ДПА. Інтегрована і підсумкова контрольна робота з української мови та літературного читання.

ДОБРЕ СЕРЦЕ

        Небо облягли темні хмари. Не вщухав холодний дощ.

        Жучок сидів під кущем глоду біля хворого коника-стрибунця. Він кутав коника в торішнє листя, щоб той зігрівся. А ще, як міг, веселив хворого. Жучок кумедно хапав себе за голову, махав червоними в чорну цяточку крильцями, падав на спину ніжками - дригульками догори. Коник зацікавлено позирав на жучка і сміявся… І незабаром він видужав. Скинув із себе торішнє листя, високо підстрибнув і засюрчав жучкові:

        – Ти турботливий. Ти веселий. Ти – наше миле сонечко!

        Почувши слово «сонечко», жучок глянув угору. Проте на небі сонця не було. Там лише клубочилися хмари.

        Жучок подумав: «Коник сказав – сонечко… Але сонця зараз немає. Всім без нього холодно й незатишно. Полечу - но я до метеликів. Он як вони, бідолашні, тремтять під лопухами! Бояться замочити крильця».

        – Не журіться! – гукнув жучок, залазячи до метеликів під лопух. – Дощ скоро мине. А щоб вам було веселіше, я заспіваю пісеньку.

        Жучок тоненьким, але бадьорим голосочком почав співати.

Метелики підбадьорилися, стали виставляти з-під лопушка свої лапки та мити їх під дощем. Жучок співав, аж поки з-за хмар не виглянуло сонце і сипнуло на землю теплі промінці.

        Потім жучок із червоними крильцями в чорну цяточку полетів до дупла. Там жили лісові бджоли. Жучок попрохав у них для метеликів солодкого - пресолодкого медку. І сказали жучкові метелики:

        - Ти прихильний до всіх. Ти не жадібний. Ти наше ласкаве сонечко.

        Жучок зніяковів, ще більше почервонів від того, що його так хвалять. Кілька разів тріпнув крильцями і полетів далі.

       Під високим крислатим дубом він побачив старенького сивого павучка. Павучок спустився на землю по довгій нитці - павутинці. Нитка - павутинка намокла – і павучок не міг вернутися додому.

        – Стривайте, я вам допоможу,- привітно мовив жучок і підняв старенького павучка до його затишної хатинки.

        – Ти добрий, уважний. Ти допомагаєш старшим. Ти – наше любе сонечко, - сказав павучок.

        – Ви не знаєте, чому це всі мене називають сонечком? – здивовано запитав жучок, ніяковіючи.

– А тому, - сказав сизий павучок, - що справжнє сонце зігріває всіх своїм теплом, а ти – своєю турботою, своїм добрим, щирим серцем.