Сценарій виховного заходу “Зустріч із казкою”

Орлівська ЗОШ вчитель Хильчук Н. О.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сценарій виховного заходу

 

“Зустріч із казкою”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема: Зустріч із казкою

Мета:  Збагачувати активний словниковий запас дітей, вчити правильно висловлювати їх свої думки. Продовжити роботу по знайомству з кращими зразками усної народної творчості (казками), вчити дітей визначати головну думку твору, засоби, якими у творі досягається мета. Виховувати любов до рідної мови, бажання бути добрим, щирим, служити людям. Виховувати любов і повагу до свого народу – творця невичерпного джерела мудрості.

Обладнання: Ілюстрація до книги “Українські народні казки”, а також ілюстрації до казок “Колобок” та “Цап та баран”. Костюми: зайчика, колобка, їжачка, лисички, цапа, вовка та барана.

 

Хід свята.

Ведуча: найпоширенішим видом усної народної творчості є казка. З нею ми зустрічаємося на кожному кроці, починаючи з раннього дитинства. Казки увібрали в себе народну мудрість і життєвий досвід. У казці завжди добро перемагає, здійснюються найвибагливіші бажання. Тільки в казці за мить можна долетіти до потрібного місця на килимі-самольоті, голодному насититися дарами скатерті-самобранки, а бридкій жабі перетворитися на красуню.

Ведучий: Сьогодні в нас відбудеться зустріч із казками. Першою до нас в гості завітала українська народна казка “Колобок”, яка вам уже є знайомою, але уважно просимо додивитись її до кінця й тоді …

Ведуча: Та не треба поспішати, а краще казку розпочати, бо недаремно мудрі кажуть люди, що краще раз побачити, ніж десять раз почути.

Ведучий: Жили були собі дідусь та бабуся. Жили, то жили, та дожилися до того, що й хліба нема.

Дідусь: Бабусю, а снідати, що ж будемо, чи хлібчик ще є?

Бабуся: Нема, дідусю, ох, нема. Ще тільки сонечко на небо, а я вже в хижці, у засіку хотіла борошенця назмітати на хлібчик духмяний, ох-хо-хо!

Дідусь: Ну і що ж, назмітала?

Бабуся: Та ось у жменьці, зовсім мало.

Дідусь: Хоча б на коржик із маком вистачило. Ану-мо, бабусенько, до роботи! Ти міси тісто, а я дровець нарубаю та піч витоплю.

Ведуча: Замісила бабуся тісто, і для смаку вкинула яйце, сметану, ще й маслечка грудочку. Стала коржика ліпити.

Бабуся: Ох і тісто, яке м’яке, ніжне, ніби щічки у дитини. Ех, нема у нас із дідусем ні діток, ні онуків, немає кому ні казочку розповісти, ні пісеньки заспівати, як мати моя співала:

  У мого синочка – очі, як волошки,

  У мого синочка щічки – маків цвіт …

Ой, що ж це? Поки співала, а руки самі виліпили замість коржика колобочка-синочка з оченятами.

Дідусь: Бабусю, що ж це? Колобочок! Та гарний який!

Ведучий: Посадили колобочка в піч, щоб підрум’янився.

Бабуся:, Що ж, дідусю, на сніданок треба, мабуть, картоплі накопати та й потому буде.

Дідусь: Так-так, із кропом та маслечком буде чим посмакувати. А таким гарненьким Колобком тільки милуватися будемо.

Ведуча: Витягла бабуся Колобка, поставила на віконечку, щоб прохолонув, а сама з дідусем пішли на город по крім та картоплю.

(літає муха і сідає на Колобка).

Колобок: Апчхи! Де це я, хто ж це я? А де дідусь та бабуся? Ох, як гарно, як цікаво! А що там за вікном, а далі за воротами? Ось побіжу подивлюся та поки прийдуть дідусь із бабусею я й повернуся. Ого-го! Гоп-ля!

Ведучий: От непосида! Куди ж це він? Якби, яка біда не трапилась.

Колобок: Як гарно навкруги: дерева шумлять, травинки шепочуть, пташки співають і мені так весело, що теж поспівати захотілось, пісенька сама собою складається:

  Був я жменька борошенця,

  Трішки масла та сметани,

  Бо хотіла так бабуся

  Спекти коржик на сніданок.

  Та не коржик і не пряник

З печі скочив на полок,

  А солодкий і рум’яний

  Розвеселий Колобок.

  Ви такого малюка на стрічали досі –

  Рудий чубчик і веснянки на кирпочці – носі.

