Сценарій Виховної години "Жінки України - творці історії. Жінки і війна"

Слайд 1

 Виховний захід на тему:

 

ЖІНКИ УКРАЇНИ –

 

ТВОРЦІ  ІСТОРІЇ. ЖІНКИ І ВІЙНА.

 

Слайд 2                                      

                                           Жіноча доля, хто її розкаже?

Жіноча доля, хто її збагне?

Їй на землі моїй чомусь найважче, 
Жіноча доля вибрала мене.

                                                                      /Андрій Демиденко

Слайд 3

 

 

 

 

 

 

 

/ Вступне слово викладача./

Україна. Жінка. Мати... Як багато зна­чать ці слова для кожного з нас. Як глибоко запада­ють у душу. Як гордо ми промовляємо їх.

Щасливі ми, що народилися і живемо на прекрасній українській землі, навіть у ці складні та доленосні часи!  Є на нашій землі ті, ким можна пишатися: це захисники нашої Батьківщини, керівники держави, які організували відсіч ворогу і, безумовно – жінки: матері, сестри подруги, які  підтримують чоловіків, піклуються про  дітей, бережуть традиції, захищають Батьківщину.

 Ще на початку ХХ століття зі зростанням ролі жінки в суспільстві популярності набула гендерна історія — напрям, який досліджує історію жінок у різні періоди. Українські жінки завжди вирізнялися своєю внутрішньою силою та енергією. Вони правили Європою, створювали витвори мистецтва світового рівня та боролися за незалежність України.

Сьогодні наш виховний захід «Жінки України – творці української історії. Жінки і  війна»  присвячений українській жінці – простій і скромній, мужній і наполегливій, слабкій і разом з тим сильній духом, роботящій і працелюбній, справедливій і досвідченій. Жінці – мудрій та вільній, жінці – рівній у правах та обов’язках з чоловіком, жінці, яка  в скрутну годину стала на захист своєї Батьківщини

Частина 1. Зміна статусу жінки у суспільстві у ХХ століття.

 Слайд 4   

2.1 Українські жінки в роки 1 та 2 Світових  воєн

 

Ведучий 1.

Тисячі жінок  стали  сестрами  милосердя  у  Першій  Світовій  війні. За заслуги в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками в роки Другої світової війни понад 150 тисяч жінок були нагороджені бойовими орденами й медалями. Сьогодні,  у  бойових  діях  на  сході  України,  поряд  з  чоловіками  стоять  тисячі  жінок  та  дівчат.   Як  і  раніше,  їм  довелося  стати  солдатами,  медсестрами,  поварихами,  розвідницями.  А  часто  -  людьми,  з  якими  не  просто  можна  поговорити,  а  сміливо  йти  на  будь - яке  завдання.

 

         Письменник сказав: «У війни не жіноче обличчя»

 Звичайно, «у війни не жіноче обличчя», але коли на війні вирішувалася доля народу, коли ця війна набула дійсно народного характеру, вони бралися за зброю поряд із чоловіками.

1 Світова війна спричинила революційні зміни в становищі жінок. Історія зберегла багато прикладів мужності жінок у роки війни.

     Багато жінок брало участь у бойових діях нарівні з чоловіками. У складі легіону Українських січових стрільців воювали хорунжі Софія Галечко (загинула в бою)  та Олена Степанів. Олена Степанів – одна з перших жінок, яка зі зброєю в руках стала в шеренгу вояків поряд із чоловіками, перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера, чотар Української Галицької Армії.

      Жінки замінили на виробництві чоловіків, які пішли на війну. Одні з них

відгукнулися на патріотичні заклики, інші (таких була більшість) мусили пра-

цювати, бо залишилися без годувальника.    Жінки з незаможних родин влаштовувалися на краще оплачувану «чоловічу» роботу.

 

      Часто ця робота була небезпечною.   Жінки працювали водіями трамваїв та кондукторами, доглядали за вуличними ліхтарями, були листоношами, няньками й навіть сажотрусами. Жінки виконували таку роботу, про яку раніше не могло бути й мови. Під час Першої світової війни Освічені жінки працювали в різних установах перекладачками, телефоністками. Багато медсестер працювало в польових шпиталях.

     У роки війни були зруйновані бар’єри в стилі одягу жінок з різних класів.

