Дієприкметниковий зворот. Відокремлення дієприкметникових зворотів

Обмілілі худорляві кущі гойдались під вітром.

Жовтіла на нескошених полях стерня.

За одного битого двох небитих дають.

За лісом починалась розкидане в горах та глибоких ярах село.

Вишита сорочка нагадувала Надії про її люблячу маму.

Утомлена  бабуся розповідала різні історії своїм онукам.

Слово передане від батька до сина  летітиме крізь бурі і дощі

Із жалем за втраченим літом обірване листя летить.

Людина наділена співчуттям ніколи не пройде мимо горя.

Обличчя матері обвітрене й засмагле на ланах стало більш яснішим.

Пісню написану Андрієм Малишком і сьогодні радо слухають.

Зароблений чесною працею хліб був дуже смачним.

Удалині бовваніє ліс оповитий морозяним серпанком.

Дрімають степові трави запорошені пилом.

Непорушно стоять дерева загорнені в сутінь.

Синіють покриті вічним снігом гори.

Душа освітлена любов’ю ніколи не черствіє.

Обважнілі від плоду сади стояли непорушно.

Народ відроджений у битвах піднявся із колін.

П’ять зошитів покладених один на одний лежали перед ним, наче сокровенний скарб.

Степ оповитий тишею дихав пахощами росяних трав.

Замурзаний медом онучок вигойдувався на міцних дідових руках.

Непорушно стоять дерева рясно вкриті краплистою росою.

Хліба змиті дощем яскраво зеленіли

Залитий сонцем степ розкинувся перед нами.

Через вікно зазирнув клапоть неба присипаний срібним пилом.

Повитий туманом острів пливе в морі.

Застигли в мовчанні обважнілі від снігу сосни.

З усіх садків пахло нагрітою на сонці корою дерев…

Теплом дихала настояна на травах та квітках земля.

У заволоченому хмарами небі не вгледіти жодної зірки.

Сірі султани пилюки звихреної конем осідали на скошеній стерні.

У степу запахло розворушеною лемешами землею.

Яскраво зеленів облитий дощами озимий клин на пагорбах за містом.

Був сонячний день сповнений невгамовного пташиного щебетання.

Мрію про весну, опушені білим хутром берези й осики, клени і ялини, граби і дуби.

Підхоплена хвилями шлюпка вилетіла в море.

Море мовчало зовсім приспане тихою ласкою ночі.

Окутані садками та левадами біленькі хатки розбіглися по пагорбку.

Тремтячими від хвилювання руками Тарас розгорнув папір.

У саду вже снують по доріжках, усипаних піском поодинокі пари

За лісом починалося село, розкидане по горах та глибоких ярах. 

Через усю Вербівку стеляться сукупні городи та левади, не огороджені, тинами.

Повітря густо нагріте пекучим сонцем, ворушиться.

А думи, в слово перелиті, і після тебе будуть жити.

Думка погано висловлена, втрачає свою цінність.

Перед тобою, собор оповитий чародійницькою тайною.

Побілена матір’ю хата, запрошувала гостей.