Театралізована година народознавства «Бабусині обереги в сучасній оселі»

Тема. Театралізована година народознавства «Бабусині обереги в сучасній оселі»

Мета: ознайомити учнів з оберегами  української родини, із значенням їх в побуті; навчити їх читати візерунки; продовжувати пізнавальні інтереси до вивчення традиційних художніх промислів українського народу; виховувати глибокі почуття любові до батьків, пошани до людей праці; сприяти розвитку творчих здібностей дітей; виробити душевну потребу берегти рушник як сімейний скарб, бажання вишивати рушник.

Забезпечення: вироби народної творчості, вишиті рушники, обереги, квіти, ікони, картонна піч, хліб, приладдя, яким ставлять у піч хліб.

Хід виховної роботи

Епіграф: Наш оберіг ішов з землі,

Коли нас скіфами ще звали.

І талісман той берегли.

І щастя в доленьці шукали.

Або коли була війна.

І ворог йшов на схил Дніпровий,

Чи то котилася чума.

Чи хтось був дуже тяжко хворий…

                                                     О. Онищенко

Поруч висять малюнки з краєвидами рідної землі, прислівʼя, приказки:

"Де рідний край, там і рай"

 "Кожному мила своя сторона"

"За рідний край життя віддай"

"Рідна земля і в жмені мила"

"Вдома і стіни гріють"

"Кожному птаху своє гніздо миле"

(клас прибраний як світлиця в рушники над вікнами, у кутках)

Вступне слово вчителя. Ще для наших прабабусь і бабусь хрест, молитва, великодня крашанка, рушник, паляниця, вогонь у печі, обручка, пучечок певного зілля, повʼязаного навхрест, а також слова «Доброго дня», «З Богом», «Бувайте здорові» - були не просто предметами і словами, а знаками добра і сили, заступниками від нещасть, були – оберегами.

Наша виховна година сьогодні присвячена оберегам, адже вони – символи наших предків, були знаками віри у вище заступництво – це різні побутові речі,піч, хліб, стилізовані статуетки коней, биків, численні прикраси, обрядові рушники, хрест – все це і до сьогодні наповнює наше життя, прикрашає наше сьогодення. Ось, наприклад, образи коней та птахів, які часто зустрічаються на рушниках, символізують собою добро, щасливе подружнє життя, є домашнім оберегом від «чорних» духів та лихих людей. Хрест – емблема вогню, сонця, що мало цілющу стихію. То чому ж нам не відродити обереги, адже з вірою легше жити, вона наповнює нас доброю енергією, є пересторогою лиходійству.

Тому наша виховна година спрямована на забезпечення звʼязку минулого і сучасного,  розвитку духовної єдності поколінь,  відродження памʼяті.

Сьогодні ви  почуєте дещо нове про знайомі вам предмети та символи. Отже, почнемо…

Господар. Для гостей відкрита наша хата – Берегиня біла,

Тільки б жодна кривда в неї не забігла.

Господиня. Ласкаво просим, гості, у світлицю.

Де пісня й казка, звичаї живуть.

Де рушники узорами цвітуть.

У світлицю заходять дівчина і хлопець в українських національних костюмах. Їх зустрічають господар і господиня.

Звучить запис пісні «Добрий день вам, люди добрі»

Хлопець.  Добрий день у вашій хаті! Помагай бо і нашим і вашим!

Господар. Доброго здоров'я! Помагай бо нашим.

Дівчина. А котрі ваші?

Господиня. А ті, що господарів пошанували та до цієї хати примандрували!

Хлопець. Спасибі! Від теплого слова і лід розмерзає, а ми і подавно!

Господар. Так, так. Добре слово варте і завдатку!

Дівчина. Добре слово краще за готові гроші!

Господар. Просимо вас у світлицю.

Господиня. Дорогі гості! А наша світлиця вам подобається? Спробуйте відгадати без чого не буває оселі? Послухайте!

Господар. Ходить, ходить, а в хату не заходить?

Хлопець. Двері!

