Езоп байка «Пастух-жартівник»

Пастух-жартівник

Колись та десь був собі пастух, пас у горах вівці. Розкладав часом багаття під деревом, а то сидів і дивився на гори, де інші пастухи пильнували свої отари.

Одного дня пастух геть занудився біля овець, і схотілося вигадати йому якусь забавку. Думав, думав — і надумав. Став на великий, камінь і закричав:

— Вовки! Вовки! Рятуйте!

Почувши крик, ближчий пастух побіг на допомогу. Хлопець побачив його і зрадів.

"Ну, тепер посміюся,— думає.— Хай ще й інші прийдуть".

І знову загукав:

— Вовки! Вовки на моїх овець! Ряту-у-йте!

Почули його інші пастухи та кинулися щодуху на крик.

— Де вони? — питали в хлопця.— Де?

— Хто? — здивувався пастух, що сидів собі спокійно на камені.

— Та вовки ж! Де ти їх бачив? Кажи швидше!

Але пастух зареготав.

— Ха, ха, ха! Ха, ха, ха! Невже ви й справді повірили, що вовки? То ж я хотів тільки налякати вас та пожартувать!

— Добрий мені жарт! — гнівно промовив один пастух.

— То це ти змусив нас бігти, мов навіжених, аби посміятися? — підхопив другий.— Батогом би тебе почастувати, щоб сам так побігав! Ходімо, хлопці, хай йому грець!

І пастухи подалися до своїх овець.

А хлопець дуже тішився з своєї витівки і сміявся з недотеп.

— Пождіть трохи — я ще з вами пожартую. Вдалося раз, то вдасться й вдруге.

І справді, за кілька день хлопець, пасучи вівці, знову закричав:

— Вовки! Вовки! Рятуйте!

Пастухи зачули крик та й кажуть один одному:

— Чуєш, знову кричить?

— Та чую! Та, може, він знову жартує?

— А коли ні?

— Ну, то біжімо!

— Хутчій!

І щосили кинулися бігти. А прибігши, побачили — хлопець заходиться сміхом.

— Ха, ха, ха! Ну й дурні легковірні!

— Ти знову смієшся з нас, негіднику?

— Тут мало серця не повискакували, поки добігли!

— А я що, вас гнав? Були б розумніші — змикитили б. Хаха-ха!

Пастухи розгнівалися не на жарт, але нічого не сказали і мовчки повернулися до своїх овець.

Минув якийсь час. Одного разу сидів пастух під деревом біля багаття і раптом, глянувши на отару, завмер із жаху. Величезний вовцюга, вишкіривши зуби, мчав просто на овець.

— Ой матінко моя! Вовк! — вигукнув хлопець і кинувся бігти геть.

— Вовк! Вовк! Рятуйте! Ой, мої вівці! Пробі! Сюди!

А пастухи, зачувши крик, засміялися.

— Чуєте цього брехуна?

— Та чуємо. Знову жартує, але нема дурних. Годі вже.

А пастух невгавав:

— Пробі! Вовк! Рятуйте! Справді вовк! Мерщій біжіть, бо овець пороздирає!

— Гукай когось іншого! — крикнув один пастух.— Ми вже знаємо твої жарти.

— Правду кажу! Правду! Ходіть побачите! Мерщій біжіть! Пробі!

— Знову нас дуриш? — гукнув інший пастух.— Бери когось іншого на кпини.

Ніхто не поспішив хлопцеві на допомогу.

А вовк роздер кілька овець та й зник у лісі.

Відтоді пастух затямив: коли хочеш, аби тобі вірили,— ніколи не кажи неправди.

Запитання

1. Яким був пастух?

Що пастух любив робити?

Чого йому схотілося вигадати якусь забавку?

Хто першим прибіг на допомогу?

Як сидів пастух на камені?

Що хотіли зробити з ним інші пастухи, за його обман?

Що кричав пастух вдруге?

Скільки разів пастухи прибігали на допомогу?

Хто мчав на овець?

Що зробили пастухи, зачувши новий крик?

Скільки овець роздер вовк?

Чи зробив пастух висновки?