Контрольна робота. Однорідні члени речення. Звертання. Вставні слова

В саду цвіли бузина та калина.

І сонце світить, і сніжок летить.

По долині, по стежині біжить сонце.

Я живу, і борюсь, і творю для людей.

Все на землі прагне сонця, спокою, радості, волі.

Павутиння обснувало тополі, верби, стіжки, тини.

Мине тиждень, і осінь перебере свої законні повноваження.

Минають роки і сторіччя.

Осінь позолотила гаї і діброви.

Важкий човен сунувся по воді поволеньку й мляво.

Парк прикрашали статуї, фонтани, альтанки.

Плавай, плавай, лебедонько, по синьому морі.

Клени, осокори і берізки вже викинули клейкі листочки.

Сплять озера і гаї.

Наступав холодний та сумний вечір.

По долині, по стежині біжить сонце.

Пахло пилом та бензином.

Співає осінь щиро й журавлино.

Веселе сонечко ховалось в веселих хмарах весняних.

Вже листопад підкрався з-за дубів, і гай знімає золоту перуку.

Павутиння обснувало тополі верби стіжки тини.

Тут і ягнята і жінки і дітки сидять у дощ під шкурами кибитки.

Поринули весняні води задзюрчали струмочки.

І вам згадаються садок високий ганок летючі зорі літня ніч.

Хтось наче наслав туман і на ліс, і на сад, і на нашу хату.

Гори вкриваються позолотой, й блиском.

Ще повні темряви, задуми безмовні ранішні ліси.

Пенсне поблискувало то тепло, то суворо.

Все зберегла моя уява: ті ночі зоряні, ті дні.

В лісі не було нічого: ані грибів, ані ягід, ані черешень

Все навколо і трави, і дерева, і кущі - наче завмерло.

Лози, кручі, висип, ліс - все блищить і сяє на сонці.

Подяка вам за все і за довір'я, й за любов.

День, вечір, ніч, ранок все біле, тьмяне.

Папери були скрізь і на столі, і на полицях

Бадилина, пташка, кущик усе звикає до життя в сутінках.

Де ти взяла звичку читати лежачи?

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, виростуть з тобою приспані тривоги.

Мій давній друже! Мушу я з тобою розстатися надовго.

Ой у полі три криниченьки, любив козак три дівчиноньки.

Дорогий друже! Довго ти чекав мого листа.

Ой не сійтесь, сніги.

Почекай-но, дівчино ще й для тебе троянди весни розцвітуть.

Як хороше жити, мій друже, мій брате!

Земля не може жити без сонця.

Всяке трапитись може на довгім віку.

Чи замалу чи може завелику одежу матимуть думки мої?

Мій тато може все.

Голуб видно втихомирився й заснув.

Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву.

Мої друзі кажуть багато гарних слів.

Там кажуть з гір усю країну видно.

Здається вічністю буття маленька мить, перед якою навіть смерть безсила.

Мені осіння ніч короткою здається.

Морозний сніг, блискучий та легкий, здається падає на серце прямо.

Літаки здавалось ідуть зовсім беззвучно

І ось, нарешті, вершина.

На жаль, чудес на світі не буває.

Не можна, кажуть, людині помолодшати, а подобрішати завжди можна.

А за дверима така ніч і, мабуть, зоряна.

На жаль, у мене немає знайомих у Кишиневі.

І того, можливо, не знайду я слова, щоб наш прекрасний оспівати світ.

Отже, не пускайте слів попереду думки.

Певності, звичайно, не було.