Господиня. Підсмикане, підтикане, всю хату оббігало, під припічком сховалося.

Дівчина. Віник!

Господар. У хлів іде без шкіри, а виходить з шкірою?

Хлопець. Хліб!

Господиня. Людей годую, сама голодую, часом гаряча, часом холодна?

Дівчина. Піч!

Господиня. А наша піч регоче,

Короваю хоче,

Челюсті всміхаються,

Короваю сподіваються.

Хлопець.  А покажіть, як піч розпалювати.

Господиня. Добре. Дивіться! Кладемо у піч житньої соломи, дві-три гілочки свяченої верби. Беремо хлібну лопату, робимо хрест над входом, промовляючи тричі: поможи, Господи, в добрий час у новій хаті топити. Так розпалювали піч у новій хаті під час обряду новосілля.

Запалюємо вогонь (можна електричний).

Господар. А весело горить у печі - значить веселе життя у нашій світлиці. Чи не так?

Вчитель. Так,  бачимо учні, що справжньою гордістю оселі є піч. Вона займає в хаті багато місця, та господарі за цим не жалкують. Бо піч - то, як мати! Вона хліб пече. Хліб в українській оселі печуть в так звані жіночі

дні – середу чи пʼятницю, тоді він особливо вдається. На той час у хаті повинно бути тихо, мирно. У хаті хліб - усьому голова, як кажуть. А поки хліб у печі, згадаймо звідки походить слово «піч».

Учень. Назва «піч» загальнословʼянська, споріднена зі словами печера, попече. Дім вважався житлом, коли спалахував у печі вогонь.

У печі не тільки пекли  хліб, а ще готували їжу, на печі сушили зерно, спали, За повірʼями, піч була тим місцем у хаті, де жив домовик, при печі виконувались різноманітні обряди, наприклад, обряд сватання. А ще  перед новосіллям стару хату замітають, а сміття несуть у нову зі «щастям» і висипають під піч!

Вчитель. Може хтось іще доповнить?

Учень. Відомий французький інженер Боплан, який у XVII ст. мандрував по Дніпру, писав, що в українських жінок існує своєрідний «культ печі».

Вважалось, що саме по печі можна судити про саму господиню. Якщо піч прибрана, вибілена, то й господиня роботяща і охайна. Недарма ж у народі кажуть: «Яка піч, така й господиня».

Учениця. Ще у дохристиянські часи на Русі був звичай укладати шлюб біля родинного вогнища. Котрийсь із батьків звертався до молодих з побажанням: «Нехай огонь поєднає».

А було й так, що під час сватання дівчина ховалася на печі. Якщо вона не погоджувалася вийти заміж за того хлопця, то до кінця сватання, бувало, залишалась там або ж витягала хлопцеві гарбуза  з-за печі.

Уривок інсценізації «Сватання в Гончарівці»

Стецько. Та й патлата! А що у вас варили?

Уляна. Нічого!

Стецько. Ну, а тепер що?

Уляна. Що?

Стецько. Що?

Уляна. Що?

Стецько. Що?

Уляна. Що, що? Нічого.

Стецько. Брешеш-бо, як нічого! Батько казав, розпитай її про все. А чорт її зна, про що її розпитувати! Я все позабував.

Уляна. То піди до батька та й розпитай, як позабував!

Стецько. Так він бо добре казав: не іди, каже, від неї, поки про все не домовишся.

Уляна. Нема про що нам з тобою домовлятись.

Стецько. Як це нема про що, коли ти вже за мене йдеш.

Уляна. Ні, голубчику, сього ніколи не буде.

Стецько. А чом не буде?

Уляна. Тим, що я за тебе не піду.

Стецько. А чом не підеш?

Уляна. Тим, що не хочу.

Стецько. Та чом не хочеш?

Уляна. А не хочу тим, що не хочу.

Стецько. Ну тепер твоя правда. А батько казав, що ти підеш.

Уляна. Не піду.