Зайчик: Ой, Колобок! Ходімо зі мною. Я йду на город, хочу полити капусту та поласувати солодкою морквою

Колобок: Е-е ні, Зайчику, дякую за запрошення, я моркви не їм, та й хочу подивитися, що там далі, за цією галявою. Отож, бувай! Краще ти заходь в гості до нас із дідусем і бабусею.

Зайчик: Добре, буде час, зайду.

(Колобок котиться далі і співає пісеньку. Зустрічає Вовка).

Вовк: Ох, м’ячик! От добре, а я саме йду до друга Ведмедя, то тепер в футбол із ним поганяємо.

Колобок: Я не м’ячик, а Колобок, а в футбол, тільки звичайно, не мною, а м’ячем, ми зіграємо іншим разом, бо мені вже час повертатись до дідуся й бабусі, щоб не хвилювалися. До зустрічі.

(Колобок знову співає свою пісеньку і котиться далі).

Колобок: Ой! Який гарний метелик! Подивлюсь поближче. Постій, зупинися! А де ж стежка? Заблукав! Що робити? Хто?  Колобок?!

Їжачок: Це ти Колобок, а я … Ось відгадай загадку:

  В мене шуба з голочок,

  а тому я … Хто?

Колобок: Я не знаю, бо тільки сьогодні спечений. Діти, допоможіть! Хто це? Швидше підкажіть.

(Діти із залу підказують: “Їжачок”).

Їжачок: Так, я їжачок. А що ти тут робиш? Заблукав? Не  страшно, я тут усі кущики – травинки знаю, я тебе проведу додому, йди за мною!

Колобок: Спасибі, друже, хочеш я заспіваю тобі свою пісеньку:

Та не коржик і не пряник

  З печі скочив, а полок,

  А солодкий і рум’яний

  Розвеселий Колобок.

(Виходить лисичка).

Лисичка: О-о-о, яка гарна в тебе, Колобочку, пісенька.

(Далі говорить тихіше і в бік).

Лисичка: Така гарна, така смачна, як і ти, от і сніданочок до мене сам прикотився.

(Знову говорить вголос, звертаючись до їжачка).

Лисичка: А ти, їжаче, котись собі далі. Ми тут із Колобком разом поспіваємо, а потім я його проведу додому. Іди-іди.

Їжачок: Знову щось надумала, руда хитрунка. Але мене не обдуриш. Заховаюся тут під кущем та й подивлюся.

Лисичка: Колобочку, я вже старенька, погано чути стала, підійди ближче і заспівай свою пісеньку. А я запам’ятаю й будемо співати разом.

Колобок: Добре! Слухайте, будь-ласка.

(Співає)

Лисичка: Я вже, майже, запам’ятала твою гарну пісеньку, але дещо не дочула. Стрибни мені на язичок і заспівай іще разок.

Колобок: Добре, я зараз.

Їжачок: Почекай, Колобочку. Дозволь мені поспівати.

І, раз, гоп-ля!

Лисичка: Ой-ой-ой, ай-ай-ай!

Їжачок: Гей, Лисичко, почекай! Побігла, тільки курява знялась.

Ану-мо, Колобочку, співай голосніше свою пісеньку та підемо далі, бо вже дідусь із бабусею зачекалися.

(Співають і йдуть).

Дідусь: Колобочок!

Бабуся: Наш синочку! Як ми хвилювалися за тебе. Дякуємо тобі, їжаче, що привів додому Колобка. Ось тобі гостинець.

(Дають їжачкові яблуко).

Їжачок: Дякую.

Ведуча: Ось і казочка підійшла до кінця, як я й обіцяла, закінчилась вона зовсім незвичайно, бо наш Колобок – це добрий, чемний та веселий малюк, і з ним просто нічого лихого не могло трапитись.

Нашій казочці кінець, а хто дивився – молодець. Кінець.

Ведучий: Другою до нас у гості завітала казка “Цап та баран”.

Ведуча:

Жити собі дід та баба.

І мали вони барана й цапа.

от користі з них – ні-ні,

тільки збитки лише одні.

Приятелі побували і в городі,  і в саду,

Наробили лише шкоди і накликали біду.

Баба:

  Ох-ох, ох-ох-ох!

  З’їли редьку й горох,

  Буряки та ще й капусту.

  На городні, через них

  Стало зовсім пусто.

Дід:

  А в садку, чи шкоди мало?

  З яблунь кору поздирали,

  І на грушах листя з’їли,

  Обламали знизу гілля.

Баба:

  Зовсім випасли квітник –

Не подвір’я, а смітник.

Дід:

Щоб позбутися біди,

Хай ідуть аби куди.

Баба:

  Покладу їм у торбину,

  Я останню капустину.

  От і все, нехай ідуть.