Вони почали носити коротші спідниці, бо в них було набагато легше й швидше пересуватися. Були легалізовані, спочатку як робочий одяг, жіночі штани.

    Отже, війна сприяла утвердженню нового статусу жінок як рівноправних з

чоловіками членів суспільства.

 

Ведучий 2.

В  часи Другої світової війни проявився жіночий характер, який складався протягом віків.  Медсестрами і сандружинницями на фронт пішли дві з половиною тисячі киянок, близько трьох тисяч одеситок.

Слайд 5

Людмила Павліченко

 Людмила Павліченко

Не жіноча доля – вбивати… Жінка вбивала. Вбивала ворога, який з неймовірною жорстокістю йшов Україною, палив і руйнував домівки, знищував усе живе…  Ім’я Людмили Павличенко увійшло до енциклопедій багатьох країн світу. Іноземні журналісти писали про неї як про «королеву вогню», «снайпера № 1», «кращу гвинтівку землі». Велика Вітчизняна війна застала Людмилу в Одесі - приїхала туди, щоб закінчити свою дипломну роботу про діяльність гетьмана Богдана Хмельницького. 22 червня вона пішла до військкомату і була зарахована до 25-ї стрілецької дивізії імені В.І. Чапаєва як доброволець. Людмила стала снайпером високого ґатунку. Генерал армії П.І.Батов писав: «Саме Павличенко першою довела, що нелегка снайперська справа під силу жінці, якщо в її серці палає ненависть до фашистів.» Особисто знищила 309 гітлерівців, з них 78 снайперів. Їй присвоєно звання Героя Радянського Союзу 1943 року.

Студент:

Я на війні згубила свою душу,

 Бо взяла в руки автомат.

 В душі кричали голоси: "Я мушу!!"

Стій, воюй, борись, бо ти солдат!

 Я зводила важкий курок не раз,

 І падали солдати під обстр́ілом....

Жагуча помста, ніби газ,

Труїла, володіла моїм тілом.

 Аж враз побачила його лице завмерле.

 І очі згасші, щоки у крові....

Я знала: за наказом-тисячі померли,

А хто ж дав право забирать життя мені?

Я впала на коліна перед ним,

Моя спокута, ой яка велика!

Я вбила хлопця зовсім молодим...

Забрала сина в матері навіки....

Валентина Гризодубова

Ведучий 3.

   Валентина Гризодубова - льотчиця, перша жінка у Радянському Союзі, якій було присвоєно звання  - Герой Радянського Союзу.

    Вже в 2,5 роки Валентина піднялася в небо на батьківському аероплані з харківського аеродрому, прив'язана до батька ременями. У 14 років вона здійснила перший політ на планері.

У жовтні 1937 року встановила 5 світових авіаційних рекордів на легкомоторних літаках. У вересні 1938 року в якості командира екіпажу встановила міжнародний жіночий рекорд дальності польоту ( за 26 години 29 хвилин покрито відстань в 6450 км) .

Валентина Степанівна Гризодубова відрізнялася  характером вибуховим, відчайдушним і, якщо вже щось вирішувала, йшла напролом – недарма вона займалася в юності боксом. Могла собі дозволити зухвалі дії, куди більш небезпечні, ніж переліт на Далекий Схід.

Під час Другої світової війни, з березня 1942 року по жовтня 1943 року, командувала 101 авіаполком  Авіації дальньої дії. На травень 1943 особисто здійснила близько 200 бойових вильотів ( в тому числі 132 - нічних ) на бомбардування ворожих об'єктів, для доставки боєприпасів і військових вантажів на передову і для підтримки зв'язку з партизанськими загонами. За що її називали «нічною відьмою». У 1943 році присвоєно звання полковника .

Ведучий 4

Трагедія українського народу як в роки 1 Світової війни, так і в роки Другої світової воєн полягала в  тому, що українці певною мірою опинилися по «різні сторони барикад», інколи – по різні боки фронту.

Одним із феноменів українського національно-визвольного руху стала участь жінок в Організації українських націоналістів та Українській повстанській армії.

Жінки у лавах повстанської армії виконували різні обов’язки: були лікарками, медсестрами, друкарками, пропагандистками, зв’язковими, розвідницями, учасницями різних відділів УПА, а інколи — командирами роїв, чот і сотень. 