Стецько. Ну, а батько казав: не потурай їй, пісеньку заспівай. То вона й піде. От я і заспіваю:

На курочці пірʼячко рябоє,

Любимося серденько, обоє.

Диб-диб на село.

Кив-морг на нього.

Я не дівка його,не піду я за нього.

А що, чи гарна моя пісенька?

Уляна. Така точнісінько, як і ти. Нічого не второпаєш. Ось послухай, що я тобі скажу:

В мене думка не така, щоб пішла я за Стецька.

Стецько стидкий, Стецько бридкий.

Цур тобі, відчепися, цур тобі, не вʼяжися!

Ну що, Стецю, чи гарні мої слова?

Стецько. Погані. Який нечистий тебе такого навчив. Я, як послухав, так погані. Навіщо таке говориш?

Уляна. Та я  тобі і говорю, і кажу, що я не люблю тебе і не піду за тебе.

Стецько. Так себто батько збрехав? Ось тільки скажи, що він бреше, так він такого ляпаса дасть. Я вже пробував. І не треба мені твого хотіння – підеш і без нього. А ще батько казав, щоб ти не брикалася.

Уляна. А чого мені брикатися. Я що, скотина, хай бог милує. А щоб пішла за тебе, так навряд, наше сватання ще вилами по воді писане.

Стецько. Ей! Чи Прісько, чи Домахо, як там тебе. Ось послухай та іди. От якби ти була моєю жінкою та сказала, що не підеш за мене, то я б тобі пику побив. Як мені часом батько бʼє. А поки що не можна. Батько казав: після весілля можна жінку бити, а поки що не можна. Ну, нічого, я підожду. А поки що ласкою просю. Піди за мене.

Уляна. Ну, що ти будеш з дурнем товкти. Зостанусь та буду піддурювати.

Стецько. Оце увечері старостів пришлемо. Чи присилать?

Уляна. Присилай, присилай. Побачиш, якого облизня впіймаєш.

Стецько. А піч колупатимеш?

Уляна. Колупатиму, колупатиму. Отак, усю поковиряю (жартома).

Стецько. Бач, яка жартівлива, але мало баньок не виколупала. Навіщо так робити? Га?

Господиня. Поки ми тут з вами веселилися та серйозні речі вели, то вже й хліб спікся. (Виносить на рушнику хліб).

Дівчина. Хліб наш вдатний, перший - не останній!

Хліб наш виріс величенький.

І духмяний, і кругленький.

Дуже пишний, рум'яненький.

І високий, і широкий.

І до того ж білобокий.

Як серце дає життя всьому, так і хліб живить усіх людей. Це наш найперший оберіг.

З’являються дівчата з верхівкою берези , прикрашеною квітами та перев’язаною рушником

Господар. Раді вітати Вас у нашій хаті. Раді частувати і чим самі багаті. Заходьте любі гості, всідайтесь Та нашого хліба-солі не цурайтесь.

Господиня припрошує. Рада, гості дорогії,

 Вам родина всенька.

Ось водиця із криниці,

Рушничок біленький.

Дівчина. Ой, у Вашій хаті, наче у вінку.

                 Господиня - квітка, пишна ружа,

                 До праці, видко, не байдужа.

                 На обручі білім - пампухи, калачі.

                 А рушників скільки !

                 Певно вишивали вдень і вночі ?

Господиня. Ці рушники - ще з бабусиної скрині. Оці - вишивала я сама, ще дівчиною. А це - наша Оксана трудилася. До речі, сьогодні її дівич-вечір.

Дівчата. Зрубали учора гілку-гілочку, щоб розвеселити нашу дівочку. Прибирали гільце всі гуртом  квітками, рушником. На тім рушникові — ясна зоря , аби ти у парі не зазнала горя.

Господиня. А похвались-но , доню, що ти надбала за своє дівування ? Чи маєш чим світлицю прикрасити та на чім милому хліб-сіль подати ?

Дівчина ( виймає і показує кілька рушників).

                                               Вишивала десять рушників, вишивала.

