Узагальнення вивченого з теми "Дієприкметник"

Чи , може, це ввижається мені той несказанний камертон природи (Л. Костенко).

Чатує вітер на останнє листя старого дуба, що своїм корінням тримає схили урвища (Л. Костенко).

Лиш іноді захриплий голос тиші чиюсь зорю із вічності зове (Л. Костенко).

І слухав місяць золотистим вухом страшні легенди про князів і ханів (Л. Костенко).

Може, десь є лотоси і гінкго...у краю наляканих фламінго, де росте неламаний мигдаль (Л. Костенко).

Щоранку йде в холонучі сузір'я

одвічний дим одвічних димарів (Л. Костенко).

І вечір сипав золоті монети в його потертий сірий капелюх (Л. Костенко).

Пасуться коні нетипові у сутеніючій траві (Л. Костенко).

Загусне промінь в гронах перегрітих (Л. Костенко).

Стоять хатинки набусморені (Л. Костенко).

Торкає гори втомлена пастель (Л. Костенко).

Йду в Карпатах крізь летючі хмари, де світанки сонце надпили (Л. Костенко).

Ця тиша, це вікно, цей погляд заворожений, і навіть той їжак, що в листі шарудів (Л. Костенко).

Лиш іноді захриплий голос тиші чиюсь зорю із вічності позве (Л. Костенко).

Сад шепотів пришерхлими губами якісь прощальні золоті слова ((Н. Олійник).

Притихлі явори стоять безшелесно (Л. Костенко).

Тримають небо над тобою твої (не)скорені сини (Н. Олійник).

Я принесу тобі неспокій і (не)розхлюпані печалі (Г Чубач).

В людині, затям, лежить (не) розгадана сила (О. Ольжич)

Співа трпва, ніким ще (не) зім'ята, і вабить сном холодних таємниць (Є Маланюк).

Маленька стомлена надія в маленькій стомленій душі (Н. Олійник).

І тільки втомлений каштан на сум цей дивиться закохано (Г. Чубач).

У сріблі заворожених наближень ми вже як тіні, ми уже не ми (Л. Костенко).

Твій плащик ледь прип'ятий на плечі (Л. Костенко).

зрубана ялинка, посивіле волосся

миючий засіб, оточуюче середовище

сказані слова, сяючі очі

згаслі почуття, схилене обличчя

Сумує вітер наполоханий (Г. Чубач).

Його погляд був прикутий до срібних крил ( В. Вздульська).

Одна з доріг вимощена каменем.

Міжгір'я затолочені молочним туманом..

Лиш там, де лось лежав,

земля була зігріта,-

тихесенько ростуть здивовані гриби( Л. Костенко).

Самотній ліс, не рви мені душі,

дощами митий, шарпаний вітрами(Л. Костенко).

Я закоханий палко,без міри,

у небачену вроду твою (В. Симоненко).

Лиш застогне вночі недострелений тах від заблуканих куль браконьєра (Л. костенко).