Сергій Вікторович ЖАДАН

Сергій Жадан. Автор: Шик Богдан та Прозоров Олексій

Сергій Жадан — український поет, прозаїк, есеїст, перекладач. Народився 23 серпня 1974 р. в місті Старобільськ Луганської області. У 1991 році був одним з організаторів харківського неофутуристського літературного угрупування «Червона Фіра». У 1996 році закінчив Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, факультет українсько-німецької філології. У 1996—1999 рр. навчався в аспірантурі цього ж університету.

Захистив дисертацію присвячену українському футуризму. З 2000 року викладач кафедри української та світової літератури університету. З 2000 року також є віце-президентом Асоціації українських письменників. З 2004 — незалежний письменник. Під час помаранчевої революції, Жадан був комендантом наметового містечка у Харкові. Сергій Жадан також відомий своїми критичними висловлюваннями і публікаціями, в бік харківських можновладців — Добкіна та Кернеса.

Живе і працює в Харкові. Перекладає з німецької, польської, білоруської та російської мов. Власні тексти перекладались німецькою, англійською, шведською, італійською, угорською, польською, сербською, хорватською, чеською, литовською, білоруською, російською, вірменською мовами. Сергій Жадан називався одним з кращих літераторів з країн колишнього СРСР, зазначалося його вміння бути своїм як для простої, так і освіченою аудиторії. Особливу похвалу і підтримку отримав його роман «Ворошиловград», який був названий маніфестом цілого покоління. Роман «Ворошиловград» став книгою 2010 року за версією «Бі-бі-сі».

Сергій Жадан був активним учасником харківського Євромайдану, в березні 2014 року потерпів під час зіткнень між прихильниками і противниками цього руху. У 2016 році був нагороджений державною премією «Українська книжка року», кошти від якої направив на допомогу дитячим установам Луганської області. У 2017 році був ненадовго затриманий на території Білорусі через знаходження в деяких списках заборони на в'їзд, але потім відпущений, а те, що трапилося названо «непорозумінням». У травні 2017 року за особливий внесок в українську культуру і стійкість громадянської позиції був нагороджений премією Василя Стуса.

Лексика, яку використовує Сергій Жадан у художніх творах, різноманітна за тематикою і сферою використання, стилістичним забарвленням та емоційним навантаженням, експресивністю, і саме такий синкретизм, строкатість дозволяють письменнику якнайвиразніше передати свої думки і почуття. Будь-яке слово, використане автором, не є випадковим. Кожна лексема, поєднуючись із іншою, кодує думки, характеризує суть проблеми, а неоднорідність і багатство лексичного складу свідчить про талант письменника, його освіченість, інтелектуальний рівень та національну свідомість, а також відображає багатство мовної картини письменника. Експресивна лексика є одним із найактивніших засобів увиразнення художнього мовлення.

Для експресії лексичного рівня характерним є надзвичайно різноманітна лексика, багатство трансформацій, що зумовлюється особливістю вживання лексем у творах. Поєднання різної лексики: біблійної, військової, політичної, тюремної; експерименти з синонімією та антонімією створюють особливий експресивний ефект, який створює синтез різних явищ, мотивів, проблем. Слово Сергія Жадана, будучи носієм первинного значення, увиразнює і розширює експресивними засобами свою семантику, стаючи більш вразливим та більш влучним. Експресивність є однією з ключових ознак поетичних творів письменника.

Однією з помітних особливостей творчості Сергія Жадана, особливо на ранньому етапі, стала його схильність до епатажу. Переважно то була інвективна лексика та іронія щодо деяких мистецьких канонів чи явищ. Кажучи простіше, Жадан часто пише з матюками і дозволяє собі вільно поводитися не лише з іменем естрадного співака Степана Галябарди, а й із Тарасом Шевченком чи Максимом Рильським.