У скрині дубовій рядочком складала.

У самому Києві нитки купувала.

А ненька все сварилася : " Мало ! "

Ший, дитино, полотно з любов'ю прикрашай.

Рушник вишиваний - родини душа.

З дубової скрині рушники виймала

Сватів у суботу ними пов'язала.

Подарую свекрусі, щоб не сварила у скрусі,

Хрещеному, хрещеній, тітці Марусі,

Подарую свекру, шовгорам та зовиці.

Заквітчаю стіни у новій світлиці.

Вчитель. Український рушник. Його можна порівняти з піснею, витканою на полотні. Без рушника, як і без пісні, не обходяться жодні урочистості нашого життя.

Звучить запис пісні  «Вишитий рушник»

Вчитель. Узори на рушниках - то давні забуті символи: ромб з крапкою посередині, - засіяна нива, вазон чи квітка - світове дерево од неба до землі, людські фігурки - знак Берегині, богині хатнього вогнища. (Показуємо на старовинних рушниках названі символи). А подивіться, де висять рушники. Над вікнами і над дверима, на покуті - це обереги від усього злого, що може зайти в дім. "Хай стелиться доля рушниками!" - казали, бажаючи людині щастя.

 Рушник на стіні – давній звичай. Не було в Україні жодної оселі, якої б не прикрашали рушниками. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Недарма казали: «Рушник – як доля», на ньому люди вишивали своє життя. Ви виконували пошукову роботу, що цікавого розповісте про рушники?

Учениця. В Україні в кожній сімʼї був свій – сімейний, родинний, у ньому поєднувалися жовті, оранжеві, рожеві, світло-темно-зелені, чорні, голубі кольори. Візерунок своєрідний – це горщик, з якого наче виростає квіткове деревце. Тут можна побачити маки, троянди, чорнобривці і мальви, калину і майори, лілеї, лісові дзвіночки, барвінок та інші. На гілочках сидять двоє пташок – голубків, дивляться одне одному у вічі. Це символ сімейної злагоди.

Учень. По всій Україні поширений звичай накривати рушником хліб на столі. Рушником накривали діжу після випікання хліба і ставили під образами на покуті. Гарно оздобленим рушником накривають кошики з паскою та яблуками, коли несуть святити в церкву.

Учениця. Перший витканий рушник призначався для гостей. Він завжди висів на видному місці. Господиня на знак поваги до гостя давала йому рушник на плече чи на руку, брала кухлик з водою і любʼязно пропонувала:

Вода у відеречку; братику вмивайся,

Рушник на кілочку, братику, втирайся.

Коли син вирушав з дому у далеку дорогу, мати давала йому рушник, як оберіг від лиха.

Вчитель. Ми вже чули сьогодні, що в Україні поширений звичай перевʼя-зувати рушниками сватів в разі згоди дівчини на одруження. Весільний рушник, як і посаг, кожна дівчина готувала заздалегідь. Вишивати рушники, сорочки мати навчала доньку ще змалку. «Не лінуйся, дівонько, рушник вишивати – буде чим гостей шанувати». А де ще використовували вишиті рушники?

Учень. Рушники використовували не тільки у проведенні певних обрядів, а й у повсякденному житті. А від того, як їх використовували, і пішла їх назва. Утирач чи утиральник – для обличчя, рук; стирок – для посуду, столу, лави; подарунковий, обрядовий – весільний рушник; кілковий – обвішували стіни і фотокартки; покутник, божник – для перевʼязування сватів.

Учениця. Для українських рушників характерні спільні ознаки – вишивалися гладдю або хрестиком. Найпопулярніші в Україні рушники вишиті червоним і чорним кольором. Це національний звичай. Старі люди кажуть, що то горе з радістю переплітається.

 Виряджаючи чоловіків, синів, коханих у нелегкі походи проти чужинських набігів чи у мандри, жінки, матері, кохані дарували їм на напам'ять ці непересічні амулети - рушники з оберегами, аби живими вони повертались до домівки.

