Сценарій заходу-реквієму біля пам'ятного знака Жертвам голодомору "П'ять колосків тримаю життєдайних..."

 

 

 

 

Тематичний захід, присвячений відзначенню роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні – геноциду Українського народу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала:

Мета: нагадати про трагічну сторінку в історії України – Голодомор 1932 – 1933 років. Донесення правди про Голодомор – геноцид Українського народу, поширення правдивих свідчень про трагічні події, ознайомлення зі спогадами свідків Голодомору, вшанування пам'яті жертв голоду 1932-1933 років.

Обладнання: п’ять колосків; хлібина.

Категорія учасників: учні 7-11 класів.

Місце проведення: сільське кладовище біля Пам’ятного знака Жертвам голодомору.

 

Перебіг заходу

Педагог-організатор.

Сколихнулась Україна від скорботи і жалю. Приспустилися від чорного болю жалобних стрічок Державні прапори. Запізнілими дзвонами шукаємо мільйони українських душ, щоби вписати їх в історію Пам'яті.

Що ж це за страшні слова? Що таке голодомор?

Сумний день в історії України відмічає завтра наш народ. День пам’яті жертв, які постраждали внаслідок штучного Голодомору 1932-1933 років. Голод забрав від 7 до 10 мільйонів людей.

Передвісником цієї біди став так званий закон «Про п’ять колосків», прийнятий 7 серпня 1932 року. Саме таку назву він отримав серед простого населення, бо крадіжка зерна з п’яти колосків каралася важче, аніж умисне вбивство – розстрілом на місці з конфіскацією майна. Тоді, як за умисне позбавлення життя людини злочинець міг отримати 10 років.

Закон «про п’ять колосків» не мав прецедентів у світовій історії. В тогочасних умовах він фактично забороняв людям розпоряджатися їжею. Українці опинилися у смертельній пастці: фантастичні плани хлібоздачі (а простіше – плани конфіскації зерна) прирікали селян на голодну смерть. Будь-які спроби врятуватися і приховати продукти загрожували конфіскацією всього їстівного (за невиконання хлібоздачі) або розстрілом. Шукали зерно, неначе не хліб це, а бомби, кулемети. Землю штрикали багнетами, шомполами, всі погреби перекопали, всі підлоги повиламували, у городах шукали. 

У містах заборонялося продавати хліб селянам. Їх не наймали на роботу на промислові підприємства, їм забороняли переходити або переїжджати в Росію. Загороджувальні загони на кордонах із Польщею та Румунією розстрілювали втікачів. Українські села наповнилися партійними активістами та «буксирними бригадами» для обшуків і конфіскації харчів. Почали з’являтися «чорні дошки».

 

Так було запущено механізм масового вбивства українських селян штучно спланованим голодом. .

Законом ”Про п’ять колосків” засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях.

 

1-й читець:

Сумнівно відомий “закон про 5 колосків...” (кладе на долоню 5 колосків).

Ось вона, ціна жменьки зерна: стільки потрібно було суду, щоб засудити матір чи батька. Машина з скреготом, але запрацювала. 55 тисяч осіб було засуджено за “ко л о с к и”. З них до вищої міри покарання 2100 осіб.

П’ять колосків тримаю життєдайних.

П’ять колосків, насправді,  - п’ять життів.

І всім відомо, це уже – не тайна,

Ніхто із них вмирати не хотів.

 

(Передає колоски наступному читцеві).

2-й читець:

П’ять клолосків – це пригорща пшениці.

Це – скибка хліба, може, - півтори…

І трішки сили, для душі – живиці.

Це – тимчасові, а не вічні, сни.

 

(Передає колоски наступному читцеві).

3-й читець:

Тримай п’ять колосків, тримай пів світу.

Зернинка до зернинки – буде хліб.

Ні, не забудуть українські діти,

Як Україну ставили за гріб.

 

(Передає колоски наступному читцеві).

 

4-й читець:

Ось про що говорять нам душі безневинно вбитих діток.

«А мені заподіяли смерть за “5 колосків”. Було це літечком 33-го. Я з маленькою сестричкою Катрусею пішла на колгоспне поле по колосочки. Ой, як хотілося їстоньки... Катруся, опухла від голоду, сиділа на межі і рученятами ловила волошк у, щоб з'їсти її. Я озирнулася, зійшла з межі, зірвала один колосок, два, три... п'ят ь... і раптом мене схопили і поволокли до воза. Мене били, палили сірниками ручки, ламали пальчики і били, били... поки не забили. Забил и... за 5 колосочків, а було мені шість рочків. І Катруся моя теж померла, там, на межі. Тепер вона теж зіронька».

 

(Передає колоски наступному читцеві).

5-й читець:

«І мені хотілося їстоньки, мене Ганнусею звали. Спочатку померли мої дідуньо і бабуся. Мій таточко пішов до міста за хлібом і не повернувся – його дядько міліціоне р з рушниці застрелив. Надвечір мама помила нас з братиком, одягла в чисті сорочечки, напоїла маковинням... і вже нас не стало. Ганнусею, Ганнусею мене звали...».

 

(Передає колоски наступному читцеві).