Найбільша кількість жінок була задіяна в медичній службі УПА: вони лікували поранених, забезпечували їх їжею, знаходили медикаменти та допомагали родинам загиблих. Відділи часто рейдували, тож підпільні шпиталі існували в умовах нестачі медикаментів, чистого одягу, їжі та води. Лікаркам і медсестрам нерідко доводилося брати до рук зброю та ставати до бою.

Не менш складною та небезпечною була й робота пропагандисток. Вони писали, редагували, видавали та розповсюджували агітаційні листівки, підпільну пресу та літературу.

Швидке поширення секретної інформації забезпечували зв’язкові. Вони долали величезні відстані пішки, переносячи різноманітні листи, розпорядження чи усні повідомлення. Зазвичай кожна зв’язкова знала лише одну іншу, з якою контактувала. Група жінок-зв’язкових була організована навіть при головнокомандувачі УПА Романі Шухевичі. Однією з таких жінок була Ольга Ільків.

 

 

 

 

 

 

Слайд 6

Ольга Ільків, зв`язкова Романа Шухевича

 

 

 

 

Частина 2. Армія незалежної України

2.1  Жінки і армія України до 2014 року

 Ведучий 5.

Пройшли буремні часи. Україна здобула незалежність.  Що собою являла  українська армію у період незалежності , якою була  роль жінок у ній? Саме про це буде розмова далі.

Після розпаду СРСР українська армія дуже змінилася. У 1991 році це були потужні збройні сили, які дісталися Україні у спадщину від СРСР. Станом на 24 серпня 1991 року на території України дислокувалися три загальновійськові і дві танкові армії, армійський корпус, чотири повітряних армії, окрема армія протиповітряної оборони, ракетна армія, Чорноморський флот, два вузли системи попередження про ракетний напад, 2,5 тис. одиниць тактичної ядерної зброї та близько 900 тис. особового складу.

     На початку незалежности армія України була однією з найпотужніших армій світу. Проте керівництво української держави під тиском західних країн вирішило відмовитися від ядерної зброї, і до 1996 року Україна стала повністю без’ядерною державою. З 2000-х років у рамках угод із ЄС і НАТО Україна реалізувала ще кілька програм з утилізації і знищення озброєння.

      З 2010 на оборону виділяли не більше як 1 % бюджету, а кількісний склад ЗСУ постійно скорочувався.

      Жінки служили в Збройних Силах України з 1991 року, але зазвичай це були дружини, доньки й інші родички військових.  Стереотип, ніби існують «чоловічі» й «жіночі» професії, що його активно розвивали в СРСР, зберігся і після здобуття Україною незалежности.

2.2 Зміни в Збройних силах після 2014 року.

Ведучий 6

    З 2014 року Збройні Сили України суттєво змінилися. Поштовхом до змін стала анексія Криму й агресія росії на сході України. Події показали, що українська армія не готова вести повномасштабні бойові дії проти регулярної армії противника.    Відтоді щороку в ЗСУ тривали реформи, які охоплювали всі сфери — озброєння, устрій, форма, харчування.

 

 

 

 

 

 

Слайд 7

 

Військовослужбовиці на параді з нагоди Дня Незалежности 2021 року

 

    До повномасштабного вторгнення рф у Збройних Силах України проходили службу 32 тисячі жінок. Тобто жінки становили сьому частину складу ЗСУ станом на 24 лютого 2022 року.

     За словами заступниці міністра оборони Ганни Маляр, 2014 року її відомство зафіксувало перший сплеск — збільшення кількости жінок у ЗСУ. Другий припадає на 2022 рік, після повномасштабного вторгнення рф. Тобто жінки теж гостро реагували і реагують на загрози державі і на воєнну агресію, попри досі актуальний патріархальний образ воїна, яким може бути чоловік.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Слайд 8

Жінки вступали в добровольчі батальйони, волонтерили, мобілізовувалися до лав Збройних Сил.

Слайд 9.

