"Казка про яян" Емми Андієвської

Загадав таке бажання.

Упав у провалля.

Приплив на кораблі.

Уві сні.

Палаци.

Будинки.

Вежі.

Кораблі.

Ти.

Дякую.

Вибачте.

До побачення.

Вони були глухі від народження.

Вони були дуже заклопотані.

Мешканці не чули нікого, окрім себе.

Усім було байдуже до хлопця.

Так.

Його батьки були яянами.

Його рідні та друзі - яяни.

Ні, він був чужинцем.

Промовити ключове слово біля брами.

Збудувати найвищу вежу.

Чекати на корабель, що проходитиме повз міста.

Стрибнути в найглибший колодязь.

Хотів доглядати його, як рідного.

Хотів, щоб дід перед смертю дихнув свіжим повітрям.

Не хотів залишати діда в біді.

Боявся, що сам не впорається.

Він відлюдькуватий боягуз.

Він не знає, що таке допомога.

Він сам усе знає і вміє найкраще.

Він зовсім не спілкується з іншими.

Вони живуть, доки не збудують свою вежу.

Вони не піклуються про інших.

Вони вмирають лише, коли з’являються  чужинці.

Вони харчуються невичерпним власним "я".

Пастушок був першим.

Дід намагався, коли був молодим, але в нього нічого не вийшло.

Першим був юродивий, який поділився секретом із дідом.

Ніхто ніколи не хотів звідти тікати.

Шукати шлях до порятунку.

Починати будувати свою вежу.

Знайти друзів серед яян.

Забути про думку повернутися додому.

На попіл.

На каміння.

Безслідно зник.

На мішок із самоцвітами.