,

                                       Є солоний – горьований

ВСІ                                А легкого хліба немає

 

Засіяний в братерській згоді,

На ріднім полі Батьківщини,

Стає багатством для народу 

Могутній колос України.

 

                                         Благословенний він щедроті

                                         Не тільки сонцем і дощами,

                                         Завзяттям, чесними руками,

                                         Серцями мужніми в роботі.

 

Не тільки хлібом стане колос,

Насущним нашим, неодмінним –

Живе у ньому щирий голос

Любові й дружби України.

 

 

                                          А ще той колос і навчає

                                          Чуттям єдиної родини –

                                          Братерство славить урожаєм

                                          Невтомне поле України.

 

                                    Він вічний і святий, цей житній хліб.

                                    Чи в паляниці на столі, у хаті.

                                    Чи зв‘язаний у важкий  тужавий сніп,

                                     Де колоски шепочуться вусаті.

 

                                     Він чув у полі крик перепелів,

                                     Чув жайворонків передзвін весняний.

                                     Він виріс для пісень і добрих слів

                                     Тому, що народився під піснями.

 

                                     Віки проходять тисячами діб,

                                     І кожен день земля безмежно рада.

                                     Він чистий і святий, цей житній хліб,

                                     Так, як життя, добро, кохання, правда.

 

(фінальна пісня «На добро »)