Демонструється  відео кліп  «Ти  підбори  змінила  на  берці» 

https://m.youtube.com/watch?v=K2a8IAgwo7Q –

кліп починається зі слів Павла Загребельного про жінку

У 2014 році волонтерка Яна Зінкевич заснувала медичний батальйон «Госпітальєри», найвідоміший волонтерський медичний батальйон, який брав участь у всіх найзапекліших боях 2014–2016 років. За весь час існування батальйону до повномасштабного вторгнення рф його меди(ч)ки врятували 2750 бійців, а Зінкевич нагороджено державним орденом «За заслуги» ІІІ ступеня

 

Слайд 10

Яна Зінкевич

 

У 2015 виник рух «Невидимий батальйон», серед засновниць якого — аеророзвідниця Марія Берлінська. Саме вони ініціювали скасування законодавства, яке не давало можливости жінкам обіймати бойові посади.

 

Слайд 11

фото

Марія Берлінська

Слайд 12

    В Україні  нині 10 % Збройних сил становлять жінки. Це дуже близько до середнього показника армій НАТО. Однак міряти суто кількісними показниками неправильно. НАТО сприяє посиленню ролі жінок і в організаційній структурі. Жінки в країнах Альянсу обіймають відповідальні посади — від керівників генштабів до міністрів оборони країни.

   В історії України у нас лише три жінки-генералки. 2021-го в ЗСУ з’явилася перша жінка бригадна генералка — командувачка Медичних сил Збройних Сил України Тетяна Остащенко.

Тетяна Остащенко, третя жінка генералка в Украї

 

Частина 3. ПОВНОМАСШТАБНА ВІЙНА 2022 РОКУ.

Слайд 13.

Ведучий 7

Після  початку повномасштабної агресії РФ в Україні  значимість і видимість жінок у ЗСУ зросла.

     Цьому неабияк посприяли зміни в символічній сфері: 2021 року назву Дня захисника України було змінено на День захисників і захисниць України — державне свято України, яке відзначають 14 жовтня.

   Нині українські жінки беруть участь у всіх аспектах дій на фронті. Вони живуть у підрозділах як волонтерки, служать бойовими медикинями, піхотинками, снайперками, кулеметницями. Серед них є відомі блогерки, які свою медійність теж поставили на допомогу армії.

Слайд 14

Анастасія Шевченко

Співачка й ведуча Анастасія Шевченко, відома під псевдонімом «Стасік», після 24 лютого повернулася до лав ЗСУ — 2014 року вона була стрільчинею-санітаркою та інструкторкою із само- і взаємодопомоги. Свою медійність Стасік використовує, щоб збирати донати для підрозділів. А її пісня «Колискова для ворога» 2019 року зі словами «Ти ж хотів землі цієї, тож тепер змішайся з нею» - стала своєрідним гімном боротьби з ворогом.

Слайд 15  Пісня-відеокліп  «Колискова для ворога»

https://www.google.com/search?q=%C2%AB%D0%A2%D0%B8+%D0%B6+%D1%85%D0%BE%D1%82%D1%96%D0%B2+%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96+%D1%86%D1%96%D1%94%D1%97%2C+%D1%82%D0%BE%D0%B6+%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B5%D1%80+%D0%B7%D0%BC%D1%96%D1%88%D0%B0%D0%B9%D1%81%D1%8F+%D0%B7+%D0%BD%D0%B5%D1%8E%C2%BB+%D1%81&oq=%C2%AB%D0%A2%D0%B8+%D0%B6+%D1%85%D0%BE%D1%82%D1%96%D0%B2+%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96+%D1%86%D1%96%D1%94%D1%97%2C+%D1%82%D0%BE%D0%B6+%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B5%D1%80+%D0%B7%D0%BC%D1%96%D1%88%D0%B0%D0%B9%D1%81%D1%8F+%D0%B7+%D0%BD%D0%B5%D1%8E%C2%BB+%D1%81&aqs=chrome..69i57j0i546.1334j0j15&sourceid=chrome&ie=UTF-8#fpstate=ive&vld=cid:269ff1bd,vid:9bkDFDyy8HQ

 

Зупинити на 2 .24 минуті

Інструкторка з тактичної медицини і бойова медикиня Марія Назарова — співавторка програм підготовки з тактичної медицини Генштабу ЗСУ. За вісім років вона підготувала близько 8000 військових. Тепер Назарова проводить тренінги для військових і цивільних та активно займається інформаційною кампанію з розвінчання міфів про тактичну медицину.

