7кл.УМ_ГР 2 ПТ_Читання мовчки_МІЙ БРАТ ВОЛОДЯ

Прочитай текст мовчки самостійно. Після прочитання тисни "прочитав/прочитала". Далі відповідай на запитання за змістом прочитаного.

МІЙ БРАТ ВОЛОДЯ

    З раннього дитинства ми були не лише братом і сестрою, а щирими друзями, що йшли пліч-о-пліч майже три десятиріччя. Лагідність Володя проявляв не тільки у взаємних зі мною — товариші по школі й медичному інститутові любили його за благородство, простоту й готовність допомагати у скрутну хвилину.

    Він ніколи не показував свої переваги в чомусь. Ми разом навчалися у Кіцманській середній і музичній школах. Володя був скрипалем, а я — віолончелісткою. Йому подобалось звучання віолончелі, він залюбки стежив за моєю грою. Коли я відпочивала, то він грав на ній щойно почуті етюди, пісні. З часом виконував на цьому інструменті дуже важкі речі. Я пишалася ним і хотіла, щоб його навіть послухав учитель, але Володя категорично заперечував проти цього. Він ніколи не хизувався своїми здібностями.

    У той час у Кіцманській музичній школі згуртувався довкола директора молодий, але працелюбний колектив. Значний вплив на Володю мав викладач по класу скрипки Ю. М. Візнюк, який сформував його як музиканта. Він ставився з великою вимогливістю до брата: недостатня інколи підготовка до уроків фіксувалася досить різко в щоденнику, суворо оцінювалась і  робота батьків, які не мали права стояти осторонь, коли йшлося про виховання їхніх дітей.

    Траплялися і смішні епізоди. Якось учитель попросив батька переписати «Концерт» Л. Зайця. Тато завжди переписував програмові речі Володі — у нього був гарний почерк. Однак через свою зайнятість не встиг впоратись із цим завданням. І ось Володя повертається зі школи усміхненим, дивиться не так, як завжди, а з лукавинкою в погляді. Простягає щоденника і каже:

 — Подивись, тату, яку ти оцінку заробив!

    Батько перегорнув сторінки щоденника і прочитав написане жирним шрифтом: «Чому не переписали “Концерт” Зайця? Оцінка батькові — двійка». У тата закрутилися сльози в очах — не від образи, а від зворушення. Увечері пішов до вчителя і попросив пробачення за свою неакуратність у ставленні до потреб сина. У нас у родині був культ учителів. Якщо ми приносили низькі оцінки, то провину того батьки ніколи не приписували учителям, а брали свій карб.

    Володя любив літературу, музику, живопис, але з особливою увагою ставився до народної пісні. Ще в юності він збагнув, що вона багато важить для композитора, тому вже у восьмому класі почав записувати фольклор, продовжуючи збирати його і тоді, коли навчався в медичному інституті, а згодом і в консерваторії.

     Про Володю справедливо говорять, що він дав крила українській естрадній пісні, вивів її з провінційних закамарків на світові обрії, врятував її мистецьку гідність.

    Так, то був талант, то була особистість. Івасюкова пісня не з’явилася на порожньому місці, на попелищі. Вона виплекана глибокими традиціями української національної культури, дух якої завжди витав у родині Івасюків. Музика М. Лисенка, С. Воробкевича, творчість І. Гнатюка, Є. Маланюка — ось ті духовні джерела, з яких буковинський Орфей брав силу і міць для реалізації свого таланту. А освячував її живою водою народної пісні, народного мелосу.

   Митець годинами, днями шукав потрібний образ, оту єдину інформацію, яка згодом так вдячно, так приязно обізветься в душі нашого народу і полетить у світ широкий розлого і щиро, як травневий вітер на полонину, як теплий дощ на молоду озимину.

     Коли Володя почав створювати пісні, то їх одразу ж почали підтримувати глядачі. А особливо він взявся до роботи тоді, коли разом із В. Зінкевичем, Н. Яремчуком, С. Ротару згуртувався у знаменитій «Смерічці». Володимир Івасюк творив, а вони виконували його епохальні твори перед мільйонами телеглядачів, радіослухачів. В якусь мить вся Україна, більше того — світ заспівав «Червону руту», «Водограй», «Мальви» та інші Івасюкові пісні.

    Володя передчасно пішов із життя. Але залишились його твори. Держава віддала своєму синові належне — посмертно Володимиру Івасюку присуджено найголовнішу нашу нагороду — премію ім. Т. Шевченка,— за видатний внесок у розвиток українського національного мистецтва. Він своїми піснями освідчувався в любові до своєї землі, до рідного народу, до матері-України. І нам цю любов заповідав.

(603 сл.)                                                                                       (За Г. Івасюк)

Чому Володя не хотів, щоб учитель чув його гру на віолончелі?

Яку роль відіграв викладач Ю. М. Візнюк?

За що батько отримав «двійку» в щоденнику?

Яке ставлення до вчителів було в родині?

Яке мистецтво Володя особливо любив і вивчав самостійно?

Коли Володя почав записувати фольклор?

Хто виконував перші естрадні твори Івасюка та зробив їх відомими?

Які пісні Володимира Івасюка стали всесвітньо відомими?

Всі твердження стосуються творчості Володимира Івасюка, ОКРІМ

Усі варіанти характеристик властиві Володі, ОКРІМ