Учень. На рушниках приймали новонароджених, бо як приходила людина в життя. Мати готувала ще до народження дитини рушник долі. Для хлопчика вишивала на ньому дубові листочки, щоб сильним і мужнім був син, а для дівчини - калину, щоб гарна була, як калина. Цей рушничок після народження клала мати під подушку дитині. 
До породіллі приходили з рушниками, у які загортали хліб та солодощі, щоб життя новонародженого було солодким. Розв'язували рушник і промовляли: "Радуйся, земле, радій, родино Радуйся з нами, нова дитино, В тебе доволі і ласки, і дива, Хай не цурається доля щаслива."
З ним несли дитину хрестити, на ньому благословляла мати сина чи доньку на одруження. Цей рушник берегли все життя.

Може, й дивні у атомний вік

Рушники, рушники – хлібосілля.

Поки сходить і вруниться зілля.

Буде з нами довіку рушник.

І з началом весни і дороги,

Бо народ в цьому бачити звик

Віру в честь, у життя, перемогу.

Простеліть мені, мамо, рушник,

Про який лиш у пісні співають.

Сценка із сватання за повістю Г.Квітки-Основ’яненка „Маруся”

Автор. Ось уже і вівторок настав. Ік вечору стали дожидатись старостів: прибрали хату, засвітили свічечку перед богами; старі нарядилися, як довг велить, а що Маруся прибиралася, так вже нічого казати. От постукали і раз, і вдруге, і утретє, і ввійшли старости, і подали хліб, і говорили старости законні речі про куницю, як поперед сього було. Зараз Наум – а раденький же такий! – і каже, ніби з серцем.

Наум. Та що се напасть така? Жінко! Що будемо робити? Дочко, а ходи-но сюди, на пораду!

Автор. Маруся, вийшовши із кімнати, засоромилась – господи! – почервоніла, що твій мак і, не поклонившись, зараз стала біля печі й колупала її пальцем.

Наум. Бачте, ловці-молодці, що ви наробили? Мене з жінкою смутили, дочку пристидили, що скоро піч зовсім повалить, мабуть, дума тут більше не жити! Гай, гай! Так ось що ми зробимо: хліб святий приймаємо, доброго слова не цураємося, а щоб ви нас не порочили, що передержуєм куниці та красні дівиці, так ми вас пов’яжемо і тоді усе добре вам скажемо. Дочко! Прийшла і наша черга до прикладу казати: годі лишень піч колупати, а чи нема чим сих ловців-молодців пов’язати?

Автор. Іще не час було Марусі послухати – знай, колупа.

Мати. Ти чуєш, Марусю, що батько каже? Іди ж, іди та давай, чим людей пов’язати. Не вміла матері слухати, не вчилася прясти, не зробила рушників, так в’яжи хоч валом, коли і той ще є.

Автор. Пішла Маруся в кімнату і винесла на тарілочці два рушники довгих та мудро вишитих, хрест-навхрест покладених. Піднесла перше старшому старості, а там  і другому. Вони, уставши, поклонилися, узяли рушники й кажуть.

1-й староста. Спасибі батькові й матері, що своє дитя рано будили і доброму ділу навчили. Спасибі і дівочці, що рано уставала, тонко пряла і хорошенькі рушники придбала.

Автор. Пов’язавши один одному рушника, от староста й каже.

2-й староста. Робіть же діло з кінцем, розвідайтесь з князем-молодцем: ми, приведені, не так винуваті, в’яжіте приводця, щоб не втік з хати.

Автор. От мати й каже.

Мати. Ану, доню! Ти ж мені казала, що на те по п’ятінках заробляла, щоб шовкову хустку придбати та нею пеню зв’язати. Тепер на тебе пеня напала, що не усіх пов’язала.

Автор. Винесла Маруся замість хустки шовковий платок, красний та хороший, як сама. Заткнула платок молодому за пояс. Взялися вони за руки та й поклонилися тричі батькам.

