Фортепіанне мистецтво Європи першої половини ХІХ ст. Блискучий стиль.

Демократизація музичного мистецтва.

ХІХ ст. стало добою найвищого розквіту фортепіанної культури

Артистичні салони були важливим осередком культивування мистецтва; зросла кількість і роль платних публічних концертів

Типовою фігурою концертного життя зробився піаніст- віртуоз.

За право виконувати сольну, чисто фортепіанну концертну програму першим розгорнув Ігнац Мошелес.

Утвердити новий тип концерту вдалося Лістові.

Утвердити новий тип концерту вдалося М. Клементі.

Поняття ”віртуоз” дістало нове трактування — виконавець, який досконало володіє мистецтвом співу на інструменті.

Поняття ”віртуоз” дістало нове трактування — виконавець, який досконало володіє технікою свого мистецтва. .

Поняття ”віртуоз” дістало нове трактування — виконавець, який досконало володіє мистецтвом акордової техніти, скоками, перехрещенням рук.

Центральним поняттям блискучого стилю був не музичний твір, а віртуозне виконавство.

Блискучий стиль передбачай вивершеність кожної деталі, карбовану ритміку, вивершеність кожної деталі, - а в пізніших роках став передбачати прикмети романтизму.

У музичній мові він спирався на засади класицизму: ясність і докладність фактури та виконання.

Для блискучого стилю характерний класичні вимоги в романтичному втіленні.

Для блискучого стилю характерна імпровізація, техніка пальцевої гри, прийом “перлинна гра” - швидкі гамовинні пасажі й фігурації, виконані ідеально вирівняним, ясним і чітким звуком.

Для блискучого стилю характерна те, що інтенсивно відбувалося освоєння педалізації

Вони своєю діяльністю сприяли зростанню популярності фортепіано і його ствердженню на концертній арені. 

Викладачі-піаністи стимулювали фабрикантів удосконалювати механіку і звукові можливості інструменту.

Викладачі-піаністи шукали нові засоби інструментальної виразності.

Викладачі-піаністи методично вивчали існуючі види піаністичної техніки, систематизували їх

Викладачі-піаністи розробляли у власних творах нові фактурні прийоми та присвячували їх вивченню теоретичні праці; створили «школи технічної майстерності».

На межі XVIII-XIX ст. обладнувалися вони одним з трьох типів механіки – віденською, англійською або французькою.

На межі XVIII-XIX ст. обладнувалися вони одним з трьох типів механіки – віденською, німецькою або французькою.

На межі XVIII-XIX ст. обладнувалися вони одним з трьох типів механіки – віденською, італійською або французькою.

Віденська механіка менш точнішою, мала досить важку клавіатуру та співучий звук.

Віденська механіка була точнішою, мала легку клавіатуру та співучий звук.

Віденська механіка мала легку клавіатуру та гучний звук.

Англійська механіка давала мягкий звук, але ще довго не могла зрівнятися з суперницею щодо легкості клавіатури.

Англійська механіка давала гучніший звук, але ще довго не могла зрівнятися з суперницею щодо технічної справності.

Розкрити індивідуальність учня.

Сформувати його всебічно розвинутим музикантом.

Розвинути вміння серйозно і планомірно працювати. Виховати дисципліну думок і почуттів.

Найбільша увага в методичній системі Черні звернена на виховання техніки піаніста, зокрема, пальцевої, яку вважав фундаментом фортепіанної гри.

Майстерна відшліфовка деталей, програмність, живописність і пластичність – прекрасно відповідали смакам французів. 

Майстерна відшліфовка форми, класичність, живописність і пластичність – прекрасно відповідали смакам французів