Минув час, Сергій написав чимало не лише віршів, а й прози зі специфічною лексикою. Навряд чи тут потрібен якийсь схвальний чи нищівний вердикт, кожен читач вирішить для себе, які слова він може сприймати, а які ні, можна лише відзначити, що лайка в творчості Жадана явно спрямована не так на епатажування читача (навряд чи така лексика може здивувати когось, хто мешкає нині в Україні, ходить українськими вулицями, дивиться українське телебачення й читає інтернет), як на передачу колориту.

Перед тим, як згадувати про вплив Сергія Жадана на інших авторів, варто поміркувати й над тим, хто посприяв формуванню письменницької індивідуальності самого Жадана. Напевно, тут мав місце найкращий для творчої індивідуальності варіант – сплав різних впливів. Коли говорити про поезію, особливо ранню, в ній виразно відчуваються традиції рок-поезії, будь-якої – радянської, західної, української. Невипадково вірші Жадана неодноразово використовували для своїх пісень такі гурти, як “Lюк”, “Калєкція”, “Собаки в космосі”, “Оркестр Че” тощо.

Інший доволі помітний елемент – поезія бітників. Як на мене, легкий її флер можна відчути, приміром, у декотрих текстах збірки “Історія культури початку століття”. Коли ж не зосереджуватися винятково на поезії, то бітницькі елементи можемо побачити й у “Біг Маку”, “Anarchy in the UKR” тощо. А ось із приводу книжки “Депеш Мод” багато хто відзначав, що в ній є чимало перегуків зі знаменитим твором “Москва-Пєтушки” Венедикта Єрофеєва. Згадати хоч би залізничні пригоди.

Отож, якщо додати ще згадані контексти українських двадцятих, виходить, що творчість Сергія Жадана умовно “виростає” з літератури ХХ століття, її найбільш грайливої, протестної, екстравагантної, експериментальної частини. Що ж до впливу Жадана на молодших авторів чи однолітків, то він міг би бути темою окремого дослідження. Побудови фраз, сюжетні ходи, багато інших речей у помітної частини наших письменників мають “жаданівське” коріння. До того ж, він дав поштовх до активнішого використання східної, урбаністичної, постіндустріальної, прикордонної тематики.

Образність Жадана – це і дотепно чи просто влучно вигадані та описані персонажі, як-от Степан Галябарда (не зовсім і вигаданий, але змушений стати символом цілої української “традиційної естради”, або ж “українського шансону”), брати Лихуї, марксист Чапай, або брати “Звонімір Бобан і Бобан Марковіч”, сербські злочинці-нелегали, які хочуть пробратися потягом до Відня:«Ти лише уяви, братішка, скільки у світі загадок і таємниць, скільки борделів і крадених телефонів:нам життя не стане, аби об’їхати наші угіддяна віслюках…»

Періодично твори Сергія Жадана мережать і наскрізні образи. Колись це була косметика, її фактура, кольори тощо, потім, наприклад, жіноча білизна. Стабільно такими образами залишаються сипучі речовини – тютюн, мелена паприка, наркотики рослинного походження, – а також серце та інші вічні людські органи. Неодмінна риса мови Жадана – також лексична простота, насиченість розмовними виразами, а ще русизми. Часто через усі ці речі його письмо переходить межі властиво літературної мови, не кажучи вже про чималі розбіжності з мовними стандартами письменників-традиціоналістів.

Саме Жадан виявився тим письменником, котрий поєднав дуже транзитний, хисткий, катастрофічний дух часу нашої частини світу 1990-2000-х років, його іронію, цинізм, біль, споживацтво, млявий радикалізм із дуже в своїй суті піднесеними штуками – з усеохопністю добра, любов’ю, романтичним коханням, теплим внутрішнім світлом. І наснажив усе це оргиніальним еластичним письмом, образним і дотепним. Не дивно, що така суміш стала більш ніж помітною. Не дивно, що вона викликає такі різні реакції.

Дякую за увагу!