Сценка до Дня учителя

                                             Сценка «День учителя»

(Мама з квітами заходить у кімнату, наспівує мелодію…)

Мама. Привіт, доню, а ось і я.

Дочка. Мамо! Які квіти!

Мама. Так, у дні Першого та  Останнього дзвоника я відчуваю, що педагог – це найпрекрасніша професія!

Дочка. Ой, мамусю, ти така щаслива!

Мама. Так, доню, ти просто не уявляєш! Мені навіть двієчник Перчик квіти подарував! Ось! ( Витягує квіточку)

Дочка. Та ну?!

Мама. Угу!

Дочка. (Трохи подумавши)Мамо, ти знаєш, я тут подумала і вирішила: все, піду вчитись на педагога! Вступатиму в педагогічний ВУЗ!

Мама. ( перелякано)Ти що хвора?!

Дочка. Чому? Я вже все спланувала: запишусь на курси в університет Грінченка або Драгоманова.

Мама. Якого Грінченка? Якого Драгоманова? Ти  що, серіалів про школу передивилася!?

Дочка. Мамо, я тебе щось не розумію, ти ж тільки-но говорила: «Педагог – це найпрекрасніша професія!»

Мама. Хто казав? Я казала?!

Дочка. Ти!

Мама. Це я була в стані афекту. Навіть не думай мені про пед., ти навіть не уявляєш, що це таке! Жах! Каторга! Болото! Щоб я свою кровиночку пустила на розтерзання таким, як Перчик?! Тільки через мій труп…

Дочка. Мамо! А я думала, що ти любиш свою роботу?

Мама. Люблю?!! Та це мій тяжкий хрест! Це моя страшна карма! Безсонні ночі, зірваний голос, нерви, істерики!… А сім’я?!! (плаксиво)Я навіть не пам’ятаю тебе маленькою!  З тобою весь час сиділа бабуся, а мені все треба було то на семінари, то на вебінари, то на заходи з чужими дітьми!

Дочка. Ну чого ж,  мамо, ти мене часто забирала з дитсадка.

Мама. Ага! А іноді забувала  забрати!

Дочка. Ой, та це було всього-навсього тричі.

Мама. Мовчи! Сім’я –  це святе! І я не дозволю, щоб мої внуки пережили те, що ти!

 Якби ж я знала в юності, що це за професія, то десятою б дорогою обходила педуніверситет! Я десятому б заказала…

Тато. Що за шум? Вітаю, кохана, зі святом! Які квіти!( Цілує в щоку)

Мама. Яке там свято, тут донечка наша сюрприз мені влаштувала. Ні, це ж треба придумати, у пед. вона зібралася!

Тато. А що?

Мама. Та це все одно, що з мосту та в воду!!

Тато. Ну-ну-ну, давайте без трагедій. Хоча. Донечко, навіщо тобі та школа? Давай краще будеш лікарем, як тато!

Мама. (обурено)Що? Лікарем?

Тато. А що? Це велике діло – рятувати людей від хвороб…

Мама. Угу! Ще краще! Ні вдень, ні вночі спокою немає! А ще хвороби, інфекції…

Тато. Люба, ти ж знаєш: лікарям роблять щеплення…

Мама. Я не знаю, які там щеплення… Я знаю, що дехто постійно не ночує вдома!..

Тато. Це, між іншим, мій обов’язок!

Мама. Твій обов’язок – забезпечити щасливе майбутнє дочки, а не кинути її на поталу швидкої допомоги!  І, взагалі, по-моєму, тобі вже час! Рятувати людство… від самих себе!

Тато. ( Дивиться на годинник) Ого! А й справді, мені вже треба збиратися!

Доню! А ти подумай! Університет Богомольця! Київський медичний…(виходить)

Дочка. Угу!

Мама. Навіть не думай! Теж мені,  порівняв: мою високоідейну  професію вчителя і своє костоправство навпіл із … шарлатанством!

Дочка. Мамо, ну чому ти так?! Бути лікарем – це дуже почесно!

Мама. Ага! Я хоч інколи, але все ж таки тебе і з садочка забирала, і на свята в школу потрапляла. А тато взагалі не знав, у який ти садочок ходила і де твоя школа знаходиться! Добре, хоч на твій випускний буде у відпустці!

Дочка. Ну,  так…

Мама. Ні, доню, якщо і обирати професію для жінки, то вже краще – педагогіку!

Дочка. А як же всі твої жахи, нервові зриви, болото…?

Мама. Ну…, вовка боятися – в ліс не ходить. Я тебе так підкую методикою і сучасними технологіями, що не те що Перчик, а всі клієнти дитячої виправної колонії будуть ходити навшпиньки!

Дочка. Мамо! А як же сімейне життя?

Мама. Ой доню-доню, та  поки в тебе з’явиться те сімейне життя, я дай Боже, піду на заслужений відпочинок і буду займатися своїми онуками.

Дочка. А я?!

Мама. А в тебе буде  липень, серпень і… канікули…

Дочка. То що, записуватися на курси чи ти мене сама підготуєш?

Мама. Та… я б і не проти, але …звіти  ще не здала, та й до атестації треба готуватись, ні, доню, краще запишись, так буде надійніше.

Дочка. Добре, мамусю, запишусь.

Мама. Люба моя, невже на тебе чекає вчительська доля…(зітхає)

Дочка. І квіти… ( подає букет матері)

Мама. ( зітхає) І концерти на День учителя...

Дочка. А на концертах учні нам з тобою співатимуть: «Вчителько моя…»

                                     Співають.   Виходять.