Дід:

Ось вам торба, в добрий путь

Ведучий:

  Скоро цап та баран те зачули,

  Зараз із двору майнули

  Куди очі дивляться степом гайнули.

Цап та баран:

  Хоч і з двору вигнали нас – ох-ох-ох!

  Та завжди з Цапом ми удвох, ох-ох.

  Ми з ним нерозлучні друзі,

Разом у полі, в лісі, в лузі, 

Разом у полі, в лісі, в лузі, ох-ох-ох!

(У траві знаходять вовчу голову).

Цап:

Ой, Баране, глянь – овва!

У траві – вовча голова!

Може б замість капусти.

В торбі її примостили?

Бо, хто зна, як подивиться –

В господарстві знадобиться.

Баран:

Сили в мене вистачає,

Та сміливості немає.

А от Цап, хоч і хоробрий,

Силу ж з’їла всю хвороба.

  Провалився був під лід –

  Ледве витяг його дід.

  То ж давай-но разом, друже,

  Бо боюся сам я дуже.

(Ховають вовчу голову в торбину).

Цап:

В полі он вогонь горить,

Може підемо туди?

Ночувати все ж десь треба,

То ж подалі від біди.

Бо в ночі тут страшно дуже,

Вовків багато в полі дуже.

Ведуча:

  Ось підходять вони ближче,

  Коли глядь – аж, то вовчища.

  Круг багаття повсідались.

  Що робить? Привітались.

Цап:

  А здорові, молодці?

1-й вовк:

  Звідки тут узялись оці?

2-й вовк:

  Та це ж добре буде діло –

  Каша ще не закипіла.

3-й вовк:

  А до каші в самий раз,

  М’Ясо буде добре з вас.

Ведучий:

  Цапу сміливості зась,

  А Баран давно злякавсь.

Цап:

  А неси сюди, Баране,

  Вовчу голову, погану.

  Та не цю, а більшу дай.

  Цю ж у торбу знов укидай.

1-й вовк:

  Що тут думати-гадати?

  Треба звідси утікати,

  Бо до завтрашньої днини

  Попаду і я до торбини.

2-й вовк:

  Хлопці, видно, діло знають,

  Бач, як голови тягають.

  Тільки стане ось темніше,

  Звідси я втечу хутчіше.

3-й вовк:

  Тут не треба і дороги,

  Тільки б мати вовчі ноги!

1-й вовк:

  Ось і каша вже кипить,

  Та нема води долить.

(Тікає).

Ведуча:

  Як пішов, що у воду канув.

1-й вовк:

  Я вертатися не стану.

  Врятувався, і слава Богу!

  Порятуйте вовка ноги.

2-й вовк:

  Ех! Забіг десь вражий син!

  Ну, не вовк, а справжній свин.

  Пішов та й сидить,

  А каші нічим долить.

  Ось візьму я ломаку,

  Та прижену його як собаку.

(Теж тікає)

3-й вовк:

  За бідою б їх послати!

  Ось біжу я їх пригнати.

Ведучий:

  Як побіг, так і той рад,

  Що не вернеться назад.

Цап:

  Ану-мо, брате, скоріше хапатись,

  Щоб нам цю кашу поїсти, та звідси забратись.

Ведуча:

  Я поїли добряче, то тільки їх і бачили.

  А тим часом зібрались вовки на раду

  І стали думати, гадать.

1-й вовк:

Що ж ми, браття, за вовки

Що нас налякали ті два лайдаки?

Та всі ж підіймуть нас на сміх!

Ходімо, краще поїмо їх.

Ведучий:

  Прийшли, аж ті добре справлялись,

  Давно вже од казана убрались,

  Як побігли та на дуба забрались.

  Стали вовки думати-гадати

  Якби Цапа та Барана доганяти.

  Йшли, йшли, і на дубі їх знайшли.

1-й вовк:

  От ти, старий, лягай

  Та ворожи – гадай,

  Як нам їх добувати,

  Та з дуба зняти.

Ведуча:

  Ліг старий вовк, ворожить,

  А Баран із ляку так тремтить,

  Що гіляку обламав

  Та на вовка і впав.

Цап:

А подай мені ворожбита,

Буде в нього спина бита.

Ведучий:

  Як почули те вовки –

  Та в різні боки навтьоки

  А Цап та Баран у поле пішли,

  Курінь знайшли

  Та й живуть там – ладять,

  Смачну кашу варять.

  Та з вовків посміюються.

Ведуча:  Ось і підійшло до кінця наше з вами сьогоднішнє свято. Сподіваємося, воно вам сподобалося, сподобалися гості свята. Ці гості – казки, вирушили додому - у світ казок, подарувавши нам багато радості, веселого настрою. На великий жаль ми з вами також прощаємось.