Дієприкметниковий зворот

Настане день, обтяжений плодами (Л. Костенко).

Мої суцвіття, биті холодами,

ви добру зав'язь все - таки дали (Л. Костенко).

Земля вдихне либинно і жагуче,

на вишняках настояний, озон( Л. Костенко)

І яблуня одна, нікому не підзвітна,

хазяїна свого шукала навздогад (Л. Костенко).

Лежить дорога золотом прошита(Л. Костенко).

Цей білий світ - березова кора

по чорних днях побілена десь звідтам(Л. Костенко).

Самі на себе дивляться ліси

розгублені од власної краси (Л. Костенко).

То мудра і древня держава -

вкарбований профілем ліс (Л. Костенко).

Я в людей попрошу тільки віри в кожне слово, почуте від мене (Л. Костенко).

Руді стежки, роз'їдені дощами (Л. Костенко).

Вокзали, темпи, термінали,

в прогрес запряжена душа (Л. Костенко).

Здається, вийде гномик в камізельці,

застебнутий на срібні гаплички(Л. Костенко).

Вишневий Хутір у степах

немов пропечений сльозою (Л. Костенко).

Ці дощі, отруєні стронцієм, засвистять, як стріли поганські (Л. Костенко).

Воно лежить у рожевій льолі,

йому на поріг прибита підкова (Л. Костенко).

І хмари, не прив'язані до слова,

от просто так пливуть собі й пливуть (Л. Костенко).

І ті корчі, і те коріння розмите повінню з весни,

і золотаве звечоріння в зелених кучерях сосни ( Л. Костенко).

Дерева, як закидані шапками,

стоять у гронах ще порожніх гнізд (Л. Костенко0.

Настане день, обтяжений плодами (Л. Костенко).

...душа між люди виходила, забинтована білим сміхом( Л. Костенко).

Богданівка - не Богом дане,

не чортом прокляте село( Г. Чубач).

А я стою, озвучена джмелем, окрилена прудкими ластівками (Г. Чубач).

За все душа моя платила:

за роки, прожиті даремно,

за світлі дні,коли любила (Г. Чубач).

Тільки пісня залишиться,

не доспівана веснами,

не розгойдана соснами (Г. Чубач).

Ще спить земля укутана снігами (Д. Луценко).

Народжене у муках слово запам'ятається чи ні? (Л. Дмитерко).

Налита сонцем і вітрами хлюпоче веснами весна (V/ Cntkmvf[)/

Тихо дрімала встелена осіннім листям земля.

Завіяні снігом вітрила

звисали, як біла гичка (Л. Костенко).

У незігрітім білім світі біжить дорога за саньми ( Г. Чубач).

І на мої відспівані літа

рожевий цвіт черешенька простелить (Г. Чубач).

Стали трохи гучнішими ноти забутих пісень(Н. Олійник).

Мій перший вірш написаний в окопі (Л. Костенко).

Мріється ромашкам під вікном, скупаним в ранкових чистих росах(Н. Шаварська).

Наше село забуте Богом і людьми.

її вірші вистраждані серцем і душею.

Ген килим витканий із птиць летить над полем (Л. Костенко).

У сьоме небо вийдемо з гущавин задавлені гранітними трюмо (Л. Костенко).

І хан, як виліплений з воску, в кольчугу вбраний і в шишак,

курив кальян (Л. Костенко).

Осліплені на мить ми врізались в пітьму (Л. Костенко).