Аудіювання уривка з твору сучасної дитячої літератури, що містить однорідні члени речення

СМУГАСТА ПАЛИЦЯ

Як правило, він походжав по подвір'ю, засунувши руки в кишені. Руки були стиснуті в кулаки, і штани настовбурчувались, ніби в кишенях лежало по каменю.

Йому все так проходило. Розбиті шибки, зірвані уроки, бійки. До його матері завжди приходили вчителі й міліціонери. Вона мовчки вислуховувала. Потім говорила, що він відбився від рук, і починала тихо плакати.

Коли в школі погрожували йому виключенням, він, не моргнувши й оком, відповідав: «Нема такого закону, щоб людину виганяли на вулицю. Всеобуч! Обов'язкове навчання!». «У колонію беруть злочинців, а. я не злочинець», – пояснював він у міліції.

Одного чудового дня він з'явився в дворі з палицею. Палиця була смугастою, схожою на міліцейський жезл, на шлагбаум, на шкіру зебри. І це приводило Мишка в захоплення. Він оперіщив хлопчика, який заґавився, і той залився слізьми.

По дорозі йому зустрілась жінка з дівчиною. Не слід було зупинятися й вступати в розмову. Тоді все було б гаразд. Жінка спитала: «У тебе дома хто-небудь осліп?» Він відповів: «Причому тут осліп? Ніхто й не думав осліпнути. Мені подобається – я й ходжу».

— З такими палицями тільки сліпі ходять. Сліпий палицею дорогу нащупує, а смуги на палиці для того, щоб всі знали: йде сліпий.

Жінка пішла. Він задумався. І думки перенесли його... на людне перехрестя.

Людина стояла на розі й дивилася в небо. На очах у неї були темні окуляри. А в руці вона тримала смугасту палицю. Мишко опинився поруч. Палиця манила, кликала, притягувала, ..ратувала. Він схопив палицю й помчав вулицею. На бігу оглянувся й побачив, що людина, як раніше, нерухомо стояла на розі.

Тепер він зрозумів, що вирвав палицю з рук сліпого. Палиця зіпсувала йому настрій. Він вирішив негайно позбавитися від неї. Замахнувся й закинув її за паркан.

А якщо сліпий усе ще стоїть на кінці тротуару, піднісши незрячі очі до неба, і не може кроку ступити без своєї смугастої палиці? Мишко поліз за палицею через паркан. Він умовляв себе не ходити до сліпої. Остаточно посварився сам з собою. Але йшов.

На перехресті сліпого вже не було. Що робити далі? Може, перехожі приймають його самого за сліпого, раз він тримає в руках смугасту палицю? Мимо проходили дві жінки. Одна сказала другій:

— Знаєш, тут на перехресті людину задавили.

— На смерть?

— Не знаю.

Може, це був сліпий... Він підбіг до жінок і спитав: «Він був сліпий?». Жінка здвигнула плечима: «Не знаю».

Треба знайти сліпого. Якщо він живий, то, напевно, блукає по місту, безпомічно виставивши вперед руки.

Мишко метався по вулицях, заглядав в обличчя перехожих. Він шукав підняте підборіддя, капелюх, зсунутий на потилицю, темні окуляри...

Безжалісний буравчик свердлив його свідомість, примушував думати про людину, для якої на землі завжди ніч і не допомагають ні зірки, ні ліхтарі... А Мишко бачить усе. І будинки, які відбиваються, як в річці, в мокрому асфальті. І метелика, який помилково залетів у місто. І листя, і хмари, і пташок. І сонце б'є йому в очі. Але яка людині від цього радість, коли через неї може загинути інша людина (О. Маштабей).