Іван Франко. "Захар Беркут" (за підр. О. Авраменка, 2024, с.36-46)

Жанр твору:

Твір розпочинається ...

Століття, описане у творі:

Джерела написання твору:

Країна, історичні події якої змалював Іван Франко:

Край нашої держави, описаний у повісті:

Вороги, від яких захищалися тухольці:

Найстаріший і наймудріший чоловік громади:

"В обороні свого села поліг мій Максим. Так воно й треба. Раз умирати кождому, але славно вмирати - се не кождому луччається. Не сумувати мені за ним, а радуватися його долею."

Репліка належить ...

Порада найстаршого й наймудрішого в громаді:

Чий це портрет?

"... овечий монгольський кожух, обернений пелехами наверх, а на голові - гарний бобровий ковпак.., в білім полотнянім, шовком перетиканім плащі, з луком за плечима й із блискучим топірцем за поясом".

Хто приніс звісту тухольцям про напад монголів?

Хто порадив Мирославі стати дочкою старого Беркута?

Хто "радив тухольській громаді не спиняти монголів перед тісниною, а впустити їх у кітловину"?

Річка, згадана в повісті:

"Страшний розрух зробився в селі. Крик, розкази й запитання, рик волів і срип дерев'яних двоколісних теліг лунали з усіх усюдів, глушили слух і котилися по горах... Матері несли своїх заплаканих дітей, батьки гнали худобу, везли на возах домашній спряток, мішки з хлібом та одежею...".

Мова йде про ...

"Не бійтеся," живо ми поворожимо їм! Нехай собі стріляють, а ви ратища в руки й плазом додолу! Аж коли передні покажуться до половини на горі, тоді разом на них!"...

Такою була порада ...

"Скакав по майдані, мов скажений, рвучи собі волосся з голови, а в кінці, не тямлячись зі злості, з голою шаблею прискочив до Тугара Вовка", - так автор описує ...

Хто?

"... усе лежав, мов мертвий, посеред дороги, проти згарищ своєї рідної хати. Зорі жалібно гляділи на його бліде, кровавими смугами вкрите лице; груди його ледве-дедве піднімалися - єдиний знак, що се лежав живий чоловік, а не труп":

Чий це портрет?

"Свіжопромите лице було бліде-бліде, аж зелене, губи потріскалися із жари та спраги, очі були червоні від диму й тусклі, мов скляні, від утоми й душевної муки, ноги дрожали під ним, мов під столітнім дідом, а, постоявши на них хвилину, він не міг довше вдержатися і сів на землю".

"Дурний, хлопче, таким, як ти, треба жити, а не про смерть думати. Життя - дорога річ, і ні за які скарби його не купиш", -

так радив ...

"Життя в неволі нічого не варте. Краще смерть!" - підсумував (ла) ... .

Приказка, що має місце у творі:

"Що моє життя!.. Я не стою о життя! Хто хоч хвилю зазнав неволі, той зазнав гіршого, ніж смерть", - сказав (ла) спокійно ...