5 клас. Пряма мова. Діалог. Розділові знаки при діалозі

‒     Хто ж твоя мама? - питає Соловей.

‒     Моя мама Сова. - гордо відповідає Совеня.

‒     Яка ж вона? - Питає Дятел.

‒    Моя мама найгарніша (В. Сухомлинський).

‒     Хто ж твоя мама? - питає Соловей.

‒     Моя мама Сова, - гордо відповідає Совеня.

‒     Яка ж вона? - питає Дятел.

‒    Моя мама найгарніша (В. Сухомлинський).

‒     Хто ж твоя мама? - питає Соловей.

‒     Моя мама Сова, - гордо відповідає Совеня.

‒     Яка, ж вона? - питає Дятел.

‒    Моя ,мама, найгарніша (В. Сухомлинський).

‒     Хто ж, твоя мама? - питає Соловей.

‒     Моя ,мама Сова, - гордо відповідає Совеня.

‒     Яка, ж вона? - питає Дятел.

‒    Моя, мама найгарніша (В. Сухомлинський).

‒     Дідусю, - запитав хлопчик, - ви не бачили тут каменя?

‒     Я прибрав його з дороги.

‒     Ви також спіткнулися й забили ногу?

‒     Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.

‒     Чому ж ви прибрали камінь?

‒     Бо я - людина (В. Сухомлинський).

‒     Дідусю, - Запитав хлопчик, - Ви не бачили тут каменя?

‒     Я прибрав його з дороги.

‒     Ви також спіткнулися й забили ногу?

‒     Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.

‒     Чому ж ви прибрали камінь?

‒     Бо я - людина (В. Сухомлинський).

‒     Дідусю, - запитав хлопчик, - ви не бачили тут каменя?

‒     Я, прибрав ,його ,з дороги.

‒     Ви також спіткнулися й забили ногу?

‒     Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.

‒     Чому ж ви прибрали камінь?

‒     Бо я - людина (В. Сухомлинський).

‒     Мамо каже Оленка вранці, - ой, як люблю я вас...

‒     А чого ти мені це говориш непокоїться мати.

‒    Бо хочу, щоб ви мене любили не менше, ніж Петрика... (В. Сухомлинський).

‒     Мамо!!!!!!! - каже Оленка вранці, - ой, як люблю я вас...

‒     А чого ти мені, це говориш? - непокоїться, мати.

‒    Бо хочу, щоб ви мене любили не менше, ніж Петрика... (В. Сухомлинський).

‒     Мамо, - каже Оленка вранці, - ой, як люблю я вас...

‒     А чого ти мені це говориш? - непокоїться мати.

‒    Бо хочу, щоб ви мене любили не менше, ніж Петрика... (В. Сухомлинський).

Люди питали одне одного: «Що робить ця дівчина?» (Г. Малик).

Завбачливі господарі нагадували: «Восени будь щедрим, а взимку – ощадливим» (В. Скуратівський).

«Так, бачу, ти усім  тут добре надоїв, - Кіт, Вовкові,  сказав (Л. Глібов).

 «Цього року, мабуть, урожай буде», - каже Панас.

Я запитав: «Батьку, що таке людська байдужість?» (А. Чайковський).

«Я, б сонце засліпив, розхвастався Ліхтар, - якби ,мене, хтось підійняв до хмар» (В. Симоненко).

   Капітан скомандував: «Звертай, Олег, на Дніпро!» (О. Донченко).

«Три біди є у людини – смерть, старість і погані діти», - вчить українське прислів’я (І. Цюпа).

«Будь здорова, чорноброва», - сказав Карпо, легенько кивнувши головою (І. Нечуй-Левицький).

Батьківщино моя, мені в світі нічого не треба, тільки б голос твій чути (А. Малишко).

Неси ж мене, коню, по чистому полю (І. Франко).

Жив, живеш і будеш жити, мій народе! (М. Рильський).

Запалай, мій вогнику крилатий, полум’ям привітним і незлим (А. Малишко).

Живи, Україно, живи для краси, для сили, для правди, для волі (О. Олесь).

Краю мій, люблю я тебе вдень і вночі, вранці і ввечері і не знаю краю своєї любові (Панас Мирний).

Усе в очах юнацьких голубіло: долини, гори, береги круті (З. Гончарук).

На річці, в лісі, на полі : усюди німо, тихо (Панас Мирний).

Тихо було навкруги: і над широким плесом лиману внизу, і позаду над урвищами гори (Ю. Смолич).

Ні спека сонця, ні бурі, ні морози : ніщо не вб’є любов мою живу (В. Сосюра).

Тихо було навкруги: і над широким плесом лиману внизу, і позаду над урвищами гори (Ю. Смолич).

Мальви такі розмаїті: білі, червоні, сині (О. Ющенко).

Він, видно, спав, бо не ворушився. Біда, кажуть, не сама ходить, а з дітками (Панас Мирний).   

  Гори-  здавалось: стояли тут поруч (О. Гончар). 

 Гірських вершин досягають, на жаль, не тільки орли.

Бувало, за вікном плакав вітер.

Чим  більше темніло,  тим вітер, мабуть, дужчав .