Володимир Святославич (Великий) — позашлюбний син князя Святослава Ігоровича та Малуші (ймовірно, дочки деревлянського князя Мала) — ключниці матері Святослава Ольги, великої княгині київської. Від 969 р. князював у Новгороді Великому. Після загибелі в міжусобних зіткненнях братів Ярополка й Олега посів у 980 р. київський княжий стіл за підтримки свого дядька (брата Малуші) Добрині. Політика Володимира вже як великого князя київського була спрямована на централізацію держави, об’єднання розрізнених східнослов’янських племен. Переміг у боротьбі між братами за батькову спадщину й у 980 р. став єдиновладним правителем Русі. У роки його князювання фактично завершилося формування державності Київської Русі. Князь Володимир був видатним державним діячем, увійшов в історію як видатний політик, адміністратор і реформатор.Жваві дипломатичні відносини на рівні обміну посольствами Володимир мав із Німеччиною, Римом, Вірменією, дружні відносини — із мадярами, поляками, чехами.Володимир розгорнув багатогранну культурну діяльність. За його правління збудовано головний храм Русі — Десятинну церкву Богородиці та місто Володимир; споруджувалися кам’яні церкви в Чернігові, Тмутаракані, засновувалися школи для підготовки духовенства, виникали численні монастирі, у яких зосереджувалися перекладачі грецьких книг, літописці, лікарі, іконописці. За Володимира істотно розширилися межі самого Києва, а на порубіжжі держави будувалися фортеці. Відбувалася реформа фінансової системи — з’явилися карбовані золота і срібна монети, виготовлені на кшталт візантійських. Пом’якшилися суспільні відносини, викорінювалося багатожонство, змінювалися ставлення до жінки, погляди на рабство. Наприкінці життя Володимир став найшанованішою особою в Київській Русі. У XIII ст. православна церква канонізувала його як рівноапостольного й зарахувала до лику святих.Розповідь учителяКнязь Володимир був сильним і войовничим правителем, який провадив активну зовнішню політику. У відносинах із сусідніми державами він використовував як військову силу, так і дипломатичні контакти. Продовжуючи політику попередніх київських князів, збираючи навколо Києва слов’янські землі, Володимир своїми військовими походами 981—993 рр. завершив тривалий процес формування території Давньої Русі. Князь приєднав до складу держави союзи східнослов’янських племен і племінні княжіння хорватів і дулібів (981 р.), в’ятичів (982 р.), радимичів (984 р.) та ін. Володимир відвоював у Польщі загарбані нею Червенські міста. Таким чином, територія держави Володимира в цей час охоплювала вже близько 800 тис. км2 і простягалася на північ до Чудського, Ладозького й Онезького озер; на півдні — до басейнів річок Дону, Росі, Сули і Південного Бугу; на сході — до межиріччя Оки та Волги і на заході — до течії Дністра, Західного Бугу, Неману та Західної Двини.