Слайд 16

 

Марія Назарова розповідає, чим відрізняються російська й українська аптечки

 

3. 1 Жінки в ЗСУ: найвідоміші героїні війни

Ведучий  8

Україна вирвалася з лап гендерних стереотипів. І нікого вже не здивуєш великою кількістю жінок-військовослужбовиць.

Серед військових, які захищають сьогодні Україну від російських окупантів, велика частина — жінки. В ЗСУ статистика показує, що число військовослужбовиць постійно зростає. У листопаді 2022 року міністр оборони Олексій Резніков повідомив що, наразі в Збройних силах служать 59786 жінок. Серед них 41 тисяча — військовослужбовиці та 19 тисяч — цивільні працівниці (медики тощо). Безпосередньо в зоні бойових дій перебувають близько 5 тисяч жінок-військовослужбовиць.

Пропонуємо  історії   трьох українських захисниць.

4.1. Юлія Паєвська (позивний "Тайра")

Військовослужбовиця, спортсменка та волонтерка, була командиркою підрозділу "Янголи Тайри", парамедиком. Наразі обіймає посаду Уповноваженої з питань реабілітації учасників бойових дій

Слайд 17

Юлія "Тайра" Паєвська /

Юлія Паєвська народилася в Києві. Виховували дівчину бабуся та дідусь, які були ветеранами Другої світової війни. Від першого класу Юлія вчилася накладати джгути та робити перев'язки. Також від шестирічного віку займалася спортом. Напевно, саме дитяче захоплення стало причиною того, що Юлія вступила до Національного університету фізичного виховання і спорту України..

До 2014 року Юлія професійно займалася дизайном (зокрема, рекламою та книжковою графікою), художньою керамікою.

Чоловік "Тайри" — Вадим Пузанов. Подружжя виховує доньку Анну-Софію.  Коли розпочалася російська інтервенція, вона вивчала тактичну медицину. Пізніше почала викладати тактичну медицину бійцям, навіть розробила курс для тих, хто виїжджав на фронт відразу після Революції Гідності.

В квітні 2014 року Юлія поїхала на Донеччину, де працювала парамедиком. Пізніше вона збирає свою групу, яка отримую назву "Янголи Тайри", а від 2018 року очолює власний підрозділ ЗСУ (евакуаційне відділення 61-го мобільного військового госпіталю у Маріуполі). "Тайра" врятувала безліч життів, а під час однієї з бойових евакуацій отримала тяжке поранення. Незважаючи на нього, вона швидко повернулася до виконання завдань.

"Тайра" на війні і в полоні

Приблизно за 5-6 днів до повномасштабного вторгнення, коли ситуація на сході почала загострюватися, Юлія вирішила, що їй потрібно їхати на фронт. Початок війни Тайра зустріла в Маріуполі, де надавала медичну допомогу цивільним і війсковим.

16 березня 2022 року Юлію Паєвську бійці самопроголошеної "ДНР" затримали на блокпосту біля селища Мангуш, коли вона допомагала евакуюватися дітям і жінкам. Російський пропагандистський телеканал НТВ показував "Тайру" в новинах та навіть зняв про неї документальний фільм, описуючи жінку як "націоналістку, яка викрадала дітей".

Паєвську вдалося звільнити з полону лише 17 червня 2022 року.

 

2. Катерина Поліщук (позивний "Пташка")

Слайд 18

Ведучий  9

Катерина Олександрівна Поліщук, позивний "Пташка" – захисниця "Азовсталі", учасниця російсько-української війни, парамедик-доброволець Національної гвардії України. Кавалер ордена "За мужність" III ступеня.

Катерина Поліщук народилася 2001 року у селі Соснівці Тернопільської області України.

У 2020 році закінчила Тернопільський мистецький фаховий коледж імені Соломії Крушельницької, де навчалася у відділі співу.

Навесні 2021 року у Києві пройшла курси домедичної допомоги та відправилася рятувати бійців в зоні бойових дій на сході України.

Після повномасштабного вторгнення РФ у лютому 2022 року "Пташка" у складі медичного батальйону "Госпітальєри" приїхала рятувати людей у Маріуполі. Після того, як шпиталь було розбомблено російськими окупантами, "Пташка", разом із іншими медиками, була змушена переховуватися від ворога на заводі "Азовсталь".