Вчитель. Мати – це найясніша зоря на небі людини. Мати прищеплює  дитині перші поняття про мораль.  Скільки випало й випадає на долю наших матерів!

На руках матері починаємо ми свій шлях, в кожного свій. І щоб з нами не сталося є в світі одне, непорушне і священне – мати. Вона потім забуде муки свої, простить наші блукання, невдачі, наші слабості і вади, хоч хотіла б,  звичайно, бачити своє дитя на вершині, але простить, адже це її творіння.

Давайте присягнемо робити так, щоб життя наших матерів було легше і радісніше.

 Мати - вічна берегиня роду нашого. Вища і святіша від усього сущого на землі. Усе починається від неї, з ніжної материнської колискової.

 Заспівай мені, моя мамо,

Як бувало, колись над колискою.

Буду слухати, слухати я

І стояти в замрії берізкою.

Важко окреслити все те, що вміщує в себе таке звичне й водночас таке дороге наймення - Мати, бо Мати, Матір – це означає мати все. Саме вона є тим центром, який єднає всю родину. Коли її не стає, все в хаті розладнується. Недаремно один поет сказав: «Вмерла мати - погас вогонь, що грів усю хату».

Прислухаймося до щирих слів пісні

(слухання пісні у виконанні Т.Повалій «Мати»)

Вчитель. Сьогодні не можна не згадати іще про один оберіг української оселі – віночок. Що сьогодні ми знаємо про нього? Мабуть, тільки те, що він є невідʼємною складовою частиною українського національного костюму і що він красивий. Наші прабабусі знали різні секрети: як плести і коли, як збирати квіти для вінка. На превеликий жаль, до нас не дійшов той рецепт, за яким квіти замочували у рослинних соках, аби довший час були свіжими.

Дівчатка починали носити віночок з трьох років. Перший для трирічної дівчинки плела мама, намочувала у росах, коли на небі сонце зійде. І купала його в росах 7 днів, а тоді до скрині клала. У ві-ночок впліталися чорнобривці, незабудки, барвінок, ромашки. Вважалось, що кожна квіточка ліку-вала дитину. У 4 роки плівся інший віночок. Усі кінчики пелюсток були вже розсічені, доплітався безсмертник, листочки багна чи яблуні. А для шестирічної доньки у вінок вплітали мак і волошки. Для семирічної дівчинки плели вінок з семи квіточок. І вперше квіт яблуні вплітали.

При цьому існував ритуал, коли батько торкався вінком голівки і промовляв: «Мати-яблуня, дядино моя...» та прохав у неї здоровʼя і долі дитині.

А всього в українському віночку дорослої дівчини — 12 квіточок, і кож-на — лікар, оберіг. Про квіти,  з яких плівся цей віночок, розкажуть нам дівчата.

1 дівчина. (з квіточкою деревію). Найпочесніше місце у віночку належало деревію. Ці дрібненькі біленькі квіточки здалеку нагадують велику квітку, її називають в народі деревцем. Коли квіти перецвітають, вітер розносить насінини далеко-далеко. Та хоч би де проросла ця рослинка, вона завше цвіте. Тому люди й вплели її до віночка, як символ нескореності.

2 дівчина (з квіткою барвінку). До віночка дівчата також вплітали барвінок, вважаючи його символом життя, бо він має лікувальні властивості. Люди вважали, що барвінок зір розвиває. Взимку відваром барвінку лікувалися від простуди. А влітку барвінком прикрашали святковий хліб, хату, плели весільні букетики. Взагалі барвінок цілий рік шанували.

3 дівчина (з квіткою незабудки). Є на світі різні квіти

І на полі, і в саду.

Але кращих я ніколи

 Від цих квітів не знайду.

До     віночка     впліталася     також     незабудка. Вважалося, що, як і барві-нок, незабудка покращує зір людини.

4 дівчина (з квіткою вишні та яблуні). До віночка дівчата вплітали також квіти вишні та яблуні, як символ материнської любові.

