Контрольна робота 8. Відомості із синтаксису та пунктуації

речення розповідне, неокличне;

речення спонукальне, окличне;

речення розповідне, окличне;

речення питальне, окличне.

Книга то — джерело знань.

Найбільше — багатство здоров’я.

Природа — основа людського суспільства.

Тумани вкривають — сонні долини.

Ліс якусь хвилину стояв нерухомо.

Мудрим ніхто не родився, а навчився.

Солов’їні пісні навіювали на мене теплі спомини.

Погода в той день була просто чудова.

Люблю малювати вечірні зорі.

Птахи прилетіли на берег річки, щоб напитися води.

Зима настала раптово.

Батьки навчили мене бути ввічливим.

І плащі, й костюми, й блузки — усе це можна купити в магазині одягу.

Ми назбирали: боровиків, маслюків, лисичок, сироїжок.

Вийшов з хати Юрко, і побачив велику крижану бурульку.

Ні брате, я не залишу тебе самого.

Ловись рибко, велика та все велика.

Їж, Мартине, мати ще підкине.

Журавлі ключем витягнулись в небі прощально закурликали.

Хвилі накочувались одна на одну і розбивались об каміння.

Як відомо ластівки на зиму відлітають у вирій.

Сонце вже заховалось, і по житньому полю потяглися вечірні тіні.

Якщо погода не зміниться ми, відкладемо турпохід на кілька днів.

Зранку піднімався легкий туман, а перед обідом, почав накрапати дощик.

І жив Олег в мирі з усіма землями, княжачи в Києві.

Весна причаїлась у сірій корі ґрунту, у деревах, у воді.

З одного берега йде до річки білий цапок, а з другого берега надходить чорний цапок.

Люди кажуть, що весна буде ранньою.

Мені здається, що се я, що це ж та молодість моя.

Весна, гадаю, буде ранньою.

Літо до побачення.

Здавалось загримів десь в небі грім.

На світанку небо здавалося пурпуровим.

Небо здавалось сизим від хмар.

На світанку небо здавалося пурпуровим.

Здавалось крила виросли у хлопця від щастя.

зажурену вербу;

співала про вербу;

чистим голосом;

вона співала.

Митi жодної не можна повернути щоб заново по-iншому прожить;

Вiдбились зорi у водi летять до хмар тумани;

Із серця виросла калина над хвилями Днiпра злетiла пiсня журавлина;

Хтось стиха завiв пiсню до нього пристав ще один голос.

зі звертанням;

зі вставним словом;

просте;

складне.

Дзвенить у зорях небо чисте, палає синім льодом шлях;

А вітер дме постійно, далеко розносить стигле насіння дерев і трав;

Молоденькі гіллясті берізки, може, тільки вночі покрились листям;

Мати перша навчила мене любити роси, любисток, м’яту і калину.

До сходу сонця вітер спить, на траві роса тремтить.

І річки заливають береги, бо клекотіли грози навкруги.

Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє.

Біда і помучить, і мудрості научить.

Бережи вуха, бо відкусить муха.

І комар кобилу загризе, коли вовк поможе.

Працюй плечима, а не очима. 

Знає кіт, чиє він сало з’їв.

бо холодний вітер змушує їх прискорювати ходу.

холодний вітер змушує їх прискорювати ходу.

і одягають шапки, рукавички.

Кожна праця приносить користь, а пуста балаканина призводить до голоду.

Лукавий чоловік сіє незгоду, а донощик приятелів сварить.

Слухай батька, бо він породив тебе, не зневажай матері, коли вона старенька.

Мозок розумного знання здобуває і вухо мудрого шукає науки.