"Речення з однорідними членами. Звертання. Вставні слова та сполучення слів"

За городом гладінню розлився ставок, за ставком верби похилилися, за вербами на пагорбі хати біліють.

Собака стояв під грушею і не зводив з Сашка здивованих очей.

Уночі несподівано знявся північний вітер, небо скоро затяглося хмарами.

Уже сонце скотилось до заходу, уже степова трава лисніла червоним відблиском. 

Вже почалось, мабуть, майбутнє.

Ти, як і Дніпро, оспіваний у піснях народних…

Мавко, ти з мене душу виймеш!

І вже не існувало для нього нічого, окрім озера, осики й хмелю. 

Відступати нам, по-перше, пізно, а по-друге, немає підстав.

Ви, звичайно, знаєте мою сестру.

Отже, що тут багато говорити й сперечатися.

Кажуть, юність нерозсудлива й тривожна. 

все

брови

кучері

ніс

губи

є

немає

Оленка, Петрик,мама.

Бджілко, дівчинко, дощику.

Рідний краю, Дмитрик, тато.

Стелися доле рушниками у цей святковий гарний час.

Нікому солодкі мої не дано пізнати до кінця істину.

На жаль доню ти тут не можеш командувати.

Нехай гнеться лоза а ти дубе кріпись…

Нас не спинять ні холод , ні спека, ані куля , ні яд, ні багнет.

Спокійно розважливо тече розмова.

 Я візьму того смутку і горя важку половину у розтерзане, горде, нескорене серце моє.

Візьми чорнила і паперу та й напиши мені листа.

А. Годі вам, гурт ворогів і прихильних, марні слова промовлять.

Б. Літня ніч, спокусниця зрадлива, крилом одним пів світу обняла.

В. Старі дуби, спасибі вам за осінь, за відлітання радості і птиць.

Г. Рука в руці - і музика жива, спинися, мить, зіграй сонату вічну.

Д. Мужай, прекрасна наша мово, серед прекрасних братніх мов!