5 дівчина (з  калиною). Калина у віночку - символ краси та дівочої вроди, символ нашої вродливої України.

6 дівчина (з квіткою безсмертника). До віночка дівчатка вплітали також безсмертник. Люди вважали, що безсмертник дарує здоров'я. Чи виразки, чи ранки — дуже гоїть, тому й співають славу цьому квітові життя.

7 дівчина (з квіткою любистку та волошки). А любисток і волошка були колись птахами, що вчили людей любити одне одного та бути щирими у розмовах. А як померли, то проросли двома пахучими рослинками — любистком та волошкою. Люди люблять їх не лише за пахощі, а й за лікарські власти-вості. Ними миють волосся, освіжають хатнє помешкання, купають маленьких дітей. Тому у віночку - це символ людської відданості, уміння бути корисним.

8 дівчина (з квіткою ромашки). Між ромашок в лузі біля річки

Йшли в віночках білих дві сестрички.

Віддаля і розпізнати важко,

Де малі дівчатка, де ромашки.

 Ромашка у віночку наймолодша за своїм віком, її почали вплітати у віно-чок, коли переконувалися, що вона приносить не лише здоров'я, а й доброту та ніжність. І вплітають її разом з гронами калини та цвіту яблуні, вишні. Переплітають з батіжком хмелю — символу гнучкості й розуму.

9дівчина (з квіткою маку). Розцвіли червоні маки...

Вранці по росі.

Я піду і назриваю

Маків для краси.

А тоді найкращу квітку

В коси заплету,

І сама посеред поля

Маком зацвіту.

Мак з'явився в українському віночку в XVI—XVII ст. То були часи боротьби українського народу за незалежність. Кожна родина когось втрачала у тій борні. І розцвіла пролита кров маковою квіткою в українському вінку. Спочатку цвіт маку долучали у віночки лише ті дівчата, у чиїй родині хтось загинув у боротьбі з ворогами. До того ж мак є символом печалі й туги.  

Згодом мак стали вплітати до вінка шестирічної доньки, вважаючи, що він дає сон та береже думку.

10 дівчина (з квіткою чорнобривця). Чорнобривці у віночок дівчаткам починали вплітати з самого першого вінка. При цьому вважали, що вони допомагають позбутися головного болю.

11 дівчина (з квіткою ружі). У народі кажуть, що Ружа колись була дуже красивою дівчиною. Вона, як її сестри - Мальва та Півонія, лікувала людей від серцевих хвороб. І прийшов якось до них лікуватися Зимовий Вітер. Постукав у двері та й питає:

—   А чи тут красуні-дівчата живуть, що людей лікують, здоров'я дають?

—  Тут, — відповіла Троянда.

—  То впустіть до хати.

—  А хто ти будеш?

—  Той, хто гори верне, страху наганяє, людей від сонця оберігає.

— А чи не завдаси ти нам шкоди?

—  Ні!

Відчинила Троянда двері і влетів у хату Вітер-Вітрисько.

—  На що скаржишся? — спитала Мальва.

—  На безсилля з Морозом боротися.

— А чи добре ти щось вчинив людям?

—  Ні!

—  То за що ж тобі співчувати?

—  За те, що я хворий.

—   Але ми лиш добрим людям помагаємо, — відповіли дівчата.

Тоді дмухнув Вітер на сестер і перетворив на квіти. А люди навесні висадили їх у квітники: мальву коло вікна ближче, півонію — до води, ружу — до сонця. Так і ростуть сестри, своєю красою людей милують. У віночку ж це символ віри, надії, любові.

Вчитель.  Дівчата розповіли, з яких квітів плівся вінок і яке значення мала кожна квітка у вінку. Ще до вінка вʼязалися стрічки. Вʼязати стрічки треба теж уміти і символи їхні знати. Про це нам розкажуть хлопці.

1 хлопець. Найпершу у віночку — посередині, вʼяжуть світло-брунатну стрічку — символ землі-годувальниці. (прикріплює стрічку до віночка).

