Дієприкметник як особлива форма дієслова

Омріяне щастя лежить не в скрині, а в серці .

Під господаревим оком і кінь товстішає.

Стежку в поле листям замело.

Над головою клубочилися важкі сірі хмари.

Оце посаджена рядами тополя чорна.

Здаля виглядає із балки тополя, як зламаний спис.

Тополя шепоче у вікна відчинені.

Давні греки були переконані, що тополя благотворно впливає на самопочуття та настрій людини.

І стоїть на порозі усміхнена мати.

За столом я знову бачу схилене обличчя мами.

І доброта, і теплота поєднані у серці тому.

Над умитим садом стоїть туман.

На землю по зоряних сходах задуманий вечір зійшов.

Он сивими туманами димлять розбуджені карпатські полонини.

Не ломися в чужі хай і розчинені двері! 

У рідний край грозою вмитий ведуть усі шляхи на світі 

Марно втраченого дня не повернеш.

І тисяча мудреців не дістане камінь кинутий у криницю.

Насильно розкрита троянда втрачає аромат. 

Нажита трудом копійка збережеться довше легкого карбованця.

Шматок чорного хліба зароблений працею смачніший од м’якої булки.

У коня, купленого за огірковою ціною, і доля огіркова.

Позиченими в сусіда зубами кістки не розгризеш.

Наука — то криниця, викопана голкою. 

Прийшла зима снігами вбрана.

Стоять налиті сонцем дні.

Місяць тихо озирає землю стомлену сном.

У снігу по коліно стоїть з хати винесена ялинка.

Світ здається повним хвилюючих обіцянок.

Сонце вставало й оглядало світ палаючим оком.

Машина обережно загальмувала на відстані простягнутої руки.

У закучерявлену мідь дубів украпляється золото передвечір’я.

Краси земної зміст у слові був розкритий.

У книжці злеліяне слово має бути справжнім святом душі і мислі.

Звиклий до гармат кінь не злякається барабанів.

Любо на Андріївському узвозі серед вируючого натовпу!

-уч-(-юч-)

-л-

-ач-(-яч-)

-н-