Кома у складнопідрядномуреченні

У княжий табір вісник вість приніс, що меч тевтона над Волинню звис;

Може, квіти зійдуть – і настане ще й для мене весела весна;

Це завжди його хвилювало, а по розмові почув він бадьорість і апетит;

  Хлопець зітхнув, хотів щось сказати, далі махнув тільки рукою і пішов.

 Неподалік од татарського броду, де навшпиньки спинався долинковий

Семен рукою розгладив недовірливі зморшки на чолі, хоча й позаздрив спокійним снам батька.

 Ярослав руками перебирав стебла пшениці, у яку вже ввійшла золотінь (

Так дівчині хотілося, щоб ніхто не побачив її.

 Духовність – озонова пелюстка, що так бережно огортає планету й не дає зруйнувати життя.

 Рідну пісню треба захищати так, як захищають рідний край.

 А доки є пісня, нікому не вдасться захмарити небо моєї душі.

 Народе мій, як добре, що ти у мене є на світі.

Те, що було нам співучим, ясним, хай ще дужче рясніє другим, ранком

співається, днем наливається, в добрім здоров’ї, в науках кохається.

Небо, яке засіяли зорі, чудово заблищало 

Звідки птах випурхнув, там і гніздо знайдеш.

Я вірю в те, що вернеться тепло.

 Подвір'я аж сяяло чистотою, і острівці квітів цвіли по ньому там і там

  Он красуються в траві ромашки, а там синіють запізнілі дзвіночки, а он горять пелюстки гвоздики

  А він теж усіх обнімав, цілував і, не втримавшись, на радощах таки заплакав

  Бігла стежка в далечінь і губилась, а мені у безтурботні дні назавжди, навіки полюбились ніжні і замріяні пісні

У слові рідному велика сила є, що розбива граніт і золото кує.

Розум без книжки, як птах без крил.

Пахне хлібом земля, що дала мені сонце й крила.

Хіба не знаєте, чому неспокій в серці? (Е. Євтушенко).

Коли ж дізнаєшся, що зцілить тобі душу? (Е. Євтушенко).

Щоб бути щасливим, шукай однодумців (Е. Євтушенко).

Як гірко усвідомлювати, що ти самотній у цьому світі (Е. Євтушенко).

Зацвіла в долині червона калина, наче засміялась дівчина-дитина (Т.Шевченко).

Як діти, так і дорослі чекали цього дня (О. Гончар).

Як сонце сховається за гаєм, тоді соловей заводить свою пісню (Ю.Смолич).

Час летів, немов на крилах, і, мов сон, життя минало (Леся Українка).

Коли б не повернувся ти, я все чекатиму незмінно (О. Гончар).

Коли лелеки прилітають, вони приносять нам тепло (О. Гончар).

Люблю пору, коли в Києві запалюють свічки каштани (О. Гончар).

Мати розповідала, коли почалася негода (О. Гончар).

Як настав вечір, було спекотно.

Було спекотно, так що й не скажеш, що вже вечір.

Хоч настав вечір, надворі було спекотно.

 Коли настав вечір, надворі все одно було спекотно.

Ми зустрічалися час від часу, щоб (?) хоч як це нелегко усвідомлювати, забути про весь світ.

І коли дощі розмивають дороги (?) і коли сніги засипають усе аж до обрію, у степу не припиняється життя (О. Корнєєв).

Мені здавалося, що (?) коли весь час прямувати на північ, можна потрапити до Мар’янівки.

Ти згадуєш про наші зустрічі, коли цвітуть сади (?) і коли містом гуляє листопад? (О. Гончар).

Десь коні іржуть і глухо грають сурми.

Червоні бруньки та зелені стебла.

Чарівне море та наймиліша серцю таки земля.

На хвилину раптом стихли голоси та спинились тіні.

Щойно пролунав дзвінок на урок й одразу стих дитячий галас.

Дмухнув вітер понад ставом і сліду не стало

Сьогодні полум'яний захід сонця та дощові хмари над ним.

Тільки наполегливі досягають успіху й завзяті підкорюють вершини.

Хіба не знаєте, чому неспокій в серці? (Е. Євтушенко).

Коли ж дізнаєшся, що зцілить тобі душу? (Е. Євтушенко).

Щоб бути щасливим, шукай однодумців (Е. Євтушенко).

Як гірко усвідомлювати, що ти самотній у цьому світі (Е. Євтушенко).

заступивши темрявою небо.

і ринула стоголоса злива.

і зависли над молодими садами.

пішов густий літній дощ.

коли, з того часу, відтоді

або, чи, то...то

і, й, та

однак, але, проте

ніби, мов, як

Я хотів би повечеряти піцою але мама приготувала суп.

Опадає листя жовтогаряче і осінь ходить між дерев.

Котра зараз година і коли прибуде потяг?

То сонечко пече то хмари небо затягують.

Ніч і тиша.

кому

тире

двокрапку

крапку з комою