Відео, на яких Катерина Поліщук виконувала патріотичні пісні в підвалах "Азовсталі",  зробили її одним із символів "Азовсталі".

Слайд 19   Відео- Пташка співає пісню в Азовсталі:

https://www.google.com/search?q=%D0%BF%D1%82%D0%B0%D1%88%D0%BA%D0%B0+%D1%81%D0%BC%D1%96%D0%B2%D0%B0%D1%94+%D0%B2+%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%96&oq=%D0%BF%D1%82%D0%B0%D1%88%D0%BA%D0%B0+%D1%81%D0%BC%D1%96%D0%B2%D0%B0%D1%94+%D0%B2+%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%96&aqs=chrome..69i57j0i13i512.14768j0j4&sourceid=chrome&ie=UTF-8#fpstate=ive&vld=cid:ea313165,vid:kjDz7TXfHjY

19 травня 2022 року Поліщук та інші українські захисники та медики за наказом президента України здалися у російський полон.

21 вересня 2022 року 21-річна Поліщук повернулася із російського полону внаслідок проведеного обміну полоненими.

2 грудня 2022 року Катерина Поліщук була нагороджена президентом орденом "За мужність" III ступеня. В указі йдеться, що нагорода присуджена за "особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, незламність духу і вірність військовій присязі".

Катерина Поліщук також відома як поетеса.

Пісня про героїню була виконана на одному з концертів "95-го кварталу». Вокалістки студії вийшли на сцену та заспівали зворушливі рядки, а за їхніми спинами у цей час транслювалося слайд-шоу зі знімками Катерини Поліщук. Втім, хоча пісня і була присвячена безпосередньо "Пташці", вона стала зверненням та вдячністю всім жінкам-військовослужбовицям, які перебувають на передовій та доводять: в Україні немає слабкої статі.

Слайд 20

Відео – пісня Кварталу «Вона літала…»  https://youtu.be/Itfu1VWXZRo

Пропоную вшанувати пам»ять захисників та захисниць України, мирних людей, дорослих і дітей, що загинули під час повномасштабної агресіїї проти України хвилиною мовчання

 

Слайд  21     Відео- свічка, хвилина мовчання, метроном

3. Євгенія Емеральд (позивний "Жанна д'Арк")

Ведучий  10

Яскравим прикладом незламності та сміливості українських жінок стала Євгенія Емеральд з позивним "Жанна д'Арк", яка служить у полку спеціального призначення Національної поліції України  "Сафарі". Коли 24 лютого 2022 року розпочалася повномасштабна війна, жінка, не вагаючись, залишила  бізнес і вирушила захищати рідну Батьківщину.

Слайд 22

Снайперка Євгенія Емеральд ("Жанна д'Арк")

Ще в дитинстві Євгенія чула багато розповідей від бабусі та дідуся, які брали участь у Другій світовій війні. Її  батько неодноразово застерігав доньку, що потрібно готуватися до війни з Росією. Чоловік навіть мав вдома запас зброї і патронів. Тому недивно, що маленькій Євгенії на свята дарували військову форму замість ляльок.

Ще студенткою дівчина закінчила військову кафедру. Її захоплювала зброя. Тому вона колекціонувала різні види та займалася відточуванням майстерності в тирі. 2014 року, коли на сході почалася війна, Емеральд дуже хотіла їхати на Донеччину, однак її не прийняли. Тоді маленькій донечці Євгенії не було ще навіть двох років.

Наразі "Жанна д'Арк" — офіцерка, молодша лейтенантка. Однак від середини вересня жінка перейшла в тиловий фронт. А все тому, що снайперка Євгенія Емеральд вагітна. 14 жовтня 2022 року вона вийшла заміж за коханого чоловіка, з яким познайомилася на війні. Обранець "Жанни д'Арк" — Євген. Перші місяці війни захисниця приховувала свій стан від нього та своїх побратимів. А нещодавно стало відомо, що Євгенія та Євген чекають на дівчинку. Життя завжди перемагає смерть!

Слайд 23

Ведучий  11

Їх породила мати – Україна,

Їх душі освятили небеса,                          

Народу гордість: доленька – калина –

Вінець терновий і зелені краса!

Високість їхня – пісня солов’їна

Серед людських зневірених гаїв,

А доля їхня – доля України:

Пророчий, ніжний і трагічний спів…