СУЧАСНА ПОЛІТИЧНА КАРТА ЄВРОПИ

Сучасна політична карта Європи. Типи країн. Параграф 3

Країни Європи. Площа – близько 10 млн.км.кв. (+ росія 17 млн. км.кв.) = ???Населення – 729 млн. чол.(11% світового)45 країн (44 – суверенні держави, 1 – колонія(Гібралтар – заморська територія Великої Британії))

Економіко-географічного положення Європи*Економіко-географічне положення (ЕГП) → розташування території відносно суспільних об'єктів

Форми державного правління і територіального устрою країн  Європи

Існують дві основні форми державного правління: республіка та монархія. Розрізняють республіки президентські, парламентські та змішані. У президентській республіці президент має широкі повноваження. Він є не лише головою держави, а й очолює уряд. Президентських республік в Європі лише дві: Білорусь та Сан-Марино. Парламентська республіка ґрунтується на верховенстві парламенту. Роль президента при цьому є переважно представницькою, тобто він є представником країни на міжнародних зустрічах. Уряд, який звітує перед парламентом за свою діяльність, очолює прем’єр­міністр. Парламентських республік в Європі більшість, зокрема це Австрія, Італія, Німеччина, Польща, Фінляндія. Змішані республіки (парламентсько-­президентські, президентсько-­парламентські, напівпрезидентські) мають сильний парламент, який урівноважує наділеного великими повноваженнями президента. Уряд підзвітний як парламенту, так і президенту, парламент впливає на вибір президента голови уряду. В Європі це 7 держав: Португалія, Румунія, Росія, Словенія, Україна, Франція та Хорватія. Особливим видом республіки є директорія, яка існує у Швейцарії. Там вищий виконавчим органом є Федеральна рада, що її обирає парламент. Він складається із семи членів, кожний з яких протягом терміну своїх повноважень виконує функції президента чи віце-­президента. Монархічна форма правління також виникла в давнину, але набула найбільшого поширення в епоху Середньовіччя. В сучасному світі вона трапляється значно рідше, ніж республіканська.

Монархія (від грец. єдиновладдя) – форма правління, за якої верховна державна влада зосереджена в руках однієї особи, яка одержує владу, як правило, у спадок. Монарх, як правило, править довічно. Монархій в Європі достатньо багато – 12. Розрізняють монархії - конституційні та абсолютні. Переважна більшість європейських монархій є конституційними, за яких влада монарха обмежена конституцією або існуючими традиціями. З­-поміж конституційних розрізняють парламентські та дуалістичні монархії. За парламентської монархії монарх не має влади. Він виконує лише представницьку та церемоніальну функції, тобто «панує, але не править». При цьому законодавча влада належить парламенту, виконавча – уряду. Парламентськими монархіями в Європі є Велика Британія, Норвегія, Швеція, Данія, Бельгія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Андорра. За дуалістичної монархії влада монарха обмежена конституцією та парламентом у законодавчій сфері. Монарх має свободу прийняття рішень, але в заданих конституцією рамках. В Європі дуалістичними монархіями є Монако та Ліхтенштейн. За абсолютної монархії законодавча, виконавча та судова влада сконцентрована в руках монарха. Монарх символізує єдність нації, історичні традиції, представляє державу на міжнародній арені, підписує накази, що є обов’язковими для виконання. Різновидом абсолютної є теократична (від грец. – теос – бог і кратія – влада бога) монархія, яку очолює духовна особа. При цьому політична влада належить церкві, як у Ватикані.

За територіальним устроєм існують унітарні та федеративні держави.38 європейських держав є унітарними (від лат. unitas – єдність). Це країни, в яких існують єдині органи законодавчої та виконавчої влади, діють єдині для всієї країни конституція та система державних органів. Центральні органи влади керують усіма територіями країни. Згідно зі ст. 2 розділу I Конституції Україна є також унітарною державою. Федеративних держав в Європі лише 6, а саме: Німеччина (у складі якої 16 земель), Австрія (складається з 9 земель), Швейцарія (з 23 кантонів), Росія (має у своєму складі автономні республіки), Бельгія (має 3 автономні регіони) та Боснія і Герцеговина (за конституцією «м’яка федерація» двох утворень Федерації БіГ та Республіки Сербської). Федеративні держави (від лат. foederatus – об’єднаний у союз) – держави, в межах яких поряд з єдиними (федеральними) законами та органами влади існують окремі автономні територіальні одиниці (штати, землі, провінції, республіки і т. ін.). Автономія – це здатність до самоуправління на основі власного законодавства, але в рамках загальнодержавних законів або конституції. Водночас самостійність суб’єктів федерації недостатня для того, щоб вони могли визнаватися суб’єктами міжнародного права. Це пояснюється тим, що вони не є державами в повному значенні цього слова: вони не мають суверенітету, юридично позбавлені права самостійної участі в міжнародних відносинах, не мають права одностороннього виходу з федерації. Існують також конфедерації, що являють собою міжнародно­правовий союз суверенних держав, які зберігають незалежність. Існують спільні органи влади, що координують: зовнішню політику, військові сили, транспорт, зв’язок, економічну сферу. Держава може входити до кількох конфедерацій водночас. Формально конфедерацією називається Швейцарія, але фактично вона є федерацією. Конфедерацією може вважатися Європейський Союз.

*наявність осередків політичної нестабільності та військових конфліктів Косово, Придністров’я, схід України, Чечня;* три ядерні держави: Велика Британія, Франція та Росія. Прояви військової агресії

→у 2008 р. Республіка Косово ( Приштина), визнали 111 держав світу.  *Квазідержави

→ Молдова з 1991 р. → не визнане жодною країною Придністровська Молдавська Республіка (Тирасполь).

→у 2014 р. → Донецька Народна Республіка (ДНР) та Луганська Народна Республіка (ЛНР)