Г.Квітка - Основ'яненко "Маруся"

реалізму 

класицизму

романтизму

орнаменталізму 

сентименталізму

хвороба Марусі  

народження Марусі  

одруження Наума Дрота                  

сватання Василя до Марусі  

знайомство Марусі з Василем 

смерть Василя   

смерть Марусі  

сватання Василя до Марусі           

відмова Наума видати дочку заміж  

одруження Василя з Марусею

людина в цьому світі тимчасовий гість   

про триєдність світу  

ідею «сродної праці»

про людську самотність  

нічого в житті не буває вдруге

сватання

весілля

хрестини

похорон

про сотника Забрьоху  

про Наума  

про Василя 

про Дениса Деканенка

історичний 

публіцистичний 

дидактичний  

фольклорний 

сатиричний

про Марусю   

про Настю

про Олену

про Одарку Макотрусівну

антитеза

порівняння

метафора

гіпербола

подати етнографічно-достовірні деталі опису побуту, звичаїв, обрядів

довести спроможність української мови виявити найтонші порухи душі 

змалювати трагедію нещасливого кохання Марусі та Василя

заперечити бурлескно-травестійну традицію

емансипація жінки  

кохання зі щасливим завершенням – весіллям героїв  

соціально нерівне кохання  

трагічне кохання 

розповідь про звичайну сільську дівчину, що знайшла своє щастя в самоосвіті та служінні громаді

сатирична повість  

соціально-побутова повість  

сентиментально-реалістична повість

соціально-психологічна повість

Аж ось за отцевські і материнські молитви дав їм Бог і дочечку. Та й раді ж були обоє, і Наум, і Настя...

Ось вийшов і Василь із садка. Він добре чув, що Маруся з Оленою змовились укупі йти на місто, так він і не пішов вже додому у город...

От і рідесенький туманець пав на річеньку, мов парубок приголубивсь до дівчиноньки й укупі з нею побігли ховатись меж крутими берегами.

Отим-то Настя, дивлячись на худобу, та й журилась: що кому то воно, каже, після нас достанеться?

Та й Марусі ж добре було! Як заговорив до неї Василь, так вона так злякалась, як тогді, як мати на неї розсердилась...

Як ти вернешся, Василечку, то, може, мене на сім кладовищі будеш так поминати.

Старший староста і каже: - Ми є люди німецькі, а йдемо із землі турецької. Ми собі ловці, удалії молодці. Раз дома, у нашій землі, випала пороша...

- Та хто його зна, чи спіткнулась, чи що, - каже Маруся, сама ж ні з місця, хоч так би і летіла до Василя, бо вже й забула, що, мабуть, він її не любить, що він вже посватаний на хазяйській дочці...

...А як прийде набор, то, певно, тобі лоб забриють, бо ти сирота, за тебе нікому заступитись... А що тоді буде з Марусею? Ні жінка, ні удова...

Схаменулась травонька, як скропила її небесна рісочка; піднялись стеблинки... Далі й хмарочки стали розходитись, порідшали й стали звертатись купками, мов клубочки.

смерть Марусі - прощання на кладовищі - відмова Наума Дртоа віддати Василеві дочку - Василь у монастирі

Василь у монастирі - відмова Наума Дрота віддати Василеві дочку - прощання на кладовищі - смерть Марусі

прощання на кладовищі - відмова Наума Дрота віддати Василеві дочку - смерть Марусі - Василь у монастирі

прощання на кладовищі - смерть Марусі - відмова Наума Дрота віддати Василеві дочку - Василь у монастирі

відмова Наума Дрота віддати Василеві дочку - прощання на кладовищі - смерть Марусі - Василь у монастирі