Г. Тютюнник "Вогник далеко в степу"

Після війни люди стали жити добре, заможно, в новеньких хатах із центральним опаленням. 

Директор не захотів брати Павла до училища, тому що той погано вчився, мав у документах незадовільні оцінки.

В училищі була майже військова дисципліна.

Майстром п’ятої групи призначили хоч пораненого, кульгавого, проте бадьорого фронтовика.

Щодня хлопці проходили із села до училища і знову додому по 18 кілометрів.

Чиї це слова?

     «Я колись орав уночі, як прицепщиком був. Ловко — страх. Фара світить, скибипопередублищать, тракторист підскиртою спить, а я сам. Стану, прочищу плуги од бур’яну — і далі погнав…»

Про кого йде мова?

    «Він був у всьому військовому, з портупеями через плече, тільки без погонів: на гімнастерці два ордени, а решта — планочки».

Чиї це слова?

«Казав уже їй раз: ідітьзаміж, а я й сам якось. Плаче. …Нічого, нарубаю дров, зваримощосьїсти, а далівонопокаже. Не плакатиме ж вона з ложкою в руках!»

Про кого йде мова?

 «Любить географію і розповідає про кожну країну так, наче він був там».

Дід Штокало дуже лаяв хлопців і прогнав їх із садка.

Коли Павло сам ішов до училища, по дорозі на нього напала зграя здичавілих за війну собак.

Хлопці вирішили піти до діда Штокала попрацювати й заробити абрикос.