6-й читець:

Ми тут, біля пам’ятного знака Жертвам голодомору, щоб сказати, що пам’ятаємо вас – тих, хто загинув у голодні 1932-й та 1933-й роки.

Ми тут, щоб сказати, що, незважаючи на довгі роки мовчання, Україна на повен голос заговорила про одну з найстрашніших трагедій в історії нашої Батьківщини – Голодомор.

Ми тут, щоб сказати, що засуджуємо всіх тих, хто причетний до смерті  мільйонів українців у  стражденні голодні роки.

Ми тут, щоб сказати, що віримо, що  страхіття Голодомору ніколи не повториться …

 

Підсумок

Педагог-організатор.

Хвилина мовчання сльозою горить,
Пронизує струмом немов би ця мить,
Щипає за душу, бере за живе
І дзвоном тривожним у серці гуде.

Я бачу той розпач безсилих людей
І погляд голодних дитячих очей,
В долоні затиснуті п'ять колосків,
Гвинтівку і вирок жорстоких катів.

 

Прошу вшанувати всіх, хто загинув у голодні роки, хвилиною мовчання. Прошу поставити лампадку до пам’ятника жертвам Голодомору.

Хвилина мовчання.

Запалюється лампадка і ставиться до пам’ятного знака.

 

Тепер, після того, як минуло вже багато років, ми можемо відповісти на запитання: чого хотіли досягти організатори голодомору? кому було вигідно «підрубати» нашу хліборобську націю під корінь?

В українців виймали хліборобську душу, ламали хребет нації, свідомо провокували канібалізм.

А тому наш обов’язок сьогодні – зберегти пам'ять про всіх невинно закатованих, пам'ять про тих, хто не дожив, пам'ять про тих, хто не долюбив, пам'ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути. Тяжко повертає собі народ України духовне здоров’я.

Я закликаю вас завтра згадати у ваших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору і вшанувати пам'ять загиблих хвилиною мовчання та запаленою свічкою на підвіконні... 

Хай світло від свічки у небо летить

Хоча б одну душу зігріє в цю мить

Щоб душа ця загублена спокій знайшла

І у вічність до Бога вона відійшла.

На цьому захід, присвячений вшануванню пам'яті жертв голодомору, оголошується закритим. Дякуємо за увагу.

1-й читець:

Сумнівно відомий “закон про 5 колосків...” (кладе на долоню 5 колосків).

Ось вона, ціна жменьки зерна: стільки потрібно було суду, щоб засудити матір чи батька. Машина з скреготом, але запрацювала. 55 тисяч осіб було засуджено за “ко л о с к и”. З них до вищої міри покарання 2100 осіб.

П’ять колосків тримаю життєдайних.

П’ять колосків, насправді,  - п’ять життів.

І всім відомо, це уже – не тайна,

Ніхто із них вмирати не хотів.

(Передає колоски наступному читцеві).

 

2-й читець:

П’ять клолосків – це пригорща пшениці.

Це – скибка хліба, може, - півтори…

І трішки сили, для душі – живиці.

Це – тимчасові, а не вічні, сни.

(Передає колоски наступному читцеві).

 

3-й читець:

Тримай п’ять колосків, тримай пів світу.

Зернинка до зернинки – буде хліб.

Ні, не забудуть українські діти,

Як Україну ставили за гріб.

(Передає колоски наступному читцеві).

4-й читець:

Ось про що говорять нам душі безневинно вбитих діток.

«А мені заподіяли смерть за “5 колосків”. Було це літечком 33-го. Я з маленькою сестричкою Катрусею пішла на колгоспне поле по колосочки. Ой, як хотілося їстоньки... Катруся, опухла від голоду, сиділа на межі і рученятами ловила волошк у, щоб з'їсти її. Я озирнулася, зійшла з межі, зірвала один колосок, два, три... п'ят ь... і раптом мене схопили і поволокли до воза. Мене били, палили сірниками ручки, ламали пальчики і били, били... поки не забили. Забил и... за 5 колосочків, а було мені шість рочків. І Катруся моя теж померла, там, на межі. Тепер вона теж зіронька».

(Передає колоски наступному читцеві).

5-й читець:

«І мені хотілося їстоньки, мене Ганнусею звали. Спочатку померли мої дідуньо і бабуся. Мій таточко пішов до міста за хлібом і не повернувся – його дядько міліціоне р з рушниці застрелив. Надвечір мама помила нас з братиком, одягла в чисті сорочечки, напоїла маковинням... і вже нас не стало. Ганнусею, Ганнусею мене звали...».

 

(Передає колоски наступному читцеві).

 

6-й читець:

Ми тут, біля пам’ятного знака Жертвам голодомору, щоб сказати, що пам’ятаємо вас – тих, хто загинув у голодні 1932-й та 1933-й роки.

Ми тут, щоб сказати, що, незважаючи на довгі роки мовчання, Україна на повен голос заговорила про одну з найстрашніших трагедій в історії нашої Батьківщини – Голодомор.

Ми тут, щоб сказати, що засуджуємо всіх тих, хто причетний до смерті  мільйонів українців у  стражденні голодні роки.

Ми тут, щоб сказати, що віримо, що  страхіття Голодомору ніколи не повториться …