2 хлопець. Пообіч від брунатної стрічки — жовті стрічки — символ сонця. (Прикріплює стрічки до віночка).

3 хлопець. За жовтими стрічками вʼяжуться світло-зелені стрічки — символ краси і молодості. (Прикріплює стрічки до віночка).

4 хлопець. За світло-зеленими стрічками вʼяжуться блакитні стрічки — символ неба. (Прикріплює стрічки).

5 хлопець. За блакитними стрічками вʼяжуться сині — символ води. (Прикріплює стрічки).

6 хлопець. Далі вʼяжуть жовтогарячу стрічку — символ хліба. (Прикріплює стрічку).

7-й хлопець. Далі вʼяжуть фіолетову стрічку — символ мудрості людини. (Прикріплює стрічку).

8 хлопець. Наступна стрічка — малинова — символ душевності, щирості. (Прикріплює стрічку).

9 хлопець. Після малинової стрічки вʼязали рожеву — символ достатку. (Прикріплює стрічку).

10 хлопець. Вʼязали до строю й білу стрічечку, але тоді, коли кінці її були розшиті сріблом і золотом. На лівому кінці вишивали сонце, а на право-

му — місяць. Якщо стрічка не була вишита, то її не повʼязували, бо це символ памʼяті про померлих. (Прикріплює стрічки).

11 хлопець. Дівчата, що вплітали у віночок мак, одночасно підвʼязували до нього червону стрічку — символ печалі й магічності. (Прикріплює стрічку).

Вчитель. Люди вірили у силу стрічок. Стрічки — обереги волосся од чужих людей; відмірювались вони по довжині дівочої коси і відрізалися трохи нижче коси, щоб її сховати.

12 хлопець. Коли дівчинка росла сиротою, то в косу вона вплітала блакитні стрічки. І люди при зустрічі обдаровували таку дівчинку подарунками, хлі-бом, грошима, тканиною, одежею. Бажали їй стати щасливою та багатою. Бездітні люди прохали бути їм за доньку. А дівчинка за повагу дарувала тим людям стрічку з віночка чи вишиту хустинку, в якій носила насіння любистку.

Вчитель.  Тепер   віночків-оберегів   не   плетуть. Граючись, ви, мабуть, виплітаєте вінки з кульбабки, конюшини,   ромашок,   волошок,   але   вони   не   є оберегами. Тепер віночки можна побачити лише з штучних квітів і то тільки на якомусь концерті. Але й  до   цих   віночків  треба  ставитись  з   повагою. Дівчинку завжди  по  віночку впізнають.   Про  це говорять такі народні прислів'я:

Хто вміє віночок вити — той вміє життя любити.

Який вінок — такий голосок.

У цьому дворку, як у вінку.

Ще один родинний оберіг – лялька-мотанка. Це і лялька і оберіг. Чому вона так називається? Коли нездужала дитина, батьки клали ляльку їй під подушку або прикріплювали до хворого місця. Потім ляльку спалювали.

Лялька мотається за рухом сонця – тоді вона принесе щастя. У немає очей і рота, щоб не зайшли темні сили. На обличчі хрест – символ доброти, сонця.

Учень. Той оберіг, традиції і звички,

Усе притягує до рідної землі

Калина рідна, верби біля річки

Й тополі в полі в присмерковій млі…

Усе чарівне, рідне, миле серцю,

Усе найкраще в рідному краю:

Ліс, поле, луг, малі озерця –

Я тут живу, на цій землі стою!

Це рідний край, чарівна Україна,

Тут рід, моє коріння, вся сім’я.

А в небо лине молоде пагіння,

Ми -  діти! Українці на ім’я!

Вчитель  Ось і підійшла до закінчення наша зустріч із історичним минулим нашого народу, його символами й оберегами. Сподіваюсь, що вона не зали-шила байдужим нікого. Нехай наші славні родини примножуються і процві-тають, зберігають свої традиції і обереги та передають їх від роду до роду, від покоління до покоління! Хай з кожним днем міцніє Україна!