Шлях Ничипора Варениченка: від правдошукацтва до розбійництва.

Шлях Ничипора Варениченка: від правдошукацтва до розбійництва.

Мета уроку: Подати соціальне та психологічне вмотивування поведінки Чіпки; розвивати вміння характеризувати образи;аргументовано висловлювати власну думку щодо життєвого вибору героїв твору; формулювати власне розуміння понять честь, справедливість, людська гідність; пояснювати способи їх утвердження; спонукати учнів до усвідомлення значення життєвого вибору для становлення і самореалізації людини.

Життєвий вибір Один у другого питаєм, Нащо нас мати привела? Чи для добра? Чи то для зла? Нащо живем? Чого бажаєм? І, не дознавшись, умираєм, А покидаємо діла... Т. Шевченко

ЛітературознавціЛітературознавець Василь Пахаренко у книжці про Т. Шевченка "Незбагнений апостол" пише: "Зло існує для того, щоб людина ставала Людиною, переборюючи його, щоб вона могла усвідомити добро і робити добро".

Самореалізація — це: A) Досягнення матеріального добробуту. B) Процес розкриття особистісного потенціалу. C) Вміння спілкуватися з людьми. D) Здатність керувати іншими

"Яке значення має правильний життєвий вибір для становлення і самореалізації людини?"Який із наведених чинників найбільше впливає на самореалізацію?A) Випадковість. B) Соціальний статус. C) Усвідомлений вибір і цілеспрямованість. D) Популярність у соціальних мережах

"Яке значення має правильний життєвий вибір для становлення і самореалізації людини?"Що означає поняття "життєвий вибір"?A) Вибір професії, що приносить найбільший дохід. B) Рішення, що визначає напрямок життя людини. C) Вибір друзів у підлітковому віціD) Вибір місця проживання"Рости вгору буде тільки той, хто не боїться робити вибір." — Джордж Еліот"Ми можемо вибрати, що робити. Ми вільні у своєму виборі. Але потрібно пам’ятати: наслідки цього вибору вже не будуть від нас залежати." — Стівен Кові

Пропаща сила - це доля людини, яка невикористала, не розкрила всі свої гарні риси, свій талант,не пристосувавшись дожиття, звела свої людські якості нанівець. Перший варіант назви роману Панаса Мирного — «Пропаща сила» — глибоко і точно передає сутність головного героя. Це — сила, що загинула, розчинилася в безвиході життя. Чіпка Варениченко, сповнений щирих і благородних намірів, прагнув правди, справедливості, кращого світу. Проте, не маючи опори в суспільстві, він поступово заплутався у суперечностях, загруз у болючих внутрішніх конфліктах. Його енергія, розум і талант були спрямовані не на творення, а на сліпий протест, який зрештою привів до морального падіння. Співавтор твору Іван Білик слушно зазначав: «Кожне суспільне явище, зокрема й розбійництво, має дві сторони: внутрішню — процес морального занепаду особистості, і зовнішню — соціальну. Саме ці дві сторони, на мою думку, слід розвивати.»

Ничипор Варениченко. Роль у творі: Втілення протесту проти соціальної несправедливості, образ «пропащої сили». Внутрішній конфлікт. Пошук правди: Чіпка змалку прагне справедливості, болісно реагує на кривду. Бунтарство: Його протест проти панівного ладу переростає в агресію, що веде до злочинів. Моральна деградація: Від чесного трудівника — до розбійника, що втрачає моральні орієнтири

Вже перша портретна характеристика Чіпки дає змогу зрозуміти, що перед ним — складна й суперечлива особистість. Зовнішність хлопця була звичайною, нічим не примітною, як у багатьох селянських дітей. Проте особливу увагу привертали його очі — палкі, живі, сповнені внутрішнього вогню. Саме цей погляд видавав бунтівну натуру юнака, його неспокійний характер, прагнення до правди та неприйняття кривди. Очі Чіпки — це вікно в душу, де вже з дитинства визрівала боротьба між добром і злом, між мрією про справедливість і жорстокою реальністю.

Од великого села Пісок аж до славного колись Ромодану, — йшов молодий чоловік. "Не багатого роду!" — казала проста свита, накинута наопашки, — "та чепурної вдачі", — одмовляла чиста, біла, на грудях вишивана сорочка, виглядаючи з-під свити. Червоний з китицями пояс теліпався до колін, а висока сива шапка з решетилівських смушків, перехиляючись набакир, натякала про парубоцьку вдачу...

Ішов справді парубок. На перший погляд — йому, може, літ до двадцятка добиралося. Чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп'ялось тонке, як павутиння, волоссячко. Ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі — теж гострі; лице довгообразе — козаче; ні високого, ні низького зросту, — тільки плечі широкі, та груди високі... Оце й уся врода. Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в нього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою тугою...

Що ж до причин такої незвичайної туги молодого Чіпки Вареника, то й вони очевидні: • комплекс байстрюка; пережиті дитячі образи, що позначаються на поведінці й душевній структурі хлопчика (невеселе, вовчкувате, тихе…); • суперечливість реакцій і душевних поривів малого Чіпки: він прагне бути добрим, здатен поетично відчувати красу — і легко засліплюється якимось почуттям, буває жорстоким (як в епізодах із горобцями чи з Бозею, зображеним на іконі); • мимовільна жорстокість, імпульсивність, безоглядність, притаєна злість — цим рисам Чіпки автори приділяли належну увагу в «дитячих» розділах роману; • Чіпка — не такий, як усі; для Грицька він узагалі «парень добрий, та тільки чудний собі».

Що ж зробило Чіпку Варениченка «пропащою силою»?

Пригадаймо, чиїм сином був Чіпка ?Мати - зневажена селянка, яка й хати власної не мала. Єдине багатство - це працьовиті руки й чесна душа. Батько - панський попихач, утікач із панської неволі, москаль. Чіпка походить з тих найбільш обділених, уярмлених українців, які народжувалися й виростали з тавром невільника. А тут ще й - «байстрюк», «виродок». Чіпка змалечку відчув себе нелюбим, відкинутим, другосортним. Так мало радості й добра зазнав, і так багато болю. Він - внук пана Василя Семеновича Польского, правнук того генерала, який з «голопузої шляхти», «гультяїв, свавольників, дармоїдів» докотився «з бистрої Стирі аж до самої холодної Неви... заліз у якийсь полк, терся до передніх вельмож, поки таки дотерся до генерала...і до Пісок!»

Які особливості характеру проявляв Чіпка в дитинстві та юності? Чи щось насторожило вас?Найкращі свої риси малий проявляв у спілкуванні зі своїми добрими наставниками — бабусею Оришкою та дідусем Уласом: він виявляв свій природний розум, метикуватість, прагнення творити добро, все життя страждав комплексом байстрюка. Будучи в дитинстві відринутий, ображений однолітками, він на все життя поніс у серці образу на людей: «А все люди, люди... Вони в мене й батька одняли, людоїди; вони мене ще змалечку ненавиділи - з іграшок прогонили, йшли повз хату, одхрешувались... Я малим був, а все бачив... За чортеня щиталн... Я чорт... Над чортами чорт!... А баба вчила мене людей прощати, а дід - любити... Дурнії дурні! не стоять вони слова доброго... їх мучити. мучити».

Жага помсти. Про жагу помсти Чіпки свідчить епізод, коли він разом із Грицьком скручував голови горобенятам. Чіпка робив це охоче, вважаючи, що пташенята винні — нібито вони кричали «жив-жив», коли розпинали Христа. Ще один приклад — сцена з іконою Божої Матері, коли Чіпка видлубав їй очі, щоб вона не бачила, як він їсть Мотрин хліб. Цей вчинок демонструє його глибоку внутрішню боротьбу та зневагу до святого. Які особливості характеру проявляв Чіпка в дитинстві та юності? Чи щось насторожило вас?

Епізод із козаком Бородаєм: жага помсти Чіпки Коли Чіпка працював у козака Бородая, він не виконував своїх обов’язків належно — був ледачим, часто ухилявся від роботи. За це господар побив його. Але замість того, щоб усвідомити свою провину, Чіпка сприйняв це як особисту образу. Його гордість була зачеплена, і він не зміг пробачити приниження. У відповідь на побої Чіпка вирішив помститися. Його думки стали темними, сповненими злоби. Він підпалив хату Бородая, коли той спав, — вчинок, який міг призвести до загибелі людини. Лише випадковість врятувала господаря від смерті. Цей епізод яскраво демонструє: Нездатність Чіпки визнавати власні помилки — він не аналізує свої дії, а звинувачує інших. Глибоку образу та мстивість — навіть незначне покарання викликає в ньому бажання жорстоко відплатити. Відсутність моральних меж — він готовий на злочин, аби задовольнити свою злість.

Юність дарує Чіпці перше велике почуття — кохання. Він зустрічає надзвичайно красиву дівчину Галю, яку називає своєю «польовою царівною». На перший погляд вона здається веселою, безтурботною, мов легкий вітерець у степу. Та за цією зовнішньою легкістю приховується глибокий внутрішній біль — Галя живе в умовах, які їй огидні. Згодом Чіпка дізнається, що Галя — донька жорстокого розбійника. Проте, всупереч усьому, вона зовсім не схожа на своє оточення. Галя — мов чистий ангел серед бруду, світла душа, яка не втратила людяності навіть у темному світі насильства й злочину. Кохання

Наступним болючим ударом для Чіпки стало несправедливе відібрання його землі. Він не міг збагнути, чому повинен платити хабар, щоб користуватися тим, що належить йому по праву. Ця ситуація глибоко обурила героя — він знову переконується: «Немає правди». У Чіпки ще жевріє надія змінити світ. Він вирішує балотуватися до земства, щиро вірячи, що зможе захищати інтереси простих, бідних людей. Це був порив душі, спроба знайти правду там, де її не було. Проте система виявилася глухою до його прагнень — і це остаточно зламало його віру в справедливість. Втрачена надія Чіпки на справедливість

Мотрі було боляче втрачати землю, але ще страшніше — втрачати сина. Вона відчувала серцем, що Чіпка йде хибним шляхом, і намагалася зупинити його словами, сповненими болю та любові:«Навіщо, це ти, сину, сам собі лихо робиш? Це ж ти сам себе з світа зживаєш. Плюнь ти на ту землю!..»Мотря нагадує, що вони вже жили без землі — і не голодували. Вона працювала руками, заробляла, і вони вижили. Тепер, коли Чіпка дорослий, вони могли б разом заробляти на хліб. Її слова — це не просто заклик до розсудливості, а крик душі матері, яка бачить, як її син руйнує себе через несправедливість і злість. Материнська тривога Мотрі - матері

Після поразки на виборах Чіпка остаточно втрачає віру в справедливість. Його душу охоплюють злість і ненависть. Щоб заглушити біль, він починає пити, а згодом — водитися з сумнівними людьми. Так виникає його розбишацька ватага. Чіпка переконує себе, що лише кривдою можна перемогти кривду. Він стає на шлях злочинів — грабежів, насильства, навіть убивств. У його очах це — боротьба за правду, помста гнобителям. Але благородні мрії швидко перетворюються на звичайне розбійництво. Чіпка втрачає себе, ідеали, людяність. Занепад Чіпки: шлях у темряву

Спочатку Чіпка з товаришами карав тих, кого вважав винними — багатих, жорстоких, несправедливих. Його дії здавалися боротьбою за правду. Але з часом межа між справедливістю та насильством стерлася. Жертвами стали й безневинні люди. Трагедія особистості Чіпки: від месника до розбійника. Коли Чіпка знищив родину Хоменка, Галя — його дружина — нарешті побачила істину: її чоловік став жорстоким розбійником, таким самим, як її батько. Вона не витримала цієї правди. Стара мати, Мотря, змушена була здати владі власного сина. Вона розуміла: інакше його не зупинити. Це був її останній, болючий крок — не заради покарання, а заради порятунку душі сина і спокою для інших.

Чіпка проходить трагічну еволюцію — від справедливого месника до безжального злочинця. Його шлях — це приклад того, як благородні пориви можуть перетворитися на темну силу, якщо втратити моральні орієнтири.

Його перший вибір — боротися за правду — можна зрозуміти. В українській літературі є чимало образів народних месників, які викликають повагу: Олекса Довбуш, Устим Кармелюк. Чіпка внутрішньо близький до них — він теж прагнув справедливості, хотів захистити скривджених. Але другий його вибір — розбійництво — вже не має виправдання. Ні складні життєві обставини, ні особисті образи не можуть виправдати насильство над невинними. Автори твору підсилюють цю думку, показуючи долі інших персонажів — Галі та Грицька. Їхнє життя теж було важким, але вони не втратили людяності. Галя — ніжна, чиста душа, яка до останнього вірила в добро. Грицько — працьовитий і чесний, не пішов шляхом злочину, хоча мав ті самі стартові умови, що й Чіпка. Отже, причина падіння Чіпки — не лише зовнішні обставини, а й внутрішні риси: гординя, амбіції, нездатність прощати. Його трагедія — це не просто соціальна драма, а глибокий психологічний конфлікт між добром і злом у людській душі. Чому Чіпка обрав шлях боротьби — і чому він програв

Грицько — один із другорядних, але важливих персонажів роману. Його образ виписано за принципом контрасту до головного героя — Чіпки. Обидва хлопці з дитинства зазнали багато горя: Грицько рано осиротів — його батьки померли від холери, коли він був ще зовсім малим. Проте, на відміну від Чіпки, він не озлобився на світ, не шукав помсти, а обрав шлях чесної праці. Досягнувши повноліття, Грицько подався на заробітки. Після двох років важкої праці він повернувся в село, купив землю, збудував хату, завів господарство. Мріючи про щасливе життя, спочатку шукав багату й вродливу наречену, але зрештою одружився з Христинею — сусідською наймичкою, такою ж сиротою, як і він. Цей вибір свідчить про його щирість, доброту та здатність цінувати душевну спорідненість. Грицько, як і Чіпка, бачив у житті чимало несправедливості. Але він не бунтував, не намагався змінити світ силою. Його шлях — це шлях тихого спротиву через працю, терпіння та родинне щастя. Палкі слова Чіпки не зворушили його серце, але вони глибоко зачепили Христю — його дружину, яка мала чутливу душу й співчуття до людського горя. Образ Грицька — уособлення